Постанова № 71719270, 17.01.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження № 22-ц/796/1460/2018

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року м. Київ

Унікальний номер справи 755/14396/17

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - ШаховоїО.В.

суддів: Головачова Я.В., Поливач Л.Д.

секретаря - Пащенко О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за поданням головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Коломієць І.М. про тимчасове обмеження ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5

на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва постановлену 2 жовтня 2017 року суддею Гончаруком В.П.,-

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Коломієць І.М. звернувся до суду з поданням, в якому просить постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_4 до виконання ним зобов'язань на підставі виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 12.08.15р. про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 заборгованості за сплаті аліментів у сумі 103 845,28 грн. 15.09.17 року.

Подання обґрунтовано тим, що боржник не виконує встановлені за рішенням суду зобов'язання по сплаті аліментів та ухиляється від його виконання, на виклики виконавця не з'являється. Державним виконавцем вчинено всі передбачені законом заходи примусового виконання рішення, однак дії боржника ускладнюють та унеможливлюють виконання рішення суду. В добровільному порядку ОСОБА_4 погашено 10 250 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 2 жовтня 2017 року подання задоволено. Встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України шляхом заборони перетинати державний кордон України без вилучення паспортного документу до виконання ним зобов'язання за виконавчим документом № 2-2015\2011 від 12.08.11року виданого Дніпровським районним судом м. Києва.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції представник ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволені подання.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно, без належного з'ясування обставин справи задоволено подання та обмежено ОСОБА_4 в праві виїзду за межі України. Так, поза увагою суду залишилось те, що жодного виклику до виконавчої служби ОСОБА_4 не отримував,про примусове виконання рішення суду йому нічого не було відомо, а відтак у нього не було намірів ухилятися від свого обов'язку по сплаті аліментів. В той час як йому стало відомо про заборгованість, ним в добровільному порядку цю заборгованість погашено і залишок на час винесення ухвали складав всього 1 927,06 грн. З огляду на зазначене,вважає, що у суду не було підстав для обмеження ОСОБА_4 у праві виїзду за кордон, тим більше, що його робота пов'язана з виїздом до Казахстану та відповідно з перетинанням кордону.

В судове засідання заявник не з'явився, про місце і час розгляду справи повідомлений за законом належно, його неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін,або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві. У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Відповідно до п. 3 розділу XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом. Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Задовольняючи подання та обмежуючи ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив із наявності доказів того, що боржник ухиляється від виконання обов'язків по сплаті аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7, народження ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Проте, таких висновків суд дійшов на порушення закону, без належного з'ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, з огляду на що ухвалу суду не можливо визнати законною.

Відповідно до ч. 3 п. 18 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язання за рішенням.

Відповідно до норм ЦПК України та Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну громадян України» (ст. 6 вказаного Закону) одним із заходів забезпечення виконання рішення може бути тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документа чи без такого, причому таке обмеження можливо на підставі судового рішення за поданням державного виконавця лише у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням.

Згідно із ст. 377-1 ЦПК України, яка була чинною на час розгляду подання, питання про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене у частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Дніпровському районному ві0дділі державної виконавчої служби у м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження ВП № 19026523 від 07.02.2017 року з приводу примусового виконання виконавчого листа № 2-2015/2011р., виданого 12.08.2015 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з боржника ОСОБА_4 аліменти на користь ОСОБА_6 на утримання сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1\4 частини зі всіх доходів видів заробітку щомісячно, починаючи з 21.12.2010 року та до досягнення дитино повноліття.

06 жовтня 2015 року Головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано строк для добровільного виконання.

31 серпня 2016 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, (а.с.20-21).

За повідомленням державного виконавця, боржник коштів на рахунках немає, нерухоме майно відсутнє, заробітну плату не отримує.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження», боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Однак відомостей про отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження та про виклик його до державного виконавця до червня 2017 року в матеріали справи не місять.

Звертаючись до суду з поданням державний виконавець вказував, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, проте жодного доказу такого ухилення суду не надав.

Слід зазначити, що чинне законодавство не містить визначення поняття «ухилення» і практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня.

У сучасній українській мові слово «ухилення» тлумачиться так: - відступати, відхилятися, вивертатися; - намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; - навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.

Отже, з погляду значення словосполучення «ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-ХІІ та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV, означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

На переконання колегії суддів, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 10 ЦПК,яка діяла на час звернення виконавцем з поданням до суду та на час його розгляду судом першої інстанції, наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання».

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 377-1 зазначеного Кодексу, подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та підтвердженим матеріалами виконавчого провадження.

У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону № 606-ХІV, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; ненадання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; несвоєчасна явка за викликом державного виконавця; неповідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Звертаючись до суду з поданням державний виконавець будь-яких зазначених вище доказів про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням Дніпровського районного суду м. Києва 13.04.11 року обов'язків у виконавчому провадженні не надав, а тому ним не доведено ухилення боржника від виконання зазначеного судового рішення.

Таким чином, у суду першої інстанції, за наявних у справі доказів, були відсутні підстави для висновку про ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, а відтак й були відсутні законні підстави для задоволення подання щодо обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилученням паспортного документа.

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

З матеріалів виконавчого провадження не вбачається факт ухилення ОСОБА_4 від виконання рішення суду, боржник не вчиняв умисні дії, які унеможливлюють виконання рішення, в матеріалах справи немає доказів на підтвердження надання ОСОБА_4 недостовірних відомостей про свої доходи та майно. Ці обставини також не були доведені державним виконавцем і у поданні про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Отже, матеріали справи не містять доказів, які давали б підстави вважати про ухилення боржника від виконання рішення суду.

Крім того, подання не містить посилання на мету такого обмеження і яким чином таке обмеження сприятиме погашенню боргу.

Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Натомість, як вбачається із матеріалів справи з моменту коли ОСОБА_4 стало відомо про заборгованість ним, в рахунок погашення заборгованості сплачено майже всю заборгованість,а після винесення ухвали за повідомленням виконавчої служби станом на 11 жовтня 2017 року становила 1 927,06 грн.,яка згідно платіжного доручення від 3.10.17 року також погашена, а відтак вбачається факт повного виконання божником своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості.

Згідно статті 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи,які суд першої інстанції визнав встановленими.

Стаття 389 ЦПК України визначає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.

Оскарження ухвал апеляційного суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України у цій статті, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367,368,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 2 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нову ухвалу про відмову в задоволені подання головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Коломієць І.М. про тимчасове обмеження ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Судді: