Постанова № 71729473, 16.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Н.І. Слободянюк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1840/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є.

за участю секретаря судового засідання Ружинської К.О

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду, повний текст складено 07.11.17 по справі № 816/1840/17

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області

про скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 31 травня 2017 року ¹ 35.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.17 адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Позивач в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, проте вважає за необхідне частково змінити мотиви і підстави прийнятого рішення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Республіки Ірак /а.с. 8/.

31 серпня 2012 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 /а.с. 45/.

25 липня 2014 року між громадянином Республіки Ірак ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, про що у Книзі реєстрації шлюбів 25 липня 2014 року зроблено актовий запис за № 968 /а.с. 10, 73/.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є батьком громадянки України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 11/.

11 березня 2016 року Управлінням державної міграційної служби України в Полтавській області прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Іраку ОСОБА_1 /а.с. 57/.

Дозвіл на імміграцію в Україну виданий позивачу 16 березня 2016 року строком до 11 березня 2017 року /а.с. 58/.

04 квітня 2016 року позивач отримав посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3, /а.с. 9, 72/.

31 травня 2017 року Управлінням Державної міграційної служби України в Полтавській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина Іраку ОСОБА_1 за ¹ 35 на підставі пунктів 3 та 5 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію»/а.с. 80, 87/.

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено законних та обґрунтованих підстав для скасування дозволу на імміграцію позивача.

Колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, проте частково не погоджується із мотивами та підставами, якими керувався суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з таких підстав.

Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Згідно ст.1 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі Закон) іноземець це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Приписами ч.15 ст.4 Закону встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Законом України "Про імміграцію" № 2491-III від 07.06.2001 року визначені умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.

Відповідно ст.1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію врегульовано Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі за текстом - постанова КМУ № 1983).

У відповідності до пп. 3 п. 2 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року (в редакції, яка діяла на час отримання позивачем посвідок) рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України; осіб, які є опікунами чи піклувальниками громадян України або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; осіб, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; закордонних українців, подружжя закордонних українців, їх дітей у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

Згідно п. 12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

-формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

-надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

-здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26 грудня 2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. . ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано , якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про імміграцію", орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Аналізуючи наведені законодавчі норми, можливо прийти до висновку, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта, а підставою для вилучення у іноземця посвідки на постійне проживання в Україні є рішення компетентного, в розумінні Закону України "Про імміграцію", органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.

Крім того, зазначені норми покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, обов'язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням ДМС України у Полтавській області не забезпечено належне повідомлення позивача про порушення процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну, а також не доведено до відома ОСОБА_1 необхідність з'явитись до органу міграційної служби для надання пояснень.

На підтвердження вчинення відповідачем заходів щодо запрошення позивача для надання пояснень заступником начальника Шевченківського РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області складено доповідну записку від 13 квітня 2017 року на ім'я начальника УДМС України в Полтавській області про те, що Шевченківським РВ у м. Полтаві здійснився вихід на адресу реєстрації ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), проте повідомити іммігранта про необхідність надання пояснень не виявилось за можливе через його відсутність за цією адресою та відсутність телефонного зв'язку із ним /а.с. 85/.

Дослідивши вказаний документ, суд першої інстанції вірно вказав на те, що доповідна записка не містить ознак реєстрації вихідної кореспонденції, відомостей щодо ідентифікації осіб, якими вчинялись заходи щодо повідомлення позивача про необхідність з'явитись до органу міграційної служби для надання пояснень, інформації щодо кількості виходів за адресою позивача, інформації щодо номеру телефону, за яким здійснювався зв'язок з ОСОБА_1.

Інших доказів вчинення відповідачем дій з метою запрошення позивача для надання пояснень матеріали особової справи ОСОБА_1 не містять.

З пояснень представника відповідача, наданих у судовому засіданні, встановлено, що засобами поштового зв'язку запрошення позивачу не надсилалось.

Крім того, відомостями посвідки ОСОБА_1 на постійне проживання в Україні підтверджено, що останній знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (на яку здійснювався вихід представниками Шевченківського РВ у м. Полтаві) - 20 квітня 2016 року. Натомість, у посвідці на постійне проживання позивача в Україні міститься штамп виконавчого комітету Полтавської міської ради, згідно якого з 20 квітня 2016 року місцем реєстрації ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2. Копія цієї посвідки на постійне місце проживання ОСОБА_1 із зазначеними відмітками була наявна у матеріалах особової справи позивача № 41624, а відтак відома відповідачу на момент вчинення дій, викладених у доповідній записці від 13 квітня 2017 року /а.с. 72/

Отже, представниками Шевченківського РВ у м. Полтаві здійснювався вихід на неактуальну адресу іноземця.

Зважаючи на викладене, суд не вважає доповідну записку заступника начальника Шевченківського РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області від 13 квітня 2017 року належним і достатнім доказом на підтвердження виконання органом міграційної служби припису абзацу 1 пункту 23 Постанови КМУ № 1983.

Не містять матеріали судової справи і належного доказу направлення позивачу рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 31.05.2017 № 5/13725 у тижневий строк, як того вимагає припис абзацу 2 пункту 23 Постанови КМУ № 1983.

Окремо слід зауважити, що оскаржуваним рішенням від 31 травня 2017 року ¹ 35 відповідач скасував дозвіл на імміграцію в Україну від 11.03.2016, дія якого закінчилася ще 11 березня 2017 року, тобто відповідач прийняв рішення про скасування документа, який не мав юридичної сили.

Також слід зазначити, що в оскаржуваному рішенні відповідача неправильно зазначена дата видачі дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1, а саме: замість 16.03.2016 зазначено 11.03.2016 /а.с. 58,87/.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про порушення відповідачем положень Порядку №1983 щодо процедури провадження за поданнями про скасування дозволу на імміграцію.

В той же час колегія суддів зазначає, що правильно вирішивши спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про те, що дії позивача направлені на незаконний перетин державного кордону України поза пункту пропуску не загрожує національній безпеці України, а становить лише загрозу національній безпеці Угорщини.

Так, визначення національної безпеці надано Законом України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003 № 964-IV.

Так, згідно з ст.1 Закону України «Про основи національної безпеки України» національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державною управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Разом з тим, ст.1 Закону України «Про основи національної безпеки України» визначає також поняття «національні інтереси» та «загрози національній безпеці».

Зокрема, національні інтереси - це життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Приписи ст.7 вказаного Закону передбачають, що однією з реальних та потенційних загроз національній безпеці України, стабільності в суспільстві є нелегальна міграція.

За змістом цього клопотання про скасування посвідок на проживання Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Прикордонної служби України від 25 січня 2017 року № 27/-1025 /а.с 81/, 26 червня 2016 року громадянин Іраку ОСОБА_1 намагався незаконним шляхом перетнути кордон України з Угорщиною, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення на підставі постанови Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 грудня 2016 року у справі № 297/3069/16-п /а.с 83/.

Постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 грудня 2016 року у справі № 297/3069/16-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн.

Отже дії позивача, направлені на незаконний перетин державного кордону України поза пункту пропуску можуть бути розцінені як дії, що загрожують національній безпеці України.

До тог ж, колегія суддів зазначає, що у будь якому разі є не припустимим порушення українського законодавства. Позивач не був позбавлений можливості та не надав суду доказів існування перешкод у легальному оформленні необхідних документів для перетинання державного кордону України.

Отже вищезазначені підстави для прийняття судового рішення є на думку колегії суддів не обґрунтованими, а тому підлягають виключенню з мотивувальної частини постанови.

Проте, оскільки оскаржуване рішення Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 31 травня 2017 року ¹ 35 прийнято з порушенням Порядку скасування дозволу на імміграцію, воно не може вважатися законним та підлягає скасуванню з вищевикладених підстав, а тому резолютивна частина рішення суду першої інстанції є законною та підстави для її скасування відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова суду першої інстанції в її мотивувальній частині підлягає частковому зміненню.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 243, 245, 246, 250, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області задовольнити частково.

Частково змінити мотивувальну частину постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 02.11.2017 по справі № 816/1840/17.

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя В.В. КатуновСудді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов Повний текст постанови складено 22.01.2018.