Постанова № 71729585, 16.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Є.Б. Супрун

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/4581/15Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Ружинської К.О

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2017, повний текст складено 13.11.17 по справі № 816/4581/15

за позовом ОСОБА_1

до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області третя особа Лубенська міська рада Полтавської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1, звернулася до суду з адміністративним позовом до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - Лубеннська ОДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2015 №4038-15 та №4040-15, якими визначені суми податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб у розмірі 4 422,96 грн та 2 287,77 грн відповідно.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.11.2017 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.

Представник відповідача Базавлук К.В. просив апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_3, проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задовленню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 16.05.2011 між ОСОБА_1 (орендар) та Лубенською міською радою (орендодавець) укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Лубенській міській раді, про що у Державному реєстрі вчинено запис від 16.05.2011 №1551 (а.с. 15-16 т. 1).

Відповідно до умов вказаного договору, орендодавець на підставі рішення міської ради від 18.02.2011 надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення із категорії земель зазначених в пункті "Ж" статті 19 Земельного кодексу України за цільовим використанням - землі для будівництва і обслуговування будівель торгівлі (03.07 Класифікації видів цільового призначення), яка знаходиться у АДРЕСА_1. Загальна площа земельної ділянки становить 0,0022 га. На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна - приміщення магазину. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки (з Кф 1,059) становить 15264,48 грн. Договір оренди укладено строком на п'ять років. Орендна плата вноситься орендарем з 18.02.2011 у грошовій формі 12% нормативної грошової оцінки до земельного податку. Щомісячна орендна плата складатиме 152,64 грн.

Передача земельної ділянка площею 0,0022 га від орендодавця до орендаря оформлена актом приймання-передачі земельної ділянки в натурі від 16.05.2011 (а.с. 17 т. 1).

Крім того, 16.05.2011 між ОСОБА_1 (орендар) та Лубенською міською радою (орендодавець) укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка несільськогосподарського призначення із категорії земель зазначених в пункті "Ж" статті 19 Земельного кодексу України за цільовим використанням - землі для будівництва і обслуговування будівель торгівлі (03.07 Класифікації видів цільового призначення), яка знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с.22-23). Договір зареєстрований у Лубенській міській раді, про що у Державному реєстрі вчинено запис від 16.05.2011 №1550.

Згідно з умовами зазначеного договору загальна площа орендованої земельної ділянки становить 0,0050 га. На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна - приміщення магазину. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки (з Кф 1,059) становить 29510,00 грн. Договір оренди укладено строком на п'ять років. Орендна плата вноситься орендарем з 18.02.2011 у грошовій формі 12% нормативної грошової оцінки до земельного податку. Щомісячна орендна плата складатиме 295,10 грн.

Передача земельної ділянка площею 0,0050 га від орендодавця до орендаря оформлена актом приймання-передачі земельної ділянки в натурі від 16.05.2011 (а.с.24).

На підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, 10.06.2015 Лубенською ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення форми "Ф":

- №4038-15, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: "орендна плата з фізичних осіб" в розмірі 4422,96 грн (а.с. 30 т. 1);

- №4040-15, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: "орендна плата з фізичних осіб" в розмірі 2287,77 грн (а.с. 31 т. 1).

29.08.2015 в обліковій картці платника проведено нарахування орендної плати у розмірі 4422,96 грн за податковим повідомленням-рішенням №4038-15 та у розмірі 2287,77 грн за податковим повідомленням-рішенням №4040-15 (а.с. 105-107 т. 1).

За наслідками оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку до ГУ ДФС у Полтавській області було прийнято рішення від 29.09.2015 №580/с/16-31-10-04-11, а у подальшому й рішення ДФС України від 28.10.2015 №10030/с/99-99-10-01-02-25, якими скарги ОСОБА_1 залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін (а.с. 9-12 т. 1).

Позивач, не погодившись із правомірністю визначення їй сум податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб, звернулася до суду з вимогою про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2015 №4038-15 та №4040-15.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, прийнято оскаржувані рішення за відсутності передбачених законом підстав та при невірному застосуванні норм законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом розглядом встановлено, що Рішенням Лубенського міськрайонного суду від 29.02.2016 у справі №539/4290/15-ц позов ОСОБА_1 до Лубенської міської ради Полтавської області про визнання недійсним договору оренди землі задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 16.05.2011 між Лубенською міською радою та ОСОБА_1, зареєстрований у Лубенській міській раді, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.05.2011 за №1550. Вказане судове рішення набрало законної сили 06.04.2016 (а.с. 47-50 т. 2).

Рішенням Лубенського міськрайонного суду від 14.04.2016 у справі №539/4443/15-ц позов ОСОБА_1 до Лубенської міської ради Полтавської області про визнання недійсним договору оренди землі задоволено також. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 16.05.2011 року між Лубенською міською радою та ОСОБА_1, зареєстрований у Лубенській міській раді, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.05.2011 за №1551. Вказане судове рішення набрало законної сили 10.05.2016 (а.с. 51-53 т. 2).

Згідно вказаних судових рішень, договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться під будинком, не може бути укладений безпосередньо з власником квартири, що розташована у цьому будинку. Так чи інакше надати в оренду або у власність земельну ділянку для обслуговування вбудованого чи прибудованого приміщення в багатоквартирному будинку неможливо, оскільки неможливо створити об'єкт земельних відносин - земельну ділянку, не порушуючи єдиний комплекс нерухомого майна, - виділити приміщення будинку як окрему будівлю та надати йому окрему адресу, яка необхідна для визначення місця розташування земельної ділянки як складової поняття "земельна ділянка". Частина /частка/ земельної ділянки не може бути об'єктом оренди землі, оскільки відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності, а отже, укладення договору оренди землі можливе лише на земельну ділянку із зазначенням у ньому всіх часток, що належать до неї, та відповідно всіх орендарів.

В обох випадках суди встановили, що згідно з технічною документацією кадастрові плани земельних ділянок, переданих в оренду ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 містили визначені кадастрові номери земельних ділянок. Проте, за даними управління Держгеокадастру у Лубенському районі земельні ділянки з такими кадастровими номерами (НОМЕР_1 та НОМЕР_2) у Національній кадастровій системі відсутні. Дані кадастрові номери були визначені, але не присвоєні. Такі земельні ділянки у державному земельному кадастрі не зареєстровані.

Незмінність вказаних обставин до теперішнього часу підтвердила в судовому засіданні і представник позивача.

Представник же відповідача, не заперечуючи вказаного, наполягав на тому, що відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника земельного податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні.

В силу вже встановлених судом обставин щодо відсутності державної реєстрації за позивачем земельних ділянок по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 логічним є висновок про відсутність таких доказів в офіційних джерелах фіксації даних як на даний момент, так і на момент проведення податкової перевірки. У зв'язку з цим питання фактичного використання земельних ділянок суд з'ясовуватиме виходячи з об'єктивних міркувань, які ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, якими врегульовані правовідносини користування землею.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про оренду землі" в редакції станом на час укладення договорів оренди від 16.05.2011 істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень, (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкта оренди, проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до п. 4.4 Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затвердженого спільним наказом Держкомзему, Держжитлокомунгоспу, Держкоммістобудування та Фонду держмайна України від 05.04.1996 р. № 31/30/53/396, частка власності (користування) земельної ділянки кожного власника квартири (квартир) чи нежитлового приміщення у спільній частковій власності визначається відношенням загальної площі квартири (квартир) чи нежитлових приміщень, що перебувають у його власності, до спільної площі всіх квартир і нежитлових приміщень будинку. Виділення частки земельної ділянки власникам квартир і нежитлових приміщень в натурі та їх окреме відчуження не допускається. Право власності (користування) на прибудинкову територію (земельну ділянку) кожного співвласника будинку визначається у свідоцтві про право власності на частину будинку у вигляді відповідної частки.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Земелтного кодексу України (далі ЗК України) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Таким чином, договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться під будинком, не може бути укладений безпосередньо з власником квартири, що розташована у цьому будинку.

З актів встановлення меж від 25.03.2011 видно, що земельні ділянки, які передавалися позивачу в оренду за договорами оренди площею 22 м2 та 50 м2 перебувають під будинком, як пропорційні частки (а.с. 20, 26 т. 1).

Під час розгляду справи встановлено, що предмет договорів оренди землі становить пропорційні частки земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, на яких зведені багатоквартирні житлові будинки.

За даними Лубенського комунального житлово-експлуатаційного управління, викладеними у листі від 03.11.2017 №01-03/525, багатоквартирні житлові будинки за адресами: проспект Володимирський, 23 і проспект Володимирський, 91 з прибудинковими територіями знаходяться на обслуговуванні Лубенського КЖЕУ (а.с. 91 т. 2).

Таким чином, надати в оренду або у власність земельну ділянку для обслуговування вбудованого чи прибудованого приміщення в багатоквартирному будинку неможливо, оскільки неможливо створити об'єкт земельних відносин - земельну ділянку, не порушуючи єдиний комплекс нерухомого майна, - виділити приміщення будинку як окрему будівлю та надати йому окрему адресу, яка необхідна для визначення місця розташування земельної ділянки, як складової поняття "земельна ділянка". Частина /частка/ земельної ділянки не може бути об'єктом оренди землі, оскільки відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності, а отже, укладення договору оренди землі можливе лише на земельну ділянку із зазначенням у ньому всіх часток, що належать до неї, та відповідно всіх орендарів.

Отже, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договори оренди землі від 16.05.2011, які укладені без зазначення всіх часток земельних ділянок, до складу яких входять частки земельної ділянки для обслуговування вбудованих (прибудованих) приміщень позивача в багатоквартирних будинках за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 і, відповідно, без зазначення всіх орендарів таких земельних ділянок, порушують вимоги статей 5, 6 Закону України "Про оренду землі", що унеможливлює створення в даному випадку об'єкту права цивільного.

За відсутності об'єкту цивільних правовідносин у вигляді земельної ділянки слід зробити висновок і про відсутність факту його використання.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України).

За змістом пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

Згідно зі статтею 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Базою оподаткування є: - нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; - площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (пункт 271.1 статті 271 Податкового кодексу України).

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що за відсутності об'єкту оподаткування у вигляді земельної ділянки зареєстрованої у визначеному законом порядку або такої, яка перебуває у фактичному користуванні особи, відсутня й база оподаткування.

З огляду на викладене, колегія суддів підтверджує висновки суду першї інстанції про відсутність у позивача обов'язку зі сплати орендної плати за земельні ділянки, право на які він мав намір оформити, але не оформив з незалежних від нього обставин та не приступив до фактичного використання.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що безпідставним є посилання позивача на відсутність у неї обов'язку зі сплати орендної плати з огляду на наявність у неї спеціального статусу "ветеран праці", з огляду на наступне.

Згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 є ветераном праці та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів праці (а.с. 29 т. 1).

За приписами п. 11 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" ветеранам праці надається така пільга, як звільнення від плати за землю.

Разом з тим, перелік категорій фізичних осіб, які мають пільги щодо сплати земельного податку, визначений статтею 281 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпунктів 281.1.1-281.1.5 пункту 281.1 статті 281 Податкового кодексу України від сплати податку звільняються: інваліди першої і другої групи, фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років, пенсіонери (за віком), ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пунктом 281.2 статті 281 Податкового кодексу України встановлено, що звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм:

- для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари;

- для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара;

- для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара;

- для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара;

- для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.

Також від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи (пункт 281.3 статті 281 Податкового кодексу України).

Суд зазначає, що закони України мають однакову юридичну силу. Верховна Рада України здійснює свої повноваження відповідно до статті 85 Конституції України, в тому числі приймає закони, які є актами єдиного органу законодавчої влади. Конституція України не передбачає пріоритетності застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Відсутній також закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

У мотивувальній частині рішення від 03.10.1997 №4-зп (справа №18/183-97) Конституційний Суд України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Податковий кодекс прийнятий 02.12.2010 та введений в дію з 01.01.2011. Відтак саме Податковий кодекс України, а не Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є спеціальним законодавчим актом, який регулює відносини у сфері оподаткування, які виникли з 01.01.2011.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що положеннями статті 281 Податкового кодексу України не передбачено для ветеранів праці пільг по сплаті земельного податку з фізичних осіб, а також пільг по сплаті громадянами орендної плати за землю, а тому наявність у ОСОБА_1 статусу ветерана праці не надає їй права на звільнення від обов'язку щодо сплати орендної плати за землю.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши постанову суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2017 по справі № 816/4581/15 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.В. КатуновСудді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 22.01.2018.