Постанова № 71718363, 17.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Клименко А.Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 591/6580/16-а

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Лях О.П.

суддів: Яковенка М.М. , Старосуда М.І.

при секретарі судового засідання Жданюк А.О.,

за участю представника позивачів ОСОБА_1

представника відповідача Парфененка М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської міської ради на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28.11.2017, м. Суми, повний текст складено 01.12.17, по справі № 591/6580/16-а за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Сумської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

06.07.2017 року позивачі, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, звернулися до Зарічного районного суду м. Суми із заявою про здійснення судового контролю за виконанням постанови по справі №591/6580/16-а, в якій просили вдруге зобов'язати Сумську міську раду подати до Зарічного районного суду м. Суми звіт про виконання постанови в цій справі та накласти на керівника Сумської міської ради штраф згідно вимог ч.2 ст.267 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, чинній до 15.12.17, тобто, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат за невиконання постанови суду, і за неподання звіту про її виконання. (а.с.203-204 т.1)

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 28.11.2017р. частково задоволено заяву ОСОБА_3, ОСОБА_4 про здійснення судового контролю за виконанням постанови по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Сумської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії. (а.с.76-78 т.2)

Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Сумська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28.11.2017 та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні заяви позивачів. (а.с.88-89 т.2)

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні

Представник позивачів проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Задовольняючи частково заяву про здійснення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що Сумська міська рада не виконала постанови суду в справі №591/6580/16-а.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 03.05.2017 у справі № 591/6580/16-а, яка 27.05.2017 набрала законної сили, було задоволено позов ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та зобов'язано Сумську міську раду на найближчому пленарному засіданні чергової сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення їм земельних ділянок площею 0,1000 га кожному для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по вул. АДРЕСА_1

Згідно ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, чинній до 15.12.17, тобто, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), при прийнятті постанови було встановлено судовий контроль за її виконанням, шляхом зобов'язання Сумської міської ради протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили подати до Зарічного районного суду м. Суми звіт про її виконання. (а.с.189-192 т.1)

Дане судове рішення Сумською міською радою оскаржене в апеляційному порядку не було.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.17) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Приписами ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.17) встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

В той же час, положеннями ст.ст.8, 9 Конституції України, ст.ст.3, 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.17) передбачено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Аналогічні положення закріплені і ст.ст.5, 8, 14 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.17, тобто, на час розгляду даної справи судом першої інстанції.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях по справах "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Case of Immobiliare Saffi v. Italy, Заява N 22774/93, п.п.63, 66), Горнсбі проти Греції від 19.09.1997 (п.п.40, 41), "Жовнер проти України", "Бурдов проти Росії", "Ясіун'єне проти Литви" (Jasiuniene c. Lituanie), "Руйану проти Румунії" (Ruianu c. Roumanie) наголошує на тому, що "право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. … виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

У контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова "судового розгляду".

Конституційний Суд України, в свою чергу, у Рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).

Отже, механізм ефективного судового захисту обумовлює у необхідних випадках застосування процедури виконання рішень суду.

Відповідно до ч.ч.2 та 4 ст.372 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.17) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

При цьому, положеннями ч.ч.2 та 4 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.17, тобто, на час розгляду даної справи судом першої інстанції) було передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Колегія суддів звертає увагу, що положеннями як Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній з 15.12.17, так і положеннями Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.17, визначені загальні та спеціальні способи судового контролю.

Загальний судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.17).

В свою чергу, спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень закріплені ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.17).

Так, відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.17) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що положеннями ч.2 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, чинній до 15.12.17, тобто, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) було передбачено аналогічні вимоги, окрім розміру штрафу, а саме: у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.

Вказані норми кореспондуються положенням ч.6 ст.246 та п.4 ч.1 ст.322 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.17), згідно з якими у резолютивній частині рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Аналогічні положення містилися і в ст.ст.163, 181, 207, 267 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, чинній до 15.12.17, тобто, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції).

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття судового рішення по суті у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Відповідно до ч.ч.4, 5 та 7 ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.17) питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.

Суддя за клопотанням органу чи посадової особи, відповідальних за виконання рішення, на підставі відповідних доказів зменшує розмір штрафу, який стягується на користь Державного бюджету України за невиконання або неналежне виконання рішення, на суму штрафу, який було накладено за ці самі дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження.

Сплата штрафу не звільняє від обов'язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов'язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою.

Аналогічні положення містилися і в ч.ч. 5-8 ст.267 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, чинній до 15.12.17, тобто, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції).

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 було визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення частин другої, третьої, шостої, восьмої статті 267 КАК України, які передбачають право суду накладати штрафи на посадових осіб, у тому числі керівників колегіального органу за невиконання суб»єктом владних повноважень постанови суду або неподання звіту про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 5 статті 42 Закону України»Про місцеве самоврядування в Україні» сільський,селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому повноважень.

За приписами статті 42 зазначеного Закону міський голова , зокрема скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради, організовує роботу ради, забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про накладення штрафу на міського голову за невиконання постанови суду не можуть бути прийняті.

Натомість, суд апеляційної інстанції приймає до уваги аргументи викладені у відзиві позивачів, що свідчать про небажання відповідача виконувати судове рішення з огляду на те, що вже й після прийняття оскаржуваної ухвали відбулись чотири пленарних засідання сесії Сумської міської ради, проте питання виконання постанови Зарічного районного суду м. Суми від 03.05.2017 року міським головою не сесії не виносились, проти чого представник відповідача не заперечував.

А тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із ч.ч.1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сумської міської ради на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28.11.2017 по справі № 591/6580/16-а - залишити без задоволення.

Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28.11.2017 по справі № 591/6580/16-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 22 січня 2018 року.

Головуючий суддя (підпис)О.П. ЛяхСудді(підпис) (підпис) М.М. Яковенко М.І. Старосуд