Ухвала суду № 71729369, 17.01.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/978/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусика А.Г.,

суддів - Зуєвої Л.Є. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду, ухвалену об 09 год. 08 хв. 03 жовтня 2017 року в м.Херсоні по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 04 листопада 2014 року №375 о/с в частині звільнення його з органів внутрішніх справ за п.64 "є" (за порушення дисципліни) "Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ"; поновлення його на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника відділення №3 (м.Щастя) Жовтневого районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України у Луганській області; стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу; негайне виконання постанови суду в частині поновлення на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника відділення №3 (м.Щастя) Жовтневого районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України у Луганській області, а також в частині стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах за один місяць.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги було зазначено, що у позивача не було доступу до служби до відділення №3 Жовтневого районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України у Луганській області через захоплення будівлі озброєними особами. Доступ до адміністративних будівель міліції було заблоковано, багатьох працівників міліції затримано, керівництво та весь особовий склад міліції було усунуто від виконання обов'язків. Особовий склад чекав розпорядження керівництва, проте жодних команд не поступало. Також, зазначено, що жодних телеграм від керівництва позивач не отримував, оскільки з 14 жовтня 2014 року по 18 березня 2015 року він перебував у ізоляторі тимчасового тримання та не міг в телефонному режимі зв'язатись з керівництвом і відповідно отримувати будь-які телефонні дзвінки. Відповідно і до мережі Інтернету позивач не мав доступу.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України у Луганській області на посаді заступника начальника відділення №3 (м.Щастя) Жовтневого районного відділу Луганського міського управління ГУМВС України у Луганській області. Мав звання "підполковник міліції".

19 травня 2014 адміністративна будівля ГУМВС України у Луганській області була захоплена незаконними озброєними формуваннями, внаслідок чого головне управління МВС України в Луганській області було тимчасово передислоковане до міста Сватове.

04 липня 2014 на офіційному веб-сайті МВС України було розміщено звернення колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донеччини та Луганщини, згідно якого всі працівники були зобов'язані прибути до м.Сватово Луганської області до 07 липня 2014 року.

04 серпня 2017 відповідно до наказу ГУМВС України у Луганській області від 31 липня 2014 року № 1363 було змінено дислокацію ГУМВСУ на м.Сєвєродонецьк Луганської області.

Враховуючи факт неприбуття до місця тимчасової дислокації ГУМВСУ деяких працівників ОВС області, в тому числі позивача, на виконання вимог наказу МВС України від 12 березня 2013 року №230, яким затверджена Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, наказом начальника ГУМВСУ від 22 жовтня 2014 року №3357 було призначено службове розслідування за фактом невиходу на службу окремих співробітників міліції.

23 жовтня 2014 року був затверджений висновок службового розслідування за результатами якого прийняте рішення щодо звільнення співробітників ОВС області, в тому числі позивача, які не прибули до тимчасового місця дислокації ГУМВСУ для подальшого проходження служби.

24 жовтня 2014 року був виданий наказ ГУМВСУ № 3405 про притягнення до дисциплінарної відповідальності співробітників ГУМВСУ в тому числі і позивача.

04 листопада 2014 року ГУМВСУ був виданий наказ від № 375 о/с, згідно з яким позивач був звільнений з ОВС за п.64 "є" (за порушення дисципліни) "Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ОВС", що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Вказані обставини визнані сторонами та суд не має обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності.

Вирішуючи справу та відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що ГУМВСУ при звільненні позивача з ОВС діяло в межах та порядку, передбаченим законом. Відповідач наданими суду першої інстанції письмовими доказами довів правомірність прийнятого спірного наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області від 04 листопада 2014 року №375 о/с.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Преамбулою Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV (далі Закон) передбачено, що цей Статут визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Відповідно до ст.1 Закону службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Водночас, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (ст.2 Закону).

Згідно до п.8 ст.12 Закону на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, зокрема, звільнення з органів внутрішніх справ.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ (ч.6 ст.14 Закону).

Відповідно до положень ст.14 Закону з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Як було вище зазначено, 04 липня 2014 на офіційному веб-сайті МВС України було розміщено звернення колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донеччини та Луганщини, згідно якого всі працівники були зобов'язані прибути до м.Сватово Луганської області до 07 липня 2014 року.

04 серпня 2017 відповідно до наказу ГУМВС України у Луганській області від 31 липня 2014 року №1363 було змінено дислокацію ГУМВСУ на м.Сєвєродонецьк Луганської області.

Судом першої інстанції встановлено та позивачем фактично не оскаржувалось, що 19 травня 2014 року позивач не мав можливості виконувати свої службові обов'язки внаслідок захоплення будівлі ГУМВС України у Луганській області незаконними озброєними формуваннями самопроголошеної "Луганської народної республіки".

Разом з тим, позивач до 04 липня 2014 року не прибув до м.Сватове (тимчасове місце дислокації ГУМВС у Луганській області, як було зазначено 04 липня 2014 на офіційному веб-сайті МВС України). Також, позивач не прибув до м.Сєвєродонецьк Луганської області, до якого наказом ГУ УМВС України у Луганській області № 1363 від 31 липня 2014 року було передислоковано ГУ МВС України у Луганській області.

Відповідачем було складено акт № 6/2-273/1 від 22 жовтня 2014 року про невихід на службу, в якому зафіксовано про те, що станом на 21 жовтня 2014 року підлеглий особовий склад, відповідно до списку, зазначеного в додатку до акту від 22 жовтня 2014 року, до якого увійшов і позивач ОСОБА_2, до місця дислокації ГУМВСУ не прибули та на службі відсутні, при цьому рапортів про своє звільнення з ОВС України, або інших документів, що підтверджують законність відсутності на робочому місці, до КЗ ГУМВС не надавали, безпосереднє керівництво не попереджали, пояснень з приводу не виходу на службу не надано.

З огляду на вказані обставини, що свідчили про можливе порушення позивачем службової дисципліни, відповідачем проведено службове розслідування на підставі наказу начальника ГУМВСУ "Про призначення проведення службового розслідування" від 22 жовтня 2014 року № 3357, яким встановлено, що ОСОБА_2 не прибув до особового складу в період з двадцять сьомого вересня до третього жовтня поточного року до м.Сєвєродонецька Луганської області для реєстрації та подальшого проходження служби, рапорту про своє звільнення з ОВС України, або інших документів, що підтверджують законність відсутності на робочому місці, до УКЗ ГУМВС не надавав, безпосередньо керівництво не попереджав. Будь-яких пояснень з приводу не виходу на службу не надано. Грубе порушення службової дисципліни стало можливим внаслідок особистої недисциплінованості працівника ГУМВСУ, чим порушив вимоги ст.7 Дисциплінарного статуту ОВС України, проігнорував вимоги наказу МВС України від 22 лютого 2012 року № 155 "Про затвердження правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справи України", що виразилось у невиході на службу без поважних причин під час проведення АТО, ігнорування вимог керівництва щодо належного виконання службових обов'язків.

Колегія суддів зазначає, що позивачем ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження не було наведено належних та допустимих доказів поважності неприбуття до місця тимчасової дислокації ГУМВСУ у Луганській області, рівно як і не було зазначено жодних обставин, які унеможливили встановлення зв'язку (письмові/усні звернення, тощо) позивача та/або інших осіб, зокрема, членів родини ОСОБА_2 з керівництвом ГУМВСУ у Луганській області.

Посилання позивача на ту обставину, що під час звільнення він перебував у ізоляторі тимчасового тримання так званої "Луганської народної республіки" за підозрою у диверсійній діяльності на користь Збройних сил України, на підтвердження чого позивачем було надано відповідні «матеріали», колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на ту обставину, що надані позивачем «матеріали» та «документи» були складені суб'єктами, що утворились всупереч законодавству України на тимчасово окупованих територіях окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, діяльність вказаних утворень є незаконною, а тому будь-які «акти», видані ними, є недійсними, нелегітимними, не створюють жодних правових наслідків та в принципі не підлягають (в контексті даних спірних правовідносин) жодному аналізу та дослідженню.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Також, колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321,322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку ст.329 КАС України.

Головуючий суддя Федусик А. Г.Судді Зуєва Л.Є. Шевчук О.А.