Постанова № 71728815, 22.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/1559/17 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві, у порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2017 року (повний текст виготовлено 15 листопада 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року позивач, ОСОБА_3, звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просила зобов'язати управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року, з урахуванням індексації на час виплати.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи. Зокрема, позивач посилається на те, що скасування наказу про звільнення має наслідком виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що 30 липня 2003 року позивача прийнято на службу до органів внутрішніх справ на підставі наказу управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області №178 о/с.

Позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на період з 28 серпня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі наказів управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 28 серпня 2015 року №236 о/с та від 04 вересня 2015 року №243 о/с.

06 листопада 2016 року наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області №312 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил України за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року у справі №823/5359/15 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області №312 о/с від 06 листопада 2015 року у частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил України за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ; зобов'язано управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області вирішити питання щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_3.

Вважаючи, що скасування наказу про звільнення має наслідком стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що питання про поновлення позивача на посаді не вирішено, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Так, у адміністративній справі №823/5359/15 судами встановлено, що звільнення позивача відбулось з порушенням такої процедури, а тому оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Так, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати за відповідною займаною посадою на якій він був поновлений.

Як вбачається з резолютивною частини постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року у справі №823/5359/15, суд визнав протиправним та скасував наказ у частині звільнення позивача та зобов'язав відповідача вирішити питання щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_3.

Буквальний аналіз резолютивної частини постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року у справі №823/5359/15 дає підстави для висновку про те, що питання про поновлення позивача на посаді судом не вирішувалось.

Більш того, суд постановив зобов'язати відповідача вирішити питання щодо обов'язкового працевлаштування позивача.

Таким чином, у судовому рішенні не зазначено про умову призначення позивача на ту посаду, яку вона займала перед звільненням.

Колегія суддів вважає, що зазначене унеможливлює стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у даному спорі.

Більш того, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Сторонами не заперечується, що звільнення позивача мало місце 06 листопада 2015 року, а тому середній заробіток, у випадку поновлення на попередній посаді, підлягав би обчисленню з виплат, що були нараховані у вересні-жовтні 2016 року.

У матеріалах справи наявна довідка Придніпровського РВ в м. Черкаси УМВС України в Черкаській області від 17 березня 2017 року №12/с-22, що містить інформацію про грошове забезпечення позивача за період з 01 січня 2015 року по 27 серпня 2015 року.

Позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на період з 28 серпня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі наказів управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 28 серпня 2015 року №236 о/с та від 04 вересня 2015 року №243 о/с.

Так, суд позбавлений можливості встановити середню заробітну плату позивача, з урахуванням обчислення виплат отриманих нею за попередні два місяці перед звільненням, а також з урахуванням одержаної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 та ч. 4 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Так, у випадку відсутності факту поновлення позивача на посаді та відсутності відомостей про виплати, отримані за останні два місяці перед звільненням, суд позбавлений процесуальної можливості у даній справі зобов'язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про зобов'язання вчинити дії.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2017 року - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 22.01.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма