Постанова № 71717530, 18.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/1695/17 Суддя (судді) першої інстанції: В.П. Тимошенко

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

1) визнати неправомірною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо не здійснення нарахування судді Шполянського районного суду Черкаської області Кравчуку Вадиму Миколайовичу суддівської винагороди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України» на 2017 рік;

2) зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області перерахувати та виплатити судді Шполянського районного суду Черкаської області Кравчуку Вадиму Миколайовичу недоплачену суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32000 грн за кожен місяць, з урахуванням виплаченої суддівської винагороди, починаючи з 01 січня 2017 року до дня набрання судовим рішенням законної сили;

3) зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити судді Шполянського районного суду Черкаської області Кравчуку Вадиму Миколайовичу суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, за кожен місяць, починаючи з дня набрання судовим рішенням законної сили.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до частини третьої ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 грн, тому посадовий оклад судді місцевого суду, має становити 32000 грн. Однак, за 2017 року відповідач в порушення зазначених норм нарахував та виплатив позивачеві суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу в розмірі 16000 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.

Зокрема, апелянт посилався на те, що регулювання суддівської винагороди здійснюється виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів». Тому, на думку апелянта, мінімальна заробітна плата - це стала, конкретна, визначена Законом України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, сума коштів, а не ніяка «розрахункова величина», яка застосовується для визначення виплат іншим законом в меншому розмірі, тому вона на 2017 рік повинна складати 3200 грн, з якої і повинна обраховуватись суддівська винагорода.

При цьому, апелянт зазначив, що судом першої інстанції неправомірно застосовано норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року, які не підлягають до застосування і суперечать статті 130 Конституції України, статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», а саме: пункт п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року, яким встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем до суду апеляційної інстанції не надано.

В запереченнях на позовну заяву відповідач зазначив, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 23 розділу XII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII).

Згідно положень статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до п.24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, згідно п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Враховуючи викладене, підстави для проведення перерахунку заробітної плати за кожен місяць починаючи з 01.01.2017 з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат відповідно до частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI у загальному розмірі 32000 грн за кожен місяць відсутні.

Згідно з частиною другою статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 Указом Президента України від 02.03.2011 № 250/2011 призначений строком на пять років на посаду судді Шполянського районного суду Черкаської області. На підставі вказаного Указу Президента України наказом голови Шполянського районного суду Черкаської області від 14.03.2011 № 21 позивач приступив до виконання обовязків судді відповідного суду з 14.03.2011 (а.с. 7-9).

У січні-жовтні 2017 року позивачем отримана суддівська винагорода та її складові, виходячи з посадового окладу 16000 гривень (а.с.23-27).

Доказів проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання судді не надано.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача стосовно нарахування суддівської винагороди виходячи з з посадового окладу 16000 гривень та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року №1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн, не передбачені, тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (втратив чинність частково) (далі - Закон №2453-VI) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №1402-VIII), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно частини третьої статті 133 Закону №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п.1 частини третьої ст.135 наведеного Закону базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду встановлено в розмірі 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, в розмірі прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.

Відповідно до п.24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом 1 п.22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, частиною третьою ст.133 якого передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Отже, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, передбаченого частиною третьою ст.133 Закону №2453-VI.

З матеріалів справи вбачається, що позивач призначений на посаду до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII та він не проходив кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому його посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, що визначений частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI, який становить 10 мінімальних заробітних плат.

Згідно п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Відтак, положення абз.2 п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII слід тлумачити так, що ним встановлено розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір «розрахункової величини».

Це положення не змінює норми частини третьої статті 133 Закону №2453-VI щодо визначення саме мінімальної заробітної плати як величини, на основі якої обчислюється суддівська винагорода.

У зв'язку із цим, відсутні ознаки невідповідності цього положення частині другій ст.130 Конституції України.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону №1774-VIII не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

Згідно частин першої-другоїст.148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Відповідно до ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 грн.

У відповідності до статті 7 вказаного Закону з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не ст.133 Закону №2453-VI, а Законом про державний бюджет на відповідний рік.

Відсутність змін до частини третьої ст.133 Закону №2453-VI не є перешкодою для застосування п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII.

За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, щодо необхідності розрахувати та нарахувати його заробітну плату, виходячи із посадового окладу, розрахованого виходячи з розміру мінімальної заробітної плати у сумі 3200 грн.

Згідно з ст.147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

На час розгляду справи судом положення п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII не визнані неконституційними, є чинними та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Крім того, згідно частини першої ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до частин першої-другої ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 119 Бюджетного кодексу України встановлено, що нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн, не передбачені, тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що здійснюючи розрахунок та виплату позивачу заробітної плати за 1 січня 2017 року у сумі 16 000 грн, виходячи з розміру посадового окладу судді у 16000 грн. із застосуванням розрахункової величин мінімальної заробітної плати у розмірі 1600 грн, ТУ ДСА України в Черкаській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обгрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

За правилами частини першої статті 315 КАС України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня складення повного тексту судового рішення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено: 19 січня 2018 року.