Постанова № 71729454, 23.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Оболєнська С.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 636/2618/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

Судді доповідача Катунова В.В.

суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 16.11.2017, по справі № 636/2618/17

за позовом ОСОБА_1

до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області

про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач), звернувся до з позовом до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (надалі по тексту відповідач), в якому просив суд:

- визнати неправомірними дії Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо відмови в призначенні та виплаті їй дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства;

- зобов'язати Чугуївське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області призначити їй дострокову пенсію за віком, як матері інваліда з дитинства, відповідно до абз.4 п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно її заяви про призначення пенсії, з дотриманням ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 15 квітня 2017 року та стягнути судові витрати.

Постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 16.11.2017 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

У судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 20.12.2017, учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 та за висновком МСЕК №035563 від 12.11.2008 р. в установленому порядку визнано довічно інвалідом з дитинства за захворюванням «Хронічна двухстороння сенсоневральна тугоухість».

Позивач 15.05.2017 року звернулась до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області із заявою про призначення їй дострокової пенсії за віком відповідно до абз.4 п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.14).

Рішенням Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області України №4874-02/23 від 18.05.2017 р. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні дострокової пенсії, як матері інваліда з дитинства по досягненню 50 років згідно з абз. 4 п. 3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю підтвердження факту настання інвалідності дитини до досягнення нею шестирічного віку (а.с.13).

Позивач не погодився з таким рішенням відповідача та оскаржив його до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно відмовлено в призначенні дострокової пенсії позивачу, як матері інваліда з дитинства по досягненню 50 років згідно з абз. 4 п. 3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю підтвердження факту настання інвалідності дитини до досягнення нею шестирічного віку.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Згідно Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року № 561, залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлюють I, II, III групи інвалідності, а також причини інвалідності: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; трудове каліцтво; професійне захворювання; поранення тощо.

Частиною 1 статті 83 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що пенсії призначаються з дня звернення за пенсією.

З аналізу викладених норм виходить, що жінка, яка на день звернення до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії досягла 50-річного віку, має стаж роботи не менше 15 років, виховала дитину до шестирічного віку, яку було визнано інвалідом з дитинства, має всі передбачені законодавством підстави для призначення їй пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.17 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

15.05.2017 року позивач звернулась до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області із заявою про призначення їй дострокової пенсії за віком відповідно до абз.4 п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.14).

Відповідно до п.п. 5 п. 2.1. Постанови правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок) до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи, які засвідчують особливий статус особи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом (при призначенні пенсії згідно з абзацом четвертим пункту 3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону).

Відповідно до п. 2.17 Порядку при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку (чотирнадцятирічного), з 01.01.2006 - шестирічного (чотирнадцятирічного) віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини-інваліда, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до записів в трудовій книжці позивач має понад 15 років загального страхового стажу роботи, станом на день звернення з заявою до відповідача їй виповнилося повних 50 років, та відповідно до свідоцтва про народження є матір'ю та виховувала ОСОБА_2, яка на підставі відповідного медичного висновку була визнана інвалідом з дитинства.

Згідно довідки МСЕК серії МСЕ № 023168 від 28.10.2005 р. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1., встановлена третя група інвалідності, огляд проведено вперше і причиною інвалідності вказано: інвалід з дитинства (а.с.64).

Відповідно до висновку Чугуївської міжрайонної МСЕК від 20.04.2017 року про час настання інвалідності, зазначено, що інвалідність ОСОБА_2 могла настати до 18 років (а.с.16).

Згідно рішення Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області України від 18.05.2017 р. №4874-02/23 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні дострокової пенсії, як матері інваліда з дитинства по досягненню 50 років згідно з абз. 4 п. 3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю підтвердження факту настання інвалідності дитини до досягнення нею шестирічного віку (а.с.13).

Відповідно до п. 2.18 Порядку визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком установи охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто, наведеними Законом і Порядком розмежовують поняття "дитина-інвалід" та "інвалід з дитинства".

Так, п. 2.18 Порядку визначено, що у разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Отже, необхідність подання висновку про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, передбачено лише для дітей-інвалідів, які визнані такими після досягнення шестирічного віку.

Між тим, вимога щодо підтвердження наявності медичних показань для визнання дитини інвалідом з дитинства до досягнення шестирічного віку не ставиться. Мова йде про підтвердження наявності медичних показань для визнання дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, у разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, та стосується саме категорії дітей-інвалідів, а не інвалідів з дитинства, якою є донька позивача ОСОБА_2. У випадку ж отримання статусу інваліда з дитинства після 18 років, необхідним є надання висновку МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто, пунктом 2.18. Порядку, яким відповідач обґрунтовує своє рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії, визначено про необхідність надати висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності) у разі якщо дитина визнана інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку.

Так, донька позивача отримала статус «інваліда з дитинства» після досягнення вісімнадцятирічного віку, Чугуївською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією за формою №157-2/о на адресу відповідача надано висновок про час настання інвалідності від 20.04.2017р., в якому визначено, що враховуючи дослідження медичної документації, інвалідність доньки позивача, ОСОБА_2, за діагнозом «Хронічна двухстороння сенсоневральна тугоухість» могла настати до 18 років.

Таким чином, зазначеним вище документом в повній мірі підтверджується факт та час настання інвалідності ОСОБА_2 до 18 років, а отримання статусу «інваліда з дитинства» підтверджується випискою з акту огляду МСЕК про встановлення інвалідності.

Отже, в даному випадку позивачем виконано вимоги п. 2.18. Порядку та надано висновок відповідної установи про можливість настання інвалідності до 18річного віку.

Враховуючи викладене, для призначення пенсії згідно п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачем було надано всі передбачені нормами діючого законодавства документи.

При цьому колегія суддів, зазначає, що правова позиція Верховного Суду України, викладена у постановах від 27.05.2014 у справі № 21-133а14 та від 02.12.2014 у справі № 21-534а14, на яку посилається відповідач, не може враховуватись при вирішенні спору у даних правовідносинах, оскільки, як вбачається із змісту цих постанов, при вирішенні справ та формуванні правової позиції Верховний Суд України виходив із змісту саме положень п.25 зазначеного вище Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №22-1 в редакції, чинній до 29.08.2014р., в якому передбачалося, що у разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку .

Згідно порівняльного аналізу двох редакцій даної норми, виходить, що пунктом 2.18, порівняно з пунктом 25, визначено ще один документ, який може надаватись для підтвердження тієї обставини, що дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, а саме висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Отже, враховуючи надання такого висновку про час настання інвалідності, а також те, що спірні відносини, які виникли між позивачем та відповідачем, настали 15.05.2017р. (тобто після 29.08.2014р.), у даному випадку позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 27.05.2014 у справі № 21-133а14 та від 02.12.2014 у справі № 21-534а14, не може бути застосовано.

Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 13.05.2017р. №К/800/16456/17, від 15.03.2017р. К/800/29524/15, від 05.05.2017р. К/800/15252/17, в яких суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що чинним законодавством розмежовано поняття інваліда з дитинства та дитини-інваліда. При цьому, згідно з вимогами Порядку № 22-1 необхідність подання висновку лікарсько-консультаційної комісії передбачено для тих інвалідів з дитинства, які визнані такими після досягнення вісімнадцятирічного віку.

З огляду на вищезазначені обставини та вимоги чинного законодавства вказана відповідачем підстава для відмови у призначенні пенсії відповідно до п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не ґрунтується на приписах чинного законодавства, тому вимога відповідача щодо необхідності підтвердження факту визнання доньки позивача інвалідом з дитинства до шестирічного віку є протиправною.

Таким чином, враховуючи, що на день звернення до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області із заявою про призначення пенсії позивач досягла 50-річного віку, має загальний стаж роботи більше 15 років, моє дочку ОСОБА_2 відповідно до приписів закону було визнано інвалідом з дитинства, ОСОБА_1 має всі передбачені чинним законодавством підстави для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 3 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відмова відповідача у призначенні такої пенсії є протиправною.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач відмовляючи в призначенні пенсії позивачу згідно п. 3 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не дотримав вищезазначених приписів закону, діяв необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому Рішення Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області №4874-02/23 від 18.05.2017р. є протиправним.

Підсумовуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, які були покладені відповідачем в основу оскаржуваних рішень, колегія суддів вважає, що відповідач при їх прийнятті діяв не на підставі та не в межах повноважень і не у спосіб, що передбачений чинним законодавством, без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, у зв'язку з чим, наявні підстави для задоволення позовних вимог.

У відповідності до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова з вищенаведених підстав підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивачем у справі понесено судові витрати зі сплати судового збору під час подання адміністративного позову в розмірі 640,00 грн., що підтверджується квитанцією від 01.07.2017 р. та подання апеляційної скарги в розмірі 704,00 грн., що підтверджується квитанцією від 16.11.2017 р. № N1BOD54376.

Враховуючи, що колегія суддів приходить до висновку про ухвалення судового рішення на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, то відповідно до приписів ст. 139 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне присудити на користь позивача всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області.

Керуючись ст. 132, 139, 243, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 16.11.2017 по справі № 636/2618/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії задовольнити.

Визнати неправомірними дії Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо відмови в призначенні та виплаті їй дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства.

Зобов'язати Чугуївське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком, як матері інваліда з дитинства, відповідно до абз.4 п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно її заяви про призначення пенсії, з дотриманням ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 15 квітня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чугуївського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (63503, м. Чугуїв, вул. Леонова, 4-а, секція А, код ЄДРПОУ - 40386356) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) сплачений судовий збір за подання адміністративного позову та апеляційної скарги в розмірі 1344 (одна тисяча триста сорок чотири) грн. 44 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя доповідач В.В. Катунов Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко