Постанова № 71729063, 23.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/459/17 Суддя першої інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Магомедової Марини Гамідівни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Магомедової Марини Гамідівни, треті особи - ОСОБА_5, житлово-будівельний кооператив «Своє житло», приватне підприємство «Будінвестмонтаж», ОСОБА_6, про скасування рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2016 року ОСОБА_3 (далі - Позивач-1, ОСОБА_3.) та ОСОБА_4 (далі - Позивач-2, ОСОБА_4 звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Магомедової Марини Гамідівни (далі - Відповідач, Приватний нотаріус), треті особи - ОСОБА_5 (далі - Третя особа-1, ОСОБА_5), житлово-будівельний кооператив «Своє житло» (далі - Третя особа-2, ЖБК «Своє житло»), про:

- скасування рішення Приватного нотаріуса від 10.09.2015 року про державну реєстрацію права приватної власності на житловий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 2,9021 га (кадастровий номер 8 НОМЕР_2) за ОСОБА_5;

- скасування рішення Приватного нотаріуса від 10.09.2015 року про державну реєстрацію іпотеки на житловий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 2,9021 га (кадастровий номер 8 НОМЕР_2).

Протокольною ухвалою суду першої інстанції від 08.08.2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватне підприємство «Будінвестмонтаж» (далі - Третя особа-3, ПП «Будінвестмонтаж»).

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_6 (далі - Третя особа-4, ОСОБА_6).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2017 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріалами справи спростовується достовірність поданих для державної реєстрації права власності та іпотеки документів, оскаржувані рішення Приватного нотаріуса підлягають скасуванню.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на залишенні поза увагою суду наявності у Відповідача повноважень на вчинення оскаржуваних реєстраційних дій та подання для їх проведення всіх передбачених чинним законодавством документів. Крім того, підкреслює на неврахуванні судом неможливості надання судом першої інстанції оцінки доводів Позивача щодо проведення реєстраційних дій на підставі підроблених документів, оскільки дані обставини свідчать про наявність спору про право та в частині даних доводів провадження підлягає закриттю. Крім іншого, звертає увагу на безпідставність врахування судом першої інстанції в якості доказів даних з Єдиного державного реєстру судових рішень, оскільки відсутня інформація щодо того, хто здійснював дослідження відповідної інформації. Поряд з цим, зазначає про неможливість визнання судом преюдиційними обставин, встановлених в ухвалі суду, постановленій в рамках кримінального провадження.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, та просив її вимоги задовольнити повністю.

Представник Позивачів та Позивач-1 наполягали на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін. З такою ж позицією погодився представник Третьої особи-2.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце її розгляду, у судове засідання не прибули.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, між АТЗТ «ДВК» та ОСОБА_3 укладено договір на участь у пайовому будівництві від 22.04.2005 року №42-03/С (т. 1 а.с. 38-41). За умовами даного договору АТЗТ «ДВК» приймає ОСОБА_3 у пайове будівництво житлового багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2, шляхом фінансування ОСОБА_3 цього будівництва в обсягах та в порядку, що передбачені договором.

Аналогічний за змістом договір було укладено між АТЗТ «ДВК» та ОСОБА_4 06.05.2005 року за №17-02/С-4 (т. 1 а.с. 49-52).

Крім того, зі змісту п. 1.3 даних договорів вбачається, що запланований початок будівництва житлового багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 - II квартал 2005 року, гранична запланована дата введення будинку в експлуатацію - IІІ квартал 2006 року (IV квартал 2006 року).

Як встановлено судом першої інстанції зі змісту позовної заяви, протягом 2006 року АТЗТ «ДВК» побудувало лише 13 поверхів будинку першої черги будівництва житлового багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2, після чого, будівництво зупинилось та не ведеться по теперішній час.

У зв'язку із зупиненням будівництва та бездіяльності забудовника, фізичними особами (інвесторами) ініційовано звернення до правоохоронних органів та якими, відповідно, порушено кримінальну справу щодо розкрадання коштів інвесторів та їх нецільового використання. Слідчим відділом Печерського управління поліції ГУ НП у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42013110060000085.

Крім того, слідчим відділом Оболонського РУ ГУ МВС України порушено кримінальну справу № 55-1749 за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а саме шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах, в межах якої Позивачів та інших постраждалих інвесторів визнано потерпілими особами (т. 1 а.с. 42, 55).

З метою захисту забезпечення житлом постраждалих інвесторів та членів їх сімей, які проінвестували грошові кошти у будівництво житлового комплексу в Оболонському районі м. Києва по вул. Дегтяренко, 22 на підставі укладених ними з кредитною спілкою «Кредитна спілка військовослужбовців України» та/або акціонерним товариством закритого типу «ДВК» інвестиційних договорів (договорів пайової участі у будівництві), шляхом об'єднання їх зусиль на захист своїх порушених прав та інтересів було створено житлово-будівельний кооператив «Своє житло», що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ №652107 (т. 1 а.с. 71) та статуту ЖБК «Своє житло» (т. 1 а.с. 72-88).

Між АТЗТ «ДВК» та ПП «Будінвестмонтаж» 02.03.2009 року укладено договір № 1/09 про передачу функцій замовника (далі - Договір №1/09) (т. 1 а.с. 91-94).

Згідно п. п. 1.3, 1.6, 2.1 Договору №1/09 АТЗТ «ДВК» передало у власність ПП «Будінвестмонтаж» майнові права на житлові, нежитлові приміщення та паркінг 1, 2, 3 черги будівництва житлового комплексу за адресою: м. Київ. вул. П. Дегтяренка, 22, а також надало право ПП «Будінвестмонтаж» укладати будь-які господарські договори з іншими фізичними та юридичними особами, в тому числі передавати в заставу майнові права на житлові та нежитлові приміщення даного об'єкту, які будуть побудовані в майбутньому.

На підставі заяви ПП «Будінвестмонтаж» державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві 04.09.2015 року прийнято рішення №24162855 про державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва (30% готовності), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, за ПП «Будінвестмонтаж».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2016 року по справі № 826/27242/15 (т. 1 а.с. 101-107), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2016 року (т. 1 а.с. 108-114), задоволено позов ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи - ПП «Будінвестмонтаж», ЖБК «Своє житло», ОСОБА_11, ОСОБА_12 - визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві про державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва (30% готовності), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, за ПП «Будінвестмонтаж» від 04.09.2015 року №24162855.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, зі змісту листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.10.2016 року № 057025-19052 житлово-будівельний кооператив «Своє житло» дізнався про те, що недобудований житловий комплекс зареєстрований за ОСОБА_5 на праві приватної власності (т. 1 а.с. 115-116).

Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 28.12.2016 року №77291470 (т. 1 а.с. 118-119) вбачається, що 10.09.2015 року Приватним нотаріусом було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №24330171. Даним рішенням зареєстровано право власності за ОСОБА_5 на житловий комплекс загальною площею 12 888,21 кв. м по АДРЕСА_3 на підставі рішення Стахановського міського суду Луганської області від 22.02.2008 року у справі №2-2366/2008. Крім того, зі змісту вказаної довідки вбачається, що 10.09.2015 року Приватним нотаріусом було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №24331433. Даним рішенням зареєстровано іпотеку на спірне нерухоме майно на підставі договору іпотеки №2976 від 10.09.2015 року та договору про внесення змін до нього від 25.05.2016 року №1457.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що відповідні реєстраційні дії були здійснені Відповідачем на підставі поданих Третьою особою-1 та Третьою особою-4: договору іпотеки від 10.09.2015 року (т. 2 а.с. 41-46), договору позики від 10.09.2015 року (т. 2 а.с. 50), реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (т. 2 а.с. 52), рішення Стахановського міського суду Луганської області від 22.02.2008 року у справі №2-2366/2008 (т. 2 а.с. 53-55), довідки Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 10.09.2015 року №109-7718/26 (т. 2 а.с. 56), інформаційної довідки Київського міського БТІ від 16.08.2015 року №54716 (т. 2 а.с. 57), витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04.08.2015 року №НВ-8000148872015 (т. 2 а.с. 59-64), технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_3, складеного Київським міським БТІ станом на 25.03.2008 року (т. 2 а.с. 65-81), звіту про оцінку майна №RS18-150910-038 (т. 2 а.с. 83), висновку про вартість об'єкта оцінки (т. 2 а.с. 84-96).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 2, 4, 8, 9, 15, 17, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ряду положень Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868, п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року №1141, прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки реєстраційні дії були вчинені Приватним нотаріусом на підставі підроблених документів.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон).

Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 4 Закону передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майн; іпотека.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Приписи абзаців 2-3 ч. 5 ст. 3 Закону визначають, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт.

Приписи ч. 2 ст. 9 Закону визначають, що нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, зокрема:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

- приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

- відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;

- присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;

- надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом;

- у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;

- під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки;

- здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Приписи ч. 1 ст. 15 Закону визначають, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно ч. 9 ст. 15 Закону державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Враховуючи, що рішення про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно було прийнято Приватним нотаріусом у зв'язку з вчиненням ним нотаріальних дій щодо посвідчення договору іпотеки на дане майно, судова колегія погоджується з доводами Апелянта про наявність у Відповідача прав державного реєстратора щодо такого майна.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що дії Приватного нотаріуса, як і оскаржувані Позивачами рішення протиправними не визнавалися, у зв'язку з чим доводи Апелянта щодо помилковості незазначення у судовому рішення відповідних обставин не свідчать про порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Частиною 2 ст. 15 Закону передбачено, що орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

На виконання вимог вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №868).

Згідно абз. 1 п. 36 Порядку №868 для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Відповідно до пп. 10 п. 37 Порядку №868 документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Приписи п. 63 Порядку №868 визначають, що під час проведення державної реєстрації іпотеки заінтересованою особою є іпотекодержатель.

Пунктом 64 Порядку №868 визначено, що державна реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою, зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою, анулювання та видачі нової заставної, відступлення прав за іпотечним договором або передачі заставної, видачі дубліката заставної, припинення обтяження нерухомого майна іпотекою проводяться з урахуванням особливостей, визначених цим Порядком.

Відповідно до пп. 5 п. 75 Порядку №868 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, договір, укладений у порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дублікат.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено раніше, державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно була проведена за ОСОБА_5 на підставі, зокрема, рішення Стахановського міського суду Луганської області від 22.02.2008 року, технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_3, інформаційної довідки Київського міського БТІ від 16.08.2015 року №54716, довідки Оболонської районної в м. Києві державної адміністрацїві від 10.09.2015 року №109-7718/26, а також витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-8000148872015.

Разом з тим, як вірно підкреслив суд першої інстанції, зі змісту листа Київського міського БТІ від 03.08.2017 року №062/14-9323 (И-2017) вбачається, що за даними інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_4, бюро визначало відсоток готовності незавершеного будівництва двосекційного житлового будинку, який, станом на грудень 2013 року складав 26% (т. 2 а.с. 217). Наведені відомості також викладені у довідці Київського міського БТІ від 19.12.2013 року №26713 (И-2013), виданої ПП «Будінвестмонтаж» (т. 2 а.с. 236).

Крім того, у згаданому листі від 03.08.2017 року №062/14-9323 (И-2017) поряд з іншим зазначено, що Київське міське БТІ не видавало реєстраційне посвідчення №2-2266/2008 на об'єкт нерухомого майна та не виготовляло технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, у листі від 29.09.2017 року №062/14-11885 (И-2017) Київське міське БТІ повідомило ЖБК «Своє житло» про те, що згідно електронного реєстру заяв замовлення на виготовлення інформаційної довідки КВ-2015 №54716 від 16.08.2015 року за адресою вул. Дегтяренка Петра, 22 не надходило (т. 3 а.с. 27).

Також судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно листа Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 24.10.2016 року №104-7528 поштові адреси об'єктам нерухомого майна, які розташовані на вул. Сім'ї Кульженків, 22 або аа-2 Оболонською районною в м. Києві державною адміністрацією не присвоювалися (т. 1 а.с. 153).

Крім іншого, з метою з'ясування існування рішення Стахановського міського суду Луганської області від 22.02.2008 року Окружним адміністративним судом м. Києва направлено судовий запит на адресу Стахановського міського суду Луганської області, Державної судової адміністрації України та Територіального управління ДСА України в Луганській області (т. 3 а.с. 10).

Зі змісту складених у відповідь на запит листів ТУ ДСА України в Луганській області від 02.10.2017 року №1639_17вих (т. 3 а.с. 15), Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29.09.2017 року №ЕП-656/17-Вих (т. 3 а.с. 18) та ДСА України від 04.10.2017 року №15-11525/17 (т. 3 а.с. 16) вбачається, що у місцевих судах автоматизована система документообігу суду функціонує з 01.01.2011 року, у зв'язку з цим надати належним чином завірену копію судового рішення у справі №2-2366/2008 від 22.02.2008 року неможливо.

Однак, за наслідками вивчення даних Єдиного державного реєстру судових рішень судом першої інстанції було встановлено, що останній не містить даних щодо рішення Стахановського міського суду Луганської області від 22.02.2008 року у справі №2-2366/2008 за позовом ОСОБА_5 до громадської організації «Кредитна спілка військовослужбовців України», третя особа - комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно» про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії.

Наведене, як вірно зазначив суд першої інстанції, ставить під сумнів походження рішення Стахановського міського суду Луганської області від 22.02.2008 року у справі №2-2366/2008 та його достовірний характер.

Посилання Апелянта на неможливість врахування даних обставин в якості доказів у розумінні ст. 72 КАС України, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо осіб, які здійснювали пошук таких відомостей в Єдиному державному реєстрі судових рішень, судовою колегією оцінюється критично, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Відтак положеннями спеціального законодавства передбачено право суду на використання тексту судового рішення та, відповідно, здійснення пошуку таких рішень. З огляду на викладене Окружний адміністративний суд м. Києва не мав підстав для неврахування в якості доказів обставин, встановлених за наслідками пошуку відомостей щодо рішення у справі №2-2366/2008 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Крім того, судом першої інстанції зі змісту ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 29.11.2016 року у справі №760/17405/16-к (т. 1 а.с. 120-123) було встановлено, що в рамках досудового розслідування, отримано відповідь з Шевченківського районного відділу ДМС України в м. Києві про те, що паспорт на громадянина України серії НОМЕР_3, виданий 15.05.2011 року Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженці Республіки Білорусь, ІПН НОМЕР_1, не видавався, по обліках Шевченківського РВ ГУ ДМС України в м. Києві не значиться.

Також в указаній ухвалі суду зафіксовано, що у ході допиту ОСОБА_14, яка відповідно до свідоцтва про зміну імені від 03.10.2012 року змінила своє прізвище із ОСОБА_5, остання пояснила, що паспорт громадянина України НОМЕР_4, виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві, не отримувала. Також остання зазначила, що не зверталася до Стаханівського міського суду Луганської області в Україні, ніколи не являлася власником будь-якого нерухомого майна, не зверталась та не уповноважувала звертатись від свого імені до Бюро технічної інвентаризації м. Києва, приватних нотаріусів Могамедової М.Г., Потапова М.Ю. чи будь-яких інших державних органів з приводу житлового будинку з вбудованими приміщеннями на АДРЕСА_4.

При цьому, судова колегія погоджується з твердженням Апелянта про те, що дана ухвала Солом'янського районного суду м. Києва не може мати преюдиційне значення у розумінні ч. 1 ст. 72 КАС України. Водночас, покладений на суд обов'язок із забезпечення офіційного з'ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами надає можливість врахування викладених у такому судовому рішенні відомостей при наданні оцінки як кожному доказу окремо, так і всіх доказів у сукупності.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що, попри відсутність у Приватного нотаріуса перешкод для вчинення реєстраційних дій станом на 10.09.2015 року, станом на момент розгляду справи було встановлено, що більшість із поданих для проведення державної реєстрації права власності документів мають сумнівне походження, існування яких заперечується органами, які їх видавали.

Наведеним спростовується посилання Апелянта на те, що оскаржувані рішення були прийняті Приватним нотаріусом на підставі належних документів, оскільки вищенаведені обставини не підтверджують правомірність їх походження.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року №1141, державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду державної реєстрації прав, проведеної до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент такої реєстрації, записів про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 р., за відсутності державної реєстрації таких прав у Державному реєстрі прав державний реєстратор переносить до Державного реєстру прав записи про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, та вносить запис про скасування державної реєстрації прав.

Внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється державним реєстратором за заявою, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

У результаті внесення записів про скасування державної реєстрації прав у відповідному розділі Державного реєстру прав державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав.

У разі коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації переходу чи припинення речових прав, державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та поновлює записи про речові права на нерухоме майно, обтяження таких прав, що існували до проведення державної реєстрації прав.

У разі коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації прав на об'єкт нерухомого майна, який поділено чи частку з якого виділено, або на об'єкти нерухомого майна, що об'єднано, державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та відкриває закритий (закриті) розділ (розділи) Державного реєстру прав та відповідну (відповідні) реєстраційну (реєстраційні) справу (справи) на підставі прийнятого ним рішення про відкриття закритого розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог, оскільки скасування реєстраційних дій є єдиним можливим та ефективним засобом відновлення порушених прав Позивача, у той час як провадження у кримінальній справі триває, а захист майнового права можливий після набрання законної сили вироком суду. У той же час реєстраційні дії, здійснені за делегуванням державних функцій не досліджуються в кримінальному (цивільному) судочинстві, що зобов'язує адміністративний суд визначитися з їх правомірністю.

Аналогічний висновок узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 08.06.2016 року у справі №826/6968/15.

Оцінюючи посилання Апелянта на необхідність закриття провадження у справі з підстав неможливості розгляду окремих підстав даного позову у порядку адміністративного судочинства, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Як зазначено в абз. 2 п. 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір». Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

При цьому зі змісті абзаців 2-3 пункту 3 вказаної постанови Пленуму ВАС України випливає, що суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

З наведеного випливає, що законодавець, вказуючи про можливість оскарження в адміністративному порядку будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не зазначив чітких критеріїв віднесення певного спору до публічно-правового чи, відповідно, приватноправового.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, який був чинний на момент розгляду судом першої інстанції даного спору, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В абзаці 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено суб'єкт владних повноважень як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У своєму рішенні Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку Позивача, умов цивільно-правової угоди.

Поряд із цим, у межах даної справи, виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договорів кредиту та іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Основні доводи Позивача ґрунтуються на протиправності дій Відповідача, як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та полягають у тому, що Відповідач не мав права приймати оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та вчиняти спірні реєстраційні дії без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном (посвідчення відповідачем факту виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно не мало місце). Тобто, у даній справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії Відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

При цьому судовою колегією враховується, що окремі доводи сторін не є визначальними при вирішенні даної справи адміністративним судом по суті, оскільки, перш за все, як випливає зі змісту даного судового рішення, проводилася оцінка дій та рішень Приватного нотаріуса як суб'єкта владних повноважень вимогам, зокрема, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при здійсненні ним офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 року, безпосередньо не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами у даній адміністративній справі та не вказують на необхідність закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, оскільки у справах, які були представлені Верховному Суду України на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права, судами вирішувалось питання щодо належності способу звернення стягнення на предмет іпотеки, що застосований іпотекодержателем, належності порядку набуття останнім такого права за укладеними договорами та в подальшому набуття ним права власності на нерухоме майно, що було зареєстровано приватним нотаріусом.

Крім того, чинним законодавством не передбачено можливості закриття провадження у справі в частині окремих доводів позовної заяви. У зв'язку з чим, зважаючи на вищевикладене, твердження Відповідача в апеляційній скарзі про те, що обставини достовірності документів, на підставі яких проведена державна реєстрація прав, повинні встановлюватися у порядку цивільного судочинства, є безпідставним.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена у відповідності до норм матеріального та процесуального права і підлягає залишенню без змін, оскільки доводи апеляційної скарги її висновки не спростовують.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Магомедової Марини Гамідівни - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Магомедової Марини Гамідівни, треті особи - ОСОБА_5, житлово-будівельний кооператив «Своє житло», приватне підприємство «Будінвестмонтаж», ОСОБА_6, про скасування рішень - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено « 23» січня 2018 року.