Постанова № 71726205, 16.01.2018, Апеляційний суд Сумської області

Справа №587/2931/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Степаненко О. А.Номер провадження 22-ц/788/57/18 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 року м.Суми

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Хвостика С. Г. (суддя-доповідач), Левченко Т. А. , Криворотенка В. І.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_5

на рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 листопада 2017 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Сумська районна державна нотаріальна контора, про розірвання спадкового договору та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення з будинку, -

в с т а н о в и л а:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пункту 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

07 грудня 2015 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, мотивуючи вимоги тим, що 14 жовтня 2014 року між ним та ОСОБА_6 був укладений спадковий договір, відповідно до умов якого він, як відчужувач майна, після своєї смерті мав передати у власність відповідача ОСОБА_6 належні йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, площею 0,1607 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а також автомобіль марки ВАЗ 21063, 1985 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, взамін чого остання зобов'язалась вчиняти на його користь дії майнового та немайнового характеру, а саме: забезпечувати щоденним триразовим харчуванням (сніданок, обід і вечеря), надавати побутові послуги (прання постільної білизни один раз на 14 днів), забезпечувати належним медичним обслуговуванням та інше. Після укладення спадкового договору в кінці листопада 2014 року відповідачка з сім'єю переїхала проживати у його будинок, де вони мешкали разом.

Посилаючись на те, що обов'язки набувача за спадковим договором відповідачка не виконувала належним чином, а з 23 жовтня 2015 року вона з власної ініціативи не стала проживати в будинку і взагалі припинила виконувати будь-які обов'язки за договором, тому ОСОБА_8 просив суд розірвати спадковий договір від 14 жовтня 2014 року.

Крім того, позивач вказував, що відповідачка, будучи зареєстрованою у його будинку разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, створює для нього перешкоди в оформленні субсидії, тому просив суд усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні вказаним нерухомим майном шляхом виселення відповідачки та її малолітнього сина зі спірного житлового будинку без надання їм іншого жилого приміщення.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер. До участі у справі було залучено його правонаступника ОСОБА_5

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 09 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Вказане рішення суду позивач оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та їх недоведеність, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував обставини того, що з 20 жовтня 2015 року відповідачка відносин з ОСОБА_8 не підтримувала і до нього не приходила, тобто, умови спадкового договору не виконувала, зокрема, не забезпечувала його щоденним триразовим харчуванням, не надавала побутові послуги, не забезпечувала його ліками, що негативно відзначилось на стані його здоров'я.

Також позивач зауважує, що останні дні свого життя ОСОБА_8 провів у лікарні, де про нього піклувалась лише вона, тобто, дочка померлого. До того ж, як вона вважає, умовами спадкового договору не була передбачена можливість не виконувати набувачем умов договору з певних причин, зокрема, через відмову позивачки від будь-якої допомоги при похованні батька.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_9 про задоволення апеляційної скарги та заперечення проти цього представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 14 жовтня 2014 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 був укладений спадковий договір, відповідно до умов якого після своєї смерті ОСОБА_8, як відчужувач, мав передати у власність ОСОБА_6 належні йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, площею 0,1607 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а також автомобіль марки ВАЗ 21063, 1985 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, взамін чого остання зобов'язалась вчиняти на його користь дії майнового та немайнового характеру, зазначені в пункті 2.5 даного договору до відкриття спадщини і після її відкриття (а.с. 5-7).

Зокрема, пунктом 2.5 вказаного договору передбачено, що до відкриття спадщини, тобто до смерті відчужувача, набувач зобов'язаний вчиняти такі дії майнового та немайнового характеру: забезпечувати щоденним триразовим харчуванням (сніданок, обід і вечеря); надавати побутові послуги (прання постільної білизни - один раз на 14 днів); протягом весняно-осіннього періоду власними силами або за допомогою залучених осіб обробляти земельну ділянку, надану відчужувану у власність, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; вживати заходів для знищення бур'янів та шкідників садово-городніх культур; підтримувати будинок в належному стані, а при необхідності виконувати дрібний ремонт будинку з існуючим переліком робіт, що належать до дрібного ремонту будинку, затвердженим у порядку, встановленому чинним законодавством; забезпечувати відчужувача згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості; забезпечувати необхідним одягом і взуттям; забезпечувати належним медичним обслуговуванням; забезпечити надання матеріальної допомоги для придбання ліків та оплату медичних послуг і процедур у випадку хвороби та перебування відчужувача на стаціонарі; передати призначеній особі в день поховання відчужувача свідоцтво про його смерть, одержане у відповідному органі державної реєстрації актів цивільного стану; організувати поховання відчужувача за християнськими звичаями на кладовищі с. Кияниця, Сумського району, Сумської області та влаштувати поминки, встановити на його могилі надмогильну споруду.

Згідно з п. 4.1 вказаного договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

У пункті 5.2 договору також зазначено, що у разі неможливості виконання набувачем умов цього договору на його вимогу цей договір може бути розірваний у судовому порядку. Якщо договір буде розірваний до смерті відчужувача, то майно повертається йому у повному обсязі.

09 грудня 2015 року ОСОБА_8 було складено заповіт, в якому все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі, все те, що буде йому належати за законом чи за заповітом на день смерті і на що він за законом матиме право, він заповів своїй дочці ОСОБА_5 (а.с. 27, 28, 54, 55).

Відповідно до наданої 25 листопада 2015 року Кияницькою сільською радою Сумського району довідки за № 2163 у будинку ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 з 27 травня 2015 року значиться зареєстрованою ОСОБА_6 разом з малолітнім сином ОСОБА_7 (а.с. 9).

Як зазначено у свідоцтві про смерть, ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 26).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано будь-яких доказів щодо невиконання відповідачем обов'язків, обумовлених спадковим договором. Також суд вказав, що сам факт погіршення особистих відносин між сторонами договору під час дії спадкового договору та обставини стосовно непроживання відповідачки разом з відчужувачем, на які позивач посилався, як на підстави для розірвання спадкового договору, не свідчать про невиконання або неналежне виконання умов договору.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи з положень статті 1302 ЦК України, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

У статті 1305 ЦК України йдеться про те, що набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.1308 ЦК України передбачено, що спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.

Відповідно до ч.ч. 1, 4, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_8 посилався на те, що з 23 жовтня 2015 року відповідачка взагалі припинила виконувати свої обов'язки, як набувача, за спадковим договором, порушивши, тим самим, його права.

Більше того, у складеному комісією акті від 27 листопада 2015 року зазначено, що ОСОБА_6 та її малолітній син ОСОБА_7 не проживають у будинку ОСОБА_8 з 23 жовтня 2015 року (а.с. 8).

Однак, заперечуючи проти позову, відповідачка на підтвердження виконання умов спадкового договору надала копії квитанцій про сплату за придбання у жовтні 2014 року та червні 2015 року будівельних матеріалів та сантехніки (а.с. 66, 68, 69, 71). При цьому, сантехнічні та інші товари за квитанцією від 23 серпня 2014 року були придбані нею ще до укладення оспорюваного спадкового договору, а товари у вигляді пластикового патрона та розетки відповідно до товарного чека були придбані відповідачкою 05 листопада 2015 року, тобто у період, коли вона вже не проживала з відчужувачем та, як він стверджував, припинила виконання своїх зобов'язань за спадковим договором (а.с. 67, 70).

Проте, відповідачка не надала, а матеріли справи не містять належних, допустимих і достовірних доказів про виконання нею умов спадкового договору, зокрема, щодо забезпечення ОСОБА_8 щоденним триразовим харчуванням, надання йому побутових послуг, забезпечення відчужувача ліками та інших послуг, у тому числі і після того, як вона виїхала зі спірного будинку.

У той же час, як пояснили свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в судовому засіданні під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, з кінця жовтня 2015 року саме позивачка ОСОБА_5, дочка ОСОБА_8, надавала тому допомогу, доглядала за ним у лікарні, а після його смерті поховала й організувала поминальний обід.

Згідно даних довідки Кияницької сільської ради від 14 лютого 2017 року за № 279 ОСОБА_5 поховала свого батька ОСОБА_8 (а.с. 98).

Відтак, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що в якості підстав для розірвання спадкового договору відчужувач посилався лише на обставини стосовно погіршення відносин з відповідачкою та на те, що вона перестала з ним проживати, оскільки у позовній заяві він вказував саме про те, що з 23 жовтня 2015 року відповідачка взагалі безпричинно, за власною ініціативою перестала вчиняти на його користь будь-які дії майнового та немайнового характеру, що, на його думку, є безпосередньою підставою для розірвання спадкового договору.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині розірвання спадкового договору заслуговують на увагу колегії суддів і свідчать про те, що висновки суду стосовно вирішення позову в зазначеній частині не відповідають обставинам справи та порушують матеріальний закон.

Що стосується вимог позову про усунення з боку відповідачки перешкод щодо здійснення позивачем права користування та розпорядження своїм будинком шляхом виселення відповідачки та її малолітнього сина з його житла без надання іншого жилого приміщення, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 статті 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з вимогами ст. 391 ЦК України, на яку позивач послався у позові, як на підставу для захисту порушеного його права власності на житло, шляхом виселення з нього відповідачки і її малолітнього сина, то вказана вимога не може бути задоволена на даний час стосовно спадкоємиці померлого ОСОБА_8, позивачки у справі на даний час ОСОБА_5, так як вона не довела, що є власником спірного майна і що її право користування та розпорядження вказаним майном порушено відповідачкою і має бути захищено у вказаний померлим ОСОБА_8 спосіб.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про розірвання спадкового договору з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а його висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи, тому рішення суду у відповідній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову в цій частині.

В іншій оскаржуваній частині, а саме: щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про усунення з боку відповідачки перешкод щодо здійснення позивачем права користування та розпорядження житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1, шляхом їх виселення рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому в цій частині його необхідно залишити без змін.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому ст. 141 ЦПК України.

Так, ураховуючи, що апеляційним судом задоволено одну позовну вимогу немайнового характеру, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати зі сплати судового збору в сумі 487 грн. 20 коп., понесені у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Також з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі справи судового збору в сумі 535 грн. 92 коп., понесені нею у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч.1 п.п.1, 3, 4; 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 листопада 2017 року в даній справі в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про розірвання спадкового договору скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити частково.

Розірвати спадковий договір від 14 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, посвідчений державними нотаріусом Сумської районної державної нотаріальної контори Хоменко О.В., зареєстрованого в реєстрі за №№ 1-3861, 1-3862.

В іншій оскаржуваній частині рішення Сумського районного суду Сумської області від 09 листопада 2017 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 487 грн. 20 коп., понесені у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 535 грн. 92 коп., понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: С.Г. Хвостик (суддя-доповідач)

Т.А. Левченко

В.І. Криворотенко