Рішення № 71719784, 12.01.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/6402/17

Провадження № 2/206/244/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2018 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря Мороза К.Т.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Гуртового В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Дніпровської міської ради, треті особи: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про визнання права власності в порядку спадкування за законом на садибу та встановлення факту, -

ВСТАНОВИВ

Позивач звернулась до суду, з урахуванням уточнень та доповнень, з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилалась на нижченаведене.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний дід позивача, ОСОБА_4. Після смерті якого, спадкоємцем першої черги була його донька, ОСОБА_5, яка на день смерті мешкала із спадкодавцем, інші спадкоємці відповідної черги - відсутні. Однак, спадкоємець ОСОБА_5 не отримувала свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4, оскільки, фактично будь-якої власності у нього не було. ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача, ОСОБА_5 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на право власності на садибу АДРЕСА_1, яку ОСОБА_4, ще при житті, 16.08.2000 подарував ОСОБА_5 Спірна садиба належала ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу. Однак, ОСОБА_5 не зареєструвала вище зазначений договір дарування. Вищезазначена садиба під час дарування в цілому складалась із: житлового будинку А-1, житловою площею 62,9 кв.м., допоміжною площею 33,5 кв.м., загальною площею 96,4 кв.м., ганку - а, козирку Н д а, погрібу з шийкою - Б, сараю - В, сараю - Ж, гаражу - Г, оглядової ями - П д Г, душу - Д, вбиральні - Є, ганку - В, споруд за № № 1-13, І, а точніше: вигрібної ями, вимощення, воріт, огорожі, хвіртки, цоколя наземних і підземних комунікацій, багаторічних насаджень і які розташовані на неприватизованій земельній ділянці, фактичним розміром 1548 кв.м. 30.08.2016 позивач звернулась до 8 ДДНК з заявою про прийняття спадщини. Однак, позивач позбавлена можливості оформити спадщину на вище зазначену садибу № 42, оскільки спадкодавець, ОСОБА_5 не зареєструвала договір дарування нерухомості у виконкомі місцевої Ради народних депутатів. Позивач вважала, що ОСОБА_5 в установленому законом порядку набула право власності на спірну садибу, тому, позивач має право на спадщину за законом на зазначену нерухомість. Щодо права користування спірною земельною ділянкою, розміром 1574 кв.м., на якій розміщена садиба № 42, позивач вказала, що відповідно до договору дарування від 16.08.2000 до ОСОБА_5 перейшло автоматично від ОСОБА_7 право постійного користування земельною ділянкою, розміром 600 кв.м. та право тимчасового користування земельною ділянкою, розміром 974 кв.м. На підставі викладеного позивач просила визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 право власності на садибу, яка складалась із: житлового будинку А-1, житловою площею 62,9 кв.м., допоміжною площею 33,5 кв.м., загальною площею 96,4 кв.м., ганку - а, козирку Н д а, погрібу з шийкою - Б, сараю - В, сараю - Ж, гаражу - Г, оглядової ями - П д Г, душу - Д, вбиральні - Є, ганку - В, споруд за № № 1-13, І, а точніше: вигрібної ями, вимощення, воріт, огорожі, хвіртки, цоколя. Встановити факт припинення права постійного користування земельною ділянкою розміром 600 кв.м. та право тимчасового користування земельною ділянкою, розміром 974 кв.м. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зв'язку із їх смертю, та набуття позивачем права власності в порядку спадкування за законом на жилий будинок, будівлі споруди, що розташовані на земельній ділянці.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Свої заперечення обґрунтував тим, що відповідно до умов договору дарування, дарителем було відчужено лише будинок, інформація щодо передачі земельної ділянки відсутня.

30.11.2017 у даній справі було відкрито провадження та призначено судове засідання.

30.11.2017 судом, за клопотанням представника позивача, з 8 ДДНК було витребувано: нотаріальні справи після смерті ОСОБА_5, ОСОБА_4 та справу щодо посвідчення укладеного договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного 06.08.2000 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4; з КП «МБТІ» ДОР - інформаційну довідку про власників садиби АДРЕСА_1, копію правовстановлюючих документів на дану нерухомість.

12.12.2017 та 15.12.2017 на запит суду з 8 ДДНК на адресу суду надійшли запитувані нотаріальні справи, та інформація про знаходження договору дарування в Державному нотаріальному архіві у Дніпропетровській області, довідка з КП «МБТІ» ДОР, копії правовстановлюючих документів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухано пояснення представників сторін, з'ясовано обізнаність учасників справи з їхніми правами та обов'язками.

12.01.2018 у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, було встановлено наступне.

ОСОБА_5 була рідною донькою ОСОБА_4, яка за життя змінила прізвище з «ОСОБА_5» на «ОСОБА_5» та з «ОСОБА_5» на «ОСОБА_5», що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження НОМЕР_2, про розірвання шлюбу НОМЕР_3, про шлюб, НОМЕР_4 (а.с. 13-15, 99).

Згідно договору купівлі-продажу від 14.02.1991 ОСОБА_5 діючи по дорученню від імені ОСОБА_9, продала, а ОСОБА_4 купив будинок, розташований у АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці розміром 1594 кв. м. (а.с. 107-108).

16.08.2000 ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_5 прийняла у дар житловий будинок А-І АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею: постійне користування 600 кв. м., тимчасове користування 974 кв. м., та складається: з житлового будинку А-1, житловою площею 62,9 кв. м., Б - льох, В - сарай, Г - гараж, Д - душ, Є - вбиральня, Ж - сарай, № І-І2, І, ІІ, інші споруди. У договорі наявна примітка, що даний документ підлягає реєстрації в Дніпропетровському Інвентарбюро (а.с. 9-10, 102).

Згідно із технічного паспорту, виконаного станом на 19.05.2000, за адресою: будинок АДРЕСА_1, а саме характеристики будинку, господарських будівель та споруд складаються з: житлового будинку А-1, житловою площею 62,9 кв.м., допоміжною площею 33,5 кв.м., загальною площею 96,4 кв.м., погрібу з шийкою - Б, сараю - В, сараю - Ж, гаражу - Г, душу - Д, вбиральні - Є, огорожа № 1-11, № 12 зливальна яма, І, ІІ - зростка (а.с.31-38).

Відповідно до технічного паспорту, виконаного станом на 30.10.2009, за адресою: будинок АДРЕСА_1, а саме характеристики будинку, господарських будівель та споруд складаються з: житлового будинку А-1, житловою площею 62,9 кв. м., допоміжною площею 33,5 кв. м., загальною площею 96,4 кв. м., прибудова - А1-1, ганку - А, ганку - В, козирку Н д а, погрібу з шийкою - Б, сараю - В, сараю - Ж, гаражу - Г, оглядової ями - П д Г, душу - Д, вбиральні - Є, споруд за № № 1-13, І: вигрібної ями, вимощення, ворота, огорожа, хвіртка, цоколь (а.с. 24-30).

Відповідно до домової книги, яка велась за адресою: будинок АДРЕСА_1 вбачається, що за вказаною адресою дійсно були зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_5 (а.с. 39-46).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_5 (а.с. 8).

Під час життя у ОСОБА_5, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_11, народилась донька ОСОБА_3, дані обставини підтверджуються свідоцтвом про народження НОМЕР_6 (а.с. 17, 100).

29.01.2011 ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6, прізвище «ОСОБА_3» змінено на «ОСОБА_3», у відповідності до свідоцтва про шлюб НОМЕР_7 (а.с.16, 101).

Отже, позивач є рідною донькою ОСОБА_5 та онукою ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_8 (а.с. 90).

30.08.2016 ОСОБА_3 звернулась до 8ДДНК з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 (а.с. 89).

30.08.2016 державним нотаріусом 8 ДДНК розглянувши заяву ОСОБА_3 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спірний житловий будинок, після смерті ОСОБА_5 прийнято рішення про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки договір дарування, в порушення ст. 227 ЦК УРСР, не був зареєстрований в виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, а отже даний договір не є належним правовстановлюючим документом (а.с. 22-23, 103).

07.12.2017 за вих. 17/40 КЗ «ДМБТІ» ДОР повідомлено, що будинок АДРЕСА_1, в цілому належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 14.02.1991 (а.с. 105).

20.11.2017 за вих. 29-4-0.38-1762/107-17 Відділом у м. Дніпро Головним Управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області повідомлено, що земельна ділянка, яка розташована у АДРЕСА_1 станом на 01.01.2013 право власності або користування цією земельною ділянкою у Державному реєстрі земель м. Дніпропетровська не зареєстровано (а.с. 47-49).

Розглянувши позовні вимоги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши та оцінивши їх у сукупності, суд зазначає наступне. Питання, що виникли у даному випадку з набуття речових прав на майно, земельних відносин, спадкування, регулюються діючим цивільним законодавством, ЦК УРСР, Земельним кодексом України, в редакції, що мала місце при виникненні спірних правовідносин.

Так, доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ЦПК.

Процесуальні дії судді чітко врегульовані нормами ЦПК, які повинні правильно розумітися і застосовуватися, починаючи з моменту пред'явлення позову до суду.

Отже, позивач звернулась до суду з позовною заявою, відповідно до змісту якої просила суд визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 право власності на садибу, яка складалась із: житлового будинку, наземних споруд і підземних комунікацій, багаторічних насаджень і які розташовані на неприватизованій земельній ділянці, фактичним розміром 1548 кв.м. Встановити факт припинення права постійного користування земельною ділянкою розміром 600 кв. м. та право тимчасового користування земельною ділянкою, розміром 974 кв. м. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зв'язку із їх смертю та набуття позивачем права власності в порядку спадкування за законом на жилий будинок, будівлі споруди, що розташовані на земельній ділянці.

Вирішуючи дане питання, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Вчинення нотаріусом нотаріальних дій регламентуються законом України «Про нотаріат» від та інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Згідно ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: вчинення такої дії суперечить законодавству України.

Згідно зі ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За договором дарування, відповідно до ст. 243 ЦК УРСР, що діяв на день укладання угоди, одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

При цьому за положеннями ст. 244 ЦК УРСР до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу.

За правилами ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Згідно ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

В той же час, державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на момент виникнення спірних відносин, регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18.02.2002 за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Окрім того, похідними підставами право власності на житловий будинок виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом, заповітом).

Відповідно до положень статті 3 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Однак, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є правом особи на річ (майно), яке вона відповідно до закону здійснює за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах не заборонених законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, в разі якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до постанови Пленуму ВСУ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суд має пересвідчитись у правомірності набуття права власності на майно.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід права та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі, житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Так, відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Так, згідно ст. 3 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Стаття 7 згаданого закону передбачає, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування.

Отже, факт перебування/надання земельної ділянки, період перебування такої ділянки у користуванні має підтверджуватись відповідним рішенням уповноваженого органу.

Відомості про те, чи належала на момент смерті ОСОБА_4 на праві користування чи власності спірна земельна ділянка, на якій розташований вказаний житловий будинок, у матеріалах справи відсутні. Жодного належного доказу передання у користування земельної ділянки спадкодавцю, ОСОБА_4 суду не надано, а відповідне посилання у договорі дарування не є таким доказом, оскільки посвідчує лише факт знаходження будинку на земельній ділянці, яка має статус постійного та тимчасового користування.

У той же час, ст. 381 ЦК України передбачено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз зазначеної статті дає підстави стверджувати, що до складу садиби належать житловий будинок і земельна ділянка, на якій він розташований, а також, господарсько-побутові будівлі (які забезпечують власника необхідними для проживання засобами благоустрою, наприклад, сарай, гараж, санвузол та ін.) та комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), а також багаторічні насадження.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просила визнати за нею право власності на садибу, між тим, як вже зазначалось раніше, земельна ділянка, яка відповідно до ст. 381 ЦК України має входити до складу садиби, не була об'єктом власності ОСОБА_4, протилежного позивач не довів, а відтак, відсутні всі складові садиби на яку позивач просить визнати право власності.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз'яснено, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.

Як було роз'яснено в пунктах 10, 11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» про те, що відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Таким чином, враховуючи, що позивач просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на садибу, враховуючи відсутність доказів належності земельної ділянки, на якій розташовано житловий будинок, тобто складової частини садиби, суд приходить до висновку про неможливість задоволення такої вимоги з підстав не доведення наявності прав на відповідну земельну ділянку.

Отже, вимога позивача щодо визнання за ним права власності саме на садибу у порядку спадкування не ґрунтується на вимогах закону, оскільки відповідно до ст. 1218 ЦК України умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в даному випадку саме на садибу є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на садибу вцілому, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на садибу. Так як, спадкодавець права власності на садибу за час життя не набув у зв'язку з чим вимога позивача щодо визнання права власності за ним на садибу в порядку спадкування за законом задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про встановлення фактів припинення права постійного та тимчасового користування земельною ділянкою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та набуття позивачем права власності в порядку спадкування за законом на жилий будинок, будівлі та споруди, які розташовані на земельній ділянці, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 791 ЗК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Статтею 141 ЗК України визначено підстави для припинення права користування земельною ділянкою, зокрема набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Враховуючи, той факт, що судом має бути відмовлено у визнанні права власності на садибу, яка складається, в тому числі, із спірного житлового будинку, за позивачем, встановлення відповідних фактів судом неможливе. Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Окрім, вищевикладеного необхідно зазначити, що відповідно до пункту 9 ч. 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», дана цивільна справи, провадження у якій було відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, була розглянута за правилами, що діяли після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 227, 243, 244 ЦК УРСР, ст.ст. 381, 1218 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 7, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 1-5, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3, місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1 до Дніпровської міської ради, юридична адреса: 49070 м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75, ідентифікаційний номер 26510514, про визнання права власності в порядку спадкування за законом на садибу та встановлення факту - відмовити повністю. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 22.01.2018.

Головуючий суддя: К.С. Маштак