Рішення № 71723796, 17.01.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 січня 2018 року м. Ужгород№ 807/1013/17 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилка С.Є.

з участю секретаря судового засідання Кубічек Н.І.

за участі сторін:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Коцур Юрія Івановича;

відповідача - представники Ердик Наталія Михайлівна та Роман Михайло Степанович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Закарпатської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із невиконанням судового рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 17 січня 2018 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 23 січня 2018 року. Розгляд даної справи здійснено за правилами загального позовного провадження із врахуванням відкриття провадження та призначення справи до судового розгляду відповідно до вимог КАС України, у редакції, що діяв до 15 грудня 2017 року.

07 вересня 2017 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернулася з позовною заявою ОСОБА_1 до прокуратури Закарпатської області, якою із врахуванням заяви від 26 жовтня 2017 року (а.с.а.с. 173-176) про збільшення позовних вимог та зміну предмета позову просила суд: "1. Стягнути з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням рішення суду з 1 серпня 2017 року і по 26 жовтня 2017 р. в розмірі 18642,21 грн.; 2. Судові витрати покласти на відповідача".

Мотивуючи свої вимоги, позивач та його представник вказали наступне. Зокрема вказали, що позивача було звільнено з роботи на підставі наказу відповідача №114к від 19 лютого 2015 року на підставі статті 40 частини 1 пункту 1 КЗпП України. Даний наказ за №114к від 19.02.2015 року був оскаржений позивачем до Закарпатського окружного адміністративного суду, однак постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року, що ухвалена в адміністративній справі № 807/528/15 у задоволенні позову було відмовлено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року, що ухвалена в адміністративній справі № 807/528/15 було скасовано та прийнято нову постанову, якою позовну заяву позивача задоволено частково, визнано протиправними дії відповідача, скасовано наказ за №114к від 19 лютого 2015 року, зобов'язано відповідача вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді та стягнено з відповідача на корить позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 лютого 2015 року по 14 грудня 2015 року в розмірі 61072,11 грн.. Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 лютого 2015 року по 14 грудня 2015 року в розмірі 61072,11 грн. було виконано відповідачем. Однак, відповідачем не було виконано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року в частині вирішення питання щодо призначення позивача на рівнозначну посаду, чим порушене право позивача на отримання заробітку за час вимушеного прогулу не нижче ніж встановлено законом. Крім цього, 06 жовтня 2016 року позивач звернувся з аналогічним позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням судового рішення за період з 20 липня 2016 року по 6 жовтня 2016 року (адміністративна справа № 807/1449/16). В подальшому позивач збільшила позовні вимоги за період по 15 березня 2017 року. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року (залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 липня 2017 року) позовні вимоги позивача були задоволені частково. 15 липня 2017 року позивач звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням судового рішення за період з 16 березня 2017 року по 31 липня 2017 року. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено. Відтак, з врахуванням збільшення позовних вимог, позивач та представник позивача в судовому засіданні просили суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 серпня 2017 року по 26 жовтня 2017 в сумі 18642,21 грн. та судові витрати.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов та просили задовольнити його повністю з підстав, наведених у позові та заяві від 26 жовтня 2017 року про збільшення позовних вимог та зміну предмета позову.

В судовому засіданні представники відповідача заперечили щодо задоволення позову в повному обсязі, з підстав викладених в наданому запереченні та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, мотивуючи наступним. Так, представники відповідача в судовому засіданні вказали, що у відповідності до резолютивної частини постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року зобов'язано відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначній посаді, що в свою чергу за процедурою є відмінним від вчинення дій щодо поновлення на посаді. Так, відповідачем позивачеві неодноразово було запропоновано зайняття тимчасово вакантних посад державних службовців на умовах строкового трудового договору на період відпусток для догляду за дітьми та на час відпустки по вагітності та пологах основних працівників, які є рівнозначні тій посаді, яку обіймала позивач на дату звільнення, однак позивач не надала згоди на зайняття даних вакантних посад. Окрім того, з метою виконання рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року Прокуратурою Закарпатської області за погодженням Генеральної прокуратури України було видано наказ від 11 вересня 2017 року № 78ш, яким внесено зміни до штатного розпису прокуратури обласні та внесено посаду спеціаліста Ужгородської місцевої прокуратури, яка є рівнозначною до займаної раніше посади ОСОБА_1, однак остання відмовилася від пропозиції мотивувавши, що така посада на її думку не є рівнозначною її кваліфікації та юрисдикції. Відтак, представники відповідача наголошували, що оскільки постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року (адміністративна справа № 876/7593/15) зобов'язано відповідача саме вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначній посаді, що за процедурою є відмінною від вчинення дій по поновленню на посаді, а тому відповідачем було вжито всіх можливих заходів щодо виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року і такі заходи вживаються і станом на день розгляду даної адміністративної справи. Також, представники відповідача зазначали, що прийняттю конкретного рішення про призначення позивача на рівнозначній посаді державного службовця перешкоджає відсутність волевиявлення самого позивача. Так, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року (адміністративна справа № 876/7593/15) не містить формулювання про зобов'язання відповідача поновити позивача на роботі. У зв'язку з вищенаведеним, представники відповідача просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв'язку з існуванням на те об'єктивних причин.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно наказу відповідача за №114к від 19 лютого 2015 року позивача було звільнено з роботи на підставі статті 40 частини 1 пункту 1 КЗпП України.

Даний наказ за №114к від 19 лютого 2015 року був оскаржений позивачем до Закарпатського окружного адміністративного суду. Так, постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року, що ухвалена в адміністративній справі № 807/528/15 - у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій протиправними, скасування наказу № 114к від 19 лютого 2015 року, поновлення на рівнозначній посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу було відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року, що ухвалена в адміністративній справі № 807/528/15 скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовну заяву про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на рівнозначній посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу було задоволено частково (а.с.а.с. 8-12). Зокрема, Львівським апеляційного адміністративного суду було визнано протиправними дії Прокуратури Закарпатської області, скасовано наказ за №114к від 19 лютого 2015 року та зобов'язано відповідача вирішити питання щодо призначення позивача на рівнозначній посаді та стягнено з відповідача на корить позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 лютого 2015 року по 14 грудня 2015 року в розмірі 61072,11 грн..

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкером І.А. від 22 лютого 2016 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 807/528/15, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом 02 лютого 2016 року (а.с. 62).

Судом встановлено, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - виконано.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року, що ухвалена в адміністративній справі за № 807/909/16, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2015 року по 19 липня 2016 року у розмірі 36015,50 грн. (номер рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 62270289).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року апеляційну скаргу Прокуратури Закарпатської області залишено без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року, що ухвалена в адміністративній справі за № 807/909/16 - без змін (номер рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 63548393).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, що ухвалена в адміністративній справі за № 807/1449/16, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 липня 2016 року по 15 березня 2017 року у розмірі 50644,94 грн. (а.с.а.с. 13-19).

Вказана постанова набула законної сили згідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року, згідно якої апеляційні скарги ОСОБА_1 та Прокуратури Закарпатської області залишено без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, що ухвалена в адміністративній справі 807/1449/16 - без змін (а.с.а.с. 20-24).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, що ухвалена в адміністративній справі за № 807/915/17, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2017 року по 31 липня 2017 року у розмірі 28068,28 грн. (номер рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 68740472).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Прокуратури Закарпатської області залишено без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, що ухвалена в адміністративній справі за № 807/915/17 - без змін (номер рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 69761878).

У відповідності до наказу Генерального прокурора України від 11 вересня 2017 року за № 78ш (а.с. 124), установлено у штатному розписі прокуратури Закарпатської області за рахунок резерву Генеральної прокуратури України 1,5 одиниці з відповідним фондом заробітної плати, у тому числі посаду спеціаліста Ужгородської місцевої прокуратури.

18 вересня 2017 року був складений акт про відмову розглянути пропозицію зайняття посади державної служби. У відповідності до цього акту 18 вересня 2017 року до службового кабінету відділу роботи з кадрами прокуратури області № 410-411 з'явилась ОСОБА_1, яку було запрошено для вирішення питання, пов'язаного з виконанням рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року у справі за її позовом. ОСОБА_1 вручено письмову пропозицію за підписом прокурора області від 18 вересня 2017 року за № 11-529вн-17 про зайняття вакантної посади державної служби - спеціаліста Ужгородської місцевої прокуратури, а також ознайомлено з наказом Генерального прокурора України від 11 вересня 2017 року № 78ш. При цьому ОСОБА_1 роз'яснено, що дана посада встановлена Генеральним прокурором у штатному розписі Ужгородської місцевої прокуратури додатково, з метою забезпечення виконання рішення Львівського апеляційного адміністративного суду за її позовом. Одночасно ОСОБА_1 запропоновано надати відповідь щодо зайняття посади державної служби. Разом з цим, ОСОБА_1, зробивши відмітки про отримання пропозиції та про ознайомлення з наказом Генерального прокурора України від 11 вересня 2017 року № 78ш, відмовилась надавати конкретну відповідь та подавати письмову заяву про призначення її на запропоновану посаду. Усно висловилась, що їй потрібен додатковий час для розгляду цієї пропозиції та надання відповіді.

Листом від 18 вересня 2017 року позивач повідомила прокуратуру Закарпатської області, що запропонована їй посада не є рівнозначною, оскільки її було звільнено із прокуратури юрисдикція якої поширювала свою дію на територію всієї Закарпатської області. Запропонована їй посада є в Ужгородській місцевій прокуратурі, юрисдикція якої поширюється на територію лише трьох районів Закарпатської області, а не на територію всієї Закарпатської області (а.с. 128).

Згідно статті 14 частини 2 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно статті 370 частина 1 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Статтею 371 частини 1 пункту 3 КАС України передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються - негайно.

Суд вважає, що безпідставне посилання відповідача на те що, поновлення позивача на рівнозначній посаді за процедурою є відмінним від вчинення дій щодо призначення позивача на рівнозначну посаду, оскільки це не відміняє обов'язку відповідача поновлення трудових прав позивача у відповідності до судового рішення, що у даному випадку є обов'язок виконання рішення суду в частині відновлення трудових прав ОСОБА_1 шляхом призначення її на рівнозначній посаді у вигляді видання відповідного наказу.

Рішенням (дією), що свідчить про виконання рішення суду про поновлення на роботі (призначення на посаду) є видання відповідного наказу.

Судом встановлено, що на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року, яким зобов'язано відповідача вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді - відповідачем наказу про призначення позивача на рівнозначну посаду не видавалося.

А тому, суд приходить до висновку, що Прокуратурою Закарпатської області допущено невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року в частині вирішення питання про призначення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду, а тому, у даному випадку, права позивача порушені і належним способом їх захисту згідно з приписами статей 235 та 236 КЗпП України є стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 01 серпня 2017 року по 26 жовтня 2017 рік.

Оскільки, виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року передбачає призначення позивача на рівнозначну посаду то посилання прокуратури Закарпатської області про неодноразові пропозиції надати згоду на призначення на запропоновані ОСОБА_1 посади, суд не може розцінювати як належне виконання постанови суду.

Відповідно до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З урахуванням вищенаведеного суд вважає, що відповідач допустив протиправну затримку виконання судового рішення та в такий спосіб порушив правопорядок і охоронювані КЗпП України права позивача, а тому права позивача повинні бути відновлені у передбачений статтею 236 КЗпП України спосіб - шляхом стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Так, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було надано суду доказів в обґрунтування свого твердження, що зобов'язання вирішити питання про поновлення позивача на рівнозначній посаді за процедурою є відмінним від вчинення дій по поновленню позивача на рівнозначній посаді.

Пунктом 32 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9 передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі за текстом - Порядок).

Згідно пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У відповідності до довідки від 16 січня 2018 року за № 18-3 про доходи, що надана представниками відповідача, середньоденна заробітна плата позивача складає 359,28 грн..

У відповідності до листа Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року за № 11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" за період з 01 серпня 2017 року по 26 жовтня 2017 року кількість робочих днів становить 61 день. Таким чином, із врахуванням кількості робочих днів (61) та розміру середньоденної заробітної плати у 359,28 грн. - розмір середнього заробітку за час затримки за вказаний період складає 21916,08 грн..

Однак позивачем самостійно визначено розмір середнього заробітку за час затримки за вказаний період, та який позивач прагне отримати, а саме позивачем заявлено до стягнення у розмірі 18642,21 грн. (з розрахунку середньоденної заробітної плати, що визначена у попередніх судових рішеннях). А відтак суд вважає за необхідне стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2017 року до 26 жовтня 2017 року у розмірі 18642,21 грн., тобто у розмірі, що самостійно визначений позивачем.

Згідно з абзацом 5 пункту 6 Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі.

Такий висновок узгоджуються з практикою Верховного Суду України, зокрема, викладеною в постановах від 21.01.2012 № 6-87цс11 та від 14.01.2014 № 21-395а13.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно статті 2 частини 3 пункту 10 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Відповідно до статті 132 частин 1 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 132 частин 3 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9600 грн., суд враховує таке.

Відповідно до статті 134 частини 1 та частини 2 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Позивач надав суду договір про надання адвокатських послуг від 01 серпня 2017 року, адвокатом Коцур Ю.І. (а.с. 29), а також акт приймання-передавання послуг від 21 вересня 2017 року (а.с. 30), квитанцію від 21 вересня 2017 року № 3 (а.с. 32), що підтверджують факт надання вказаним адвокатом позивачеві адвокатських послуг тривалістю 7 годин 30 хвилин за ціною 1280 грн./год. на загальну суму 9600 грн. Крім того, у вказаних актах описуються надані послуги, вказується вид послуги, обсяг, час, затрачений адвокатом для її надання тощо.

З огляду на наведене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги в розмірі 9600 грн. є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, а тому, підлягають, задоволенню, відповідно до задоволених позовних вимог.

Згідно статті 139 частини 1 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, то в розумінні статті 139 частини 1 КАС України необхідно присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 9600 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Закарпатської області.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно статті 2 частини 2 КАС України передбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 78 частини 1 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на вищевказане, зважаючи на вказані норми Законів України, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись статтями 2 частиною 3 пунктом 10, 14 частиною 1, 132, 134, 139, 242-246 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до прокуратури Закарпатської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із невиконанням судового рішення - задовольнити повністю.

Стягнути з Прокуратури Закарпатської області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2 а, ідентифікаційний код 02909967) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2017 року до 26 жовтня 2017 року у розмірі 18642,21 (вісімнадцяти тисяч шестисот сорока двох грн. 21 коп.) грн., із утриманням податків й інших обов'язкових платежів, а також отриманого позивачем розміру соціальної допомоги по безробіттю.

Стягнути з Прокуратури Закарпатської області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2 а, ідентифікаційний код 02909967) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 9600 (дев'яти тисяч шестисот) грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

СуддяС.Є. Гаврилко