Постанова № 71729476, 22.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3325/17 Суддя першої інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Сібінвестград» про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

Лівобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України у м. Києві звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Сібінвестград» про стягнення заборгованості. Свої вимоги обгрунтовує тим, що відповідач в порушення вимог Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" не сплатив внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у зв'язку з чим у позивача виникла заборгованість у вказаній вище сумі.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року задоволено адміністративний позов частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Сібінвестград» на користь Лівобережного об'єднаного УПФУ в м. Києві заборгованість в сумі 109355 грн. 24 коп. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі його адміністративний позов. Свої вимоги обгрунтовує тим, що, на його думку, судом першої інстанції не з'ясовано всіх обставин справи і не надано належної правової оцінки дійсним обставинам справи.

Відповідно до правил п. 3) ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справ без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Сібінвестград» перебуває на обліку в Лівобережному об'єднаному УПФУ в м. Києві як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно даних пенсійного органу за відповідачем рахується борг по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, штрафних санкцій та пені у розмірі 111829,22 грн., з яких сума заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування становить 109355,24 грн., штрафні санкції - 2453,16 грн., пеня - 20,82 грн.

Оскільки відповідач у встановлений законом строк не сплатив зазначену суму боргу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи даний адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 3 ст. 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону, страхувальники зобов'язані подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленою Пенсійним фондом.

В обов'язках страхувальника (пункт 6 частини 2 статті 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") передбачено його самостійне і обов'язкове начислення, обчислення та виплату у встановлені строки та в повному обсязі страхових внесків.

Страхові внески нараховуються, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону для страхувальників, зазначених у пункті 1 статті 14 цього Закону (в даному випадку для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, включаючи витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Стаття 19 Закону в частині шостій передбачає, що страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частині першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.

Законодавець (після нарахування страхових внесків, згідно із статтею 19) у статті 20 Закону передбачив їх обов'язкове обчислення та сплату.

Так, частина 1 статті 20 Закону передбачає, що страхові внески обчислюються виключно у грошовій формі, у тому числі з витрат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

В частині 2 ст. 20 Закону вказується, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у п. 1, 2, 5-7, 9, 10, 12 та 15 статті 11 цього Закону цього Закону здійснюються страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески, відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.

Згідно до вимог ч. 6 ст. 20 Закону, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період (календарний місяць, квартал), не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Базовим звітним періодом є для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону є календарний місяць.

Частина 10 ст. 20 Закону передбачає, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 12 ст. 20 Закону, страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

У разі наявності в платника страхових внесків одночасно із зобов'язаннями із сплати страхових внесків зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати страхових внесків виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань щодо виплати заробітної плати (доходу).

Стаття 106 Закону визначає що Пенсійний фонд України у разі не сплати страхувальниками заборгованості по внескам на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (недоїмки) має право звернутися до суду з позовом про сплату недоїмки.

Відповідно до ч. 13 ст. 106 Закону про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених ч.ч. 9, 10 ст. 106 посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду у порядку, встановленому Правлінням пенсійного фонду, виносять рішення, які протягом 3-х робочих днів із дня винесення надсилаються страхувальнику. Суми пені та штрафів, передбачених ч.ч. 9, 10 ст. 106, підлягають сплаті страхувальником протягом 10 робочих днів з дня одержання відповідного рішення.

Судом першої інстанції було встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу рішення про нарахування пені та штрафних санкцій.

Враховуючи, що наявність у відповідача заборгованості по страховим внескам в сумі 109355,24 грн. підтверджується витягом з облікової картки платника страхових внесків, доказів погашення відповідачем зазначеної заборгованості станом на день розгляду цього спору не надано, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у вказаній частині та наявність підстав для їх задоволення.

Разом з цим, оскільки в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу рішення про нарахування пені в сумі 20,82 грн. та штрафних санкцій в сумі 2453,16 грн., що відповідно до ч. 13 ст. 106 Закону вказаного вище закону є обов'язковою передумовою для стягнення таких сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені та штрафних санкцій.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального при дотриманні норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

В.Е. Мацедонська