Постанова № 71718691, 22.01.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 148/2221/17

Головуючий у 1-й інстанції: Ковганич С.В.

Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.

22 січня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Загороднюка А.Г.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П.

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

представника позивача: Скляра О.В.,

відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області до громадянина Молдови ОСОБА_3 про примусове видворення з України,

В С Т А Н О В И В :

08 грудня 2017 року управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області звернулось до суду з адміністративним позовом до громадянина Молдови ОСОБА_3, в якому просило примусово видворити відповідача за межі території України до країни походження.

Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи, за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства завідувачем Тульчинського PC УДМС України у Вінницькій області Таратунським Ю.В. 31 серпня 2017 затверджено рішення № 8 про примусове повернення в країну походження громадянина Молдови ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та заборонено йому в'їзд в Україну. Зобов'язано вказаного іноземця покинути територію України у 25-денний термін (а.с.6).

Також 31 серпня 2017 року відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу, який сплачено 06 вересня 2017 року (а.с. 8-10).

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні адміністративного позову виходив з того, що відсутні докази вручення позивачу рішення про примусове повернення в країну походження, а також через те, що примусове видворення відповідача може призвести до негативних наслідків, зокрема порушення прав, як його самого, так і неповнолітніх дітей, які є громадянами України.

Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правовим актом, який визначає порядок вирішення питань, пов'язаних з в'їздом в Україну або виїздом з України іноземців та осіб без громадянства є Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Згідно з статтею 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Відповідно до Угоди про взаємне визнання віз держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 09 жовтня 1992 року, встановлюється безвізовий порядок в'їзду 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду, для громадян країн-учасниць СНД (Співдружність Незалежних Держав).

Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150, (далі - Порядок) визначено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду з держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами: України.

Відповідно до пункту 6 Порядку продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули з держав з безвізовим порядком в'їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в'їзду в Україну.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що заяви про продовження строку перебування на території України подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше, ніж за десять та не пізніше, ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання.

Колегією суддів встановлено, що відповідач, після прибуття в Україну 17 листопада 2009 року, поселився за адресою АДРЕСА_1 де по даний час проживає.

Для продовженням строку перебування на території України відповідач до територіальних підрозділів управління ДМС України у Вінницькій області, не звертався.

При цьому, за порушення встановлених правил перебування, громадянин Молдови ОСОБА_3, Тульчинським РС УДМС України у Вінницькій області був притягнутий до адміністративної відповідальності, а саме 31 серпня 2017 року відносно відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення відповідно до частини 1 статті 203 КУпАП.

Свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення гр. ОСОБА_3 визнав, штраф сплатив у добровільному порядку в повному обсязі 06 вересня 2017 року.

31 серпня 2017 року завідувачем Тульчинського РС УДМС України у Вінницькій області Таратунським Ю.В. затверджено рішення про примусове повернення в країну походження громадянина Молдови ОСОБА_6.

Вказаним рішенням відповідача зобов'язано покинути територію України у 25-денний термін.

Однак позивач доказів на підтвердження того, що зазначене рішення було вручено відповідачу ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав.

Відповідач у судовому засіданні вказав про те, що про наявність такого рішення він дізнався лише у суді першої інстанції при розгляді цієї справи.

Також позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що ним роз'яснено відповідачу право оскаржити рішення про примусове повернення в країну походження.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що законодавством не передбачено отримання підпису особи при врученні рішення про примусове видворення, і що це рішення вручено відповідачу 31 серпня 2017 року разом з постановою про притягнення його до адміністративної відповідальності з наступних підстав.

Статтею 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ставить однією із умов примусового видворення на підставі рішення суду добровільне невиконання рішення органів Державної міграційної служби України про примусове повернення.

При цьому у рішенні від 31 серпня 2017 року відповідача зобов'язано покинути територію України у 25-денний термін.

Через відсутність доказів про вручення рішення відповідачу, суд не в змозі з'ясувати дату початку та закінчення 25-денного терміну.

Колегія суддів ставить під сумнів, що рішення було вручено відповідачу 31 серпня 2017 року разом з постановою про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, оскільки в тексті рішення вказується про те, що відповідач штраф сплатив добровільно у повному розмірі (а.с. 6), проте надані докази, а саме квитанція (а.с. 10) вказує на те, що штраф сплачено 06 вересня 2017 року.

А відтак 31 серпня 2017 року позивач не міг знати про сплату відповідачем штрафу, що ставить під сумнів факт виготовлення рішення про повернення саме 31 серпня 2017 року.

Отже, суд першої інстанції враховуючи вищезазначені мотиви прийшов до вірного висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що громадянин Молдови ОСОБА_3 законних джерел доходу, власного житла на території України не має, не працює, проживає на території України без засобів на належне існування, достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних з подальшим перебуванням в Україні - немає (відсутні). Підстав для тимчасового проживання, встановлених статтею 4 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", немає.

На підтвердження даних обставин, до суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції не надано жодного доказу.

Крім того, згідно з підтвердженням, яке видане Тульчинським районним відділом ДРАЦС Головного ТУЮ Вінницької області від 08 грудня 2017 року, відомостей державного реєстру, актів реєстрації народження дітей, батьком яких записаний ОСОБА_3, не виявлено.

Суд першої інстанції помилково не врахував зазначений доказ та не дослідив свідоцтва про народження дітей відповідача.

Не врахування вищеперелічених доказів призвело до частково невірної мотивації постанови судом першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з частиною 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, а також враховано не всі встановлені у справі обставини, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає зміні в мотивувальній частині рішення.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину постанови суду першої інстанції від 14 грудня 2017 року з мотивів викладених у цій постанові.

В решті постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі статями 328, 329 КАС України.

Головуючий Загороднюк А.Г. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.