Рішення № 71727830, 23.01.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/2066/17 Херсонський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 28525-23 від 29.06.2016 р.,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі - відповідач, Новокаховська ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 28525-23 від 29.06.2016 р., яким позивачу визначено грошові зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 25000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 р. № 28525-23 отримано 16.11.2017 р. у Новокаховській ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області за телефонним викликом інспектора, тобто, після 01 липня 2016 року, що є порушенням вимог пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПК України. Крім того, об'єктом оподаткування транспортним податком є легкові автомобілі, з року випуску яких не минуло п'яти років та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої станом на 1 січня податкового (звітного) року, що складає у 2016 році 1033500 грн. Відповідно до розрахунку вартості з офіційного веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, середньоринкова вартість легкового автомобіля марки Volkswagen Touareg, 2015 року випуску, 3,0 внутрішнього згорання, дизель становить 887746,57 грн. Оскільки середньоринкова вартість автомобіля не перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати (у 2016 році - 1033500 грн.), то він не є об'єктом оподаткування транспортним податком в розумінні пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 ПК України.

Ухвалою від 28.12.2017 р. відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання на 22.01.2018 р. о 11:00 год.

17.01.2018 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач вказує на те, що автоматизованою інформаційною системою "Податковий блок" надійшла інформація про те, що позивач є власником легкового автомобіля Volkswagen Touareg, з об'ємом двигуна 2967 куб. см, 2015 року випуску. Дана інформація згідно ст.267 ПК України стала підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Порушення контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не звільняє позивача від сплати транспортного податку. При цьому у відповідності до пп."а" пп.267.8.1 п.267.8 ст.267 ПК України транспортний податок сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Також зазначає, що строк направлення позивачу контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не змінює його обсягу законних прав та обов'язків, адже перебіг строку для сплати податку так і для оскарження таких рішень, починається з дня, наступного за днем отримання податкового повідомлення-рішення. Таким чином грошове зобов'язання, визначене податковим повідомленням-рішенням від 29.06.2016 р. № 28525-23, є винесеним у відповідності до норм діючого податкового законодавства та підлягає сплаті. Просить відмовити в задоволенні позову.

22.01.2018 р. від представників позивача та відповідача надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Положеннями ч.3 ст.194 КАС України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

За таких обставин суд розглядає дану справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить легковий автомобіль марки Volkswagen Touareg (загальний легковий універсал - В), реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску 2015, чорного кольору, об'єм двигуна 2967 куб. см, дата першої реєстрації 30.12.2015 р.

29.06.2016 р. Новокаховською ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області винесене податкове повідомлення-рішення № 28525-23, яким позивачу нараховано суму грошових зобов'язань з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25000 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення згідно наданого відповідачем рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення було направлено позивачу 24.10.2016 р. та повернулося до контролюючого органу 25.11.2016 р. з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Позивачем отримано це податкове повідомлення-рішення 16.11.2017 р. в Новокаховській ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області та 28.11.2017 р. оскаржено до ГУ ДФС у Херсонській області.

Рішенням ГУ ДФС у Херсонській області від 11.12.2017 р. № 1353/ФОП/21-22-10-01-06 скаргу залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку на оскарження.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку правомірності податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016 р. № 28525-23 суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відповідно до пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, як стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Водночас, вимоги до об'єкта оподаткування, як елемента транспортного податку, було змінено Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 р. № 909-VIII, який набрав чинності 01.01.2016 р.

Так, пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 ПК України викладено у наступній редакції: об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Саме вказані положення ПК України були застосовані відповідачем при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Проте, зміни до об'єкта оподаткування транспортним податком внесено пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду (2016 рік), в якому такі нові правила застосовуються.

Базовий податковий (звітний) період у відповідності до пп.267.5.1 п.267.5 ст.267 ПК України дорівнює календарному року.

Враховуючи, що бюджетний період для всіх бюджетів становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, бюджетним періодом, в якому починає застосовуватися транспортний податок до об'єктів оподаткування, визначених відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 р. № 909-VIII, є 2017 рік.

Відповідно до ст.7 ПК України об'єкт оподаткування є обов'язковим елементом будь-якого податку, що дозволяє дійти висновків, що при внесенні змін до об'єкту оподаткування такі зміни повинні застосовуватись з урахуванням приписів пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України.

При цьому суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 р. у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки", № 26449/95, п.54, від 09.11.1999 р.). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП], №33202/96). На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 р. у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та № 71378/10), перша і найбільш важлива вимога ст.1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто "справедливого співвідношення" між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов'язки (див., серед багатьох інших органів влади, "Колишній король Греції та інші проти Греції" [GC], заяви № 25701/94, §§ 79 і 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Крім того, згідно пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування транспортним податком є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" встановлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1378 гривень.

Враховуючи викладене, 750 розмірів мінімальної заробітної плати у 2016 році становили 1033500 грн.

Водночас, з наявної в матеріалах справи роздруківки з офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку про розрахунок вартості транспортного засобу, що належить позивачу, марка - "Volkswagen", модель - "Touareg, 3,0, внутрішнього згорання, дизель АТ", рік випуску - "2015", вбачається, що середньоринкова вартість цього транспортного засобу становить 887746,57 грн.

Зазначена сума середньоринкової вартості цього транспортного засобу 887746,57 грн. є значно меншою від законодавчо встановленого мінімуму для оподаткування транспортним податком.

Посилання відповідача на те, що належний позивачу транспортний засіб підлягає оподаткуванню транспортним податком згідно інформації, отриманої з автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок", суд вважає безпідставними, оскільки витяг із автоматизованої інформаційної системи АІС "Податковий блок" не містить ні середньоринкової вартості автомобіля позивача, що бралась до уваги для прийняття такого рішення, ні методики її розрахунку чи джерела походження.

Такої інформації відповідач не надав до суду та не посилається на її наявність у відзиві на позовну заяву.

Окремо суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.267 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування грошових зобов'язань з транспортного податку є не інформація з автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок", а достовірні дані про вартість автомобіля та строк його випуску.

В той же час абз.2 пп.267.2.1 п.267.2 ст.267 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 р. № 66 затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та внесення змін у додатки 1 і 2 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів.

Згідно п.2 цієї Методики (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 р. № 403 (Офіційний вісник України, 2013 року, № 44, ст.1576), де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Відповідно до п.3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 р. № 403 (далі - Порядок № 403), середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср= Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Згідно п.12 Порядку № 403 коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу транспортних засобів.

У разі коли фактичний середньорічний пробіг транспортних засобів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується. Нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів, при розрахунку коефіцієнта коригування ринкової ціни транспортних засобів, становить 27000 км. (додаток 2 до Порядку № 403).

Отже, для визначення об'єкта оподаткування транспортним податком в розпорядженні контролюючого органу має бути інформація про середньоринкову вартість певного автомобіля із врахуванням його марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач та пробігу.

Між тим відповідачем не надано до суду жодного документу чи інформації, які б містили відомості про вартість належного позивачу транспортного засобу, не надано розрахунку середньоринкової вартості транспортного засобу позивача станом на 2016 рік, з відомостями про включення у графу пробіг, км - фактичного або нормативного (середньорічного пробігу) транспортного засобу, з урахуванням дати його реєстрації.

Тобто, представником відповідача не доведено віднесення автомобіля Volkswagen Touareg (загальний легковий універсал - В), реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску 2015, чорного кольору, об'єм двигуна 2967 куб. см до об'єкту оподаткування транспортним податком, з урахуванням критерію середньоринкової вартості автомобіля.

Приписами ч.1 ст.72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1, 2 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 2 ст.74 КАС України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.75, ч.1 ст.76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Приписами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.4 ст.77 КАС України суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (ч.5 ст.77 КАС України).

Частинами 1, 3, 4, 8 ст.79 КАС України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З викладеного слідує, що саме на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок доведення правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. При цьому відповідач повинен надати докази на підтвердження правомірності рішення разом з відзивом на позовну заяву, а в разі неможливості надання доказів з об'єктивних причин - повинен письмово повідомити про це суд.

Між тим відповідач не надав жодного доказу на підтвердження правомірності нарахування позивачу грошових зобов'язань з транспортного податку за 2016 рік та не повідомив суд про неможливість надання таких доказів з об'єктивних причин.

Окрім викладеного, суд зазначає, що за змістом пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

З долучених до відзиву відповідачем матеріалів слідує, що податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 р. № 28525-23 направлено позивачу 24.10.2016 р., тобто з порушенням строку, встановленого ПК України.

На підставі наведеного у сукупності, суд вважає протиправним визначення позивачу грошових зобов'язань з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік, а тому податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 р. № 28525-23 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовна заява ОСОБА_1 - задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином сплачений ОСОБА_1 судовий збір у сумі 640 грн. підлягає стягненню з Новокаховської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області за рахунок її бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-77, 79, 90, 139, 143, 194, 242-246, 250, 255, 260, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (74900, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (74900, Херсонська область, вул.Горького, 11а, код ЄДРПОУ 39394259) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016 р. № 28525-23 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 р. № 28525-23.

Стягнути з Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (74900, Херсонська область, вул.Горького, 11а, код ЄДРПОУ 39394259) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (74900, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Бездрабко О.І.

кат. 8.3.11