Постанова № 71717430, 16.01.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2018 р. Справа № 917/2090/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Камишева Л.М.,

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

від позивача – ОСОБА_1 – за довіреністю від 01.10.2017р. № 3-243000/6556,

від відповідача – не з'явився,

від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - не з'явився,

від ОСОБА_2 банку України – ОСОБА_3 - за довіреністю від 20.11.2017р.,

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" (вх. № 3523 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2017 р. у справі №917/2090/16, (суддя Пушко І.І.), ухваленого о 10:50 год. в м.Полтаві, повний текст рішення складено 25.09.2017р.,

за позовом ПАТ "Банк"ОСОБА_4 та Кредит", м.Київ,

до ПрАТ "АвтоКрАЗ", м. Кременчук,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ,

2. ОСОБА_2 України, м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ПАТ "Ужгородський турбогаз", м. Ужгород,

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.09.2017р. замінено відповідача, до якого подано позов - Публічне акціонерне товариство “АвтоКрАЗ” на правонаступника - Приватне акціонерне товариство “АвтоКрАЗ”.

Позов задоволено повністю. В рахунок часткового погашення заборгованості за договором про відновлювальну кредитну лінію №1299-09 від 16.02.2009 року перед Публічним акціонерним товариством "Банк "ОСОБА_4 та Кредит", вул. Січових Стрільців (Артема), 60, м. Київ, 04050 код ЄДРПОУ 09807856 в розмірі 62140582 грн. 47 коп., з яких: сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту - 40800000,00 грн., сума простроченої заборгованості по відсоткам - 12008861,78 грн., пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту – 7802163 грн. 93 коп.; пеня за прострочення сплати відсотків – 1 529556 грн. 76 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності Приватному акціонерному товариству “АвтоКрАЗ” (код ЄДРПОУ 05808735, адреса: 39631, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Київська, 62), а саме:

- квартиру № 2 (два), загальною площею 29,9 кв.м., житловою площею 17,2 кв.м., що розташована за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Ватутіна, будинок 5 (п'ять) шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною для реалізації 260580 грн.,

- квартиру № 3 (три), загальною площею 42,9 кв.м., житловою площею 31,0 кв.м., що розташована за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Ватутіна, будинок 5 (п'ять) шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною для реалізації 344740 грн.

Інший кредитор, що має нижчий пріоритет стосовно задоволення своїх вимог за рахунок зазначеного нерухомого майна, яке є предметом іпотеки - Генеральна прокуратура України.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “АвтоКрАЗ” (код ЄДРПОУ 05808735, адреса: 39631, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Київська, 62 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_4 та Кредит", вул. Січових Стрільців (Артема), 60, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 09807856: 5964 грн. 36 коп. судового збору.

Місцевий господарський суд на підставі положень ч. 2 ст. 590, ст.ст. 592, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 7, 33, 38, 41 Закону України «Про іпотеку» дійшов висновку про прострочення ПАТ «Ужгородський турбогаз» виконання зобов’язань за кредитним договором 16.02.2009р. № 1299-09, що має наслідком виникнення у позивача права в рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за договором від 31.08.2009р. № 2774И/0809 шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, яка дорівнює ринковій вартості квартир, які є предметом іпотеки, визначеної судовим експертом на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Приватне акціонерне товариство "АвтоКраз" з зазначеним рішенням не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2017 р. у справі №917/2090/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції у справі вказує, що в матеріалах справи міститься копія платіжного доручення від 14.08.2009р. № 2 на суму 23269500,00 грн., що підтверджує перерахування грошових коштів між ТОВ "Ужгородський турбогаз" та ТОВ "Агрібізнес", відповідно до якого призначення платежу визначено як оплата за вексель, що свідчить про відсутність доказової сили вказаного документу для спірних правовідносин на підтвердження факту отримання грошових коштів за договором відновлювальної кредитної лінії від 16.02.2009р. № 1299-09.

Заявник апеляційної скарги також наголошує на тому, що договір іпотеки від 31.08.2009р. № 277И/0809 є забезпеченням виконання зобов’язань за договором про відновлювану кредитну лінію № 1299-09 від 16.02.2009р., укладеного між ПАТ "Банк "ОСОБА_4 та кредит" та ПАТ "Ужгородський турбогаз", до якого можливо застосувати норми законодавства про поруку. При цьому, позивачем не було пред’явлено до ПАТ "АвтоКраз" вимогу щодо виконання зобов’язання ПАТ "Ужгородський турбогаз" в частині, яка визначена в договорі іпотеки від 31.08.2009р. № 277И/0809, що є підставою для припинення обов’язку поручителя нести солідарну відповідність перед кредитором разом з боржником за основним зобов’язанням.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ "Банк "ОСОБА_4 та Кредит" просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2017р. у справі № 917/2090/16 – без змін (вх.№ 12843 від 12.12.2017р.), в обґрунтування чого вказує, що судом першої інстанції повністю досліджено й перевірено факт видачі кредитних коштів за договором про відновлювальну кредитну лінію від 16.02.2009р. № 1299-09. При цьому, позивачем було долучено до матеріалів справи копію вимоги від 14.11.2016р. № 3-242100/12028 в порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку", адресовану позичальнику та іпотекодавцю, а також докази її направлення та вручення адресатам.

У відзиві на апеляційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить апеляційну скаргу ПрАТ «АвтоКраз» залишити без змін, а рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2017р. у справі № 917/2090/16 – без задоволення (вх.№ 13064 від 15.12.2017р.). В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що у спорах, пов’язаних з виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов’язань перед кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними. Так, згідно з ст.48 Закону уповноважена особа Фонду з дня свого призначення,зокрема у встановленому законодавством порядку вживає заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб. Так, підставою для звернення Уповноваженої особи Фонду гарантування до суду стала обставина неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором від 16.02.2009р. № 1299-09, що у відповідності до положень 526, 530, 599,629,1054, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 7,11,33 Закону України «Про іпотеку» є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 31.08.2009р. №2774И/0809.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 банк України просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги ПрАТ «АвтоКраз», рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2017р. у справі № 917/2090/16 залишити без змін (вх.№ 468 від 16.01.2018р.). Обґрунтовуючи свою позицію у справі, вказує, що у відповідності до Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою ОСОБА_2 банку України від 18.06.2003р. № 254, до первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами ОСОБА_2 банку України. Таким чином, доводи апелянта про ненадання позивачем доказів отримання кредиту спростовуються наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами, копією листа ВАТ «Ужгородський турбогаз» від 13.08.2009р. з проханням надання кредиту, платіжним дорученням від 14.08.2009р. № 2.

В судовому засіданні представник ПАТ «ОСОБА_4 та Кредит» та ОСОБА_2 банку України просили суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2017р. у справі № 917/2090/16 залишити без змін.

Представник відповідача, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «Ужгородський турбогаз» в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомили.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін та інших учасників справи про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, третіх осіб за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та ОСОБА_2 банку України, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду даної справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини.

16 лютого 2009 року між Відкритим акціонерним товариством “Банк “ОСОБА_4 та Кредит” (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Банк “ОСОБА_4 та Кредит”) (далі - позивач/банк/кредитор) та Відкритим акціонерним товариством “Ужгородський турбогаз” (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Ужгородський турбогаз”) (далі - третя особа/позичальник/боржник) було укладено договір про відновлювальну кредитну лінію № 1299-09 (далі - кредитний договір, том 1, а.с.31-42), відповідно до якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 41000000,00 (сорок один мільйон) гривень 00 копійок, а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти відповідно до Графіку зниження ліміту з кінцевим строком повернення погашення до “ 15” лютого 2012 року включно і сплатити за користування кредитними коштами відсотки, зазначені у пункті 3.1 цього договору.

Для обліку виданих в рахунок кредитної лінії коштів банк відкриває позичальнику позичковий рахунок № 2063.1.00.10968.03 в ВАТ «Банк «ОСОБА_4 та Кредит» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Банк “ОСОБА_4 та Кредит”).

Додатковою угодою від 28 липня 2015 року (том 1, а.с.118) п. 1.1 кредитного договору було змінено та викладено у новій редакції: “ОСОБА_4 відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 40900000,00 (сорок мільйонів дев'ятсот тисяч) гривень 00 копійок, а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти відповідно до Графіку зниження ліміту (додаток № 11 до цього договору) з кінцевим строком повернення погашення до “12” лютого 2016 року включно, і сплатити за користування кредитними коштами відсотки, зазначені у пункті 3.1. цього договору”.

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 14 лютого 2014 року), видача кредитних коштів у межах кредитної лінії здійснюється траншами в строк по “11” лютого 2016р. за письмовими заявкам позичальника за згоди банку, шляхом перерахування їх з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, якщо інше не зазначено у письмовій заявці.

Відповідно до п. 2.4 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 26 червня 2014 року), позичальник зобов'язується повернути кредитні ресурси банку до “12” лютого 2016 року включно, шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок згідно з Графіку зниження ліміту.

Відповідно до п. 3.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 01 лютого 2011 року), позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту по процентним ставкам:

- 16 % річних за період з дня видачі кредиту по “31” жовтня 2009р. включно;

14 % річних за період з “01” листопада 2009р. по “31” грудня 2009р. включно;

7 % річних за період з “01” січня 2010р. по “31” липня 2010р. включно;

за період з “01” серпня 2010р. по “31” січня 2011р. процентна ставка встановлюється в розмірі рівній сумі діючої облікової ставки ОСОБА_2 банку України і маржі Банка 1 % річних;

9,75 % річних за період з “01” лютого 2011р. до дати повернення кредиту, зазначеної в п. 2.4 цього договору.

- у випадку порушення позичальником строків повернення згідно Графіку повернення кредитних ресурсів (згідно додатку, зазначеному у п. 2.4 цього договору) процентна ставка встановлюється в розмірі рівній 19,5 % річних від суми не виконаного вчасно зобов'язання по кредиту згідно вищезазначеного Графіку, за період часу з моменту непогашення суми кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї позичкової (основної) заборгованості;

- процента ставка встановлюється в розмірі 19,5 % річних за період з дати, зазначеної у п.2.4 цього договору, до дня фактичного погашення позичкової заборгованості.

Відповідно до п. 3.2 кредитного договору проценти сплачуються шляхом перерахування їх на рахунок банку: № 2008.9.00.10968.11 в ВАТ «Банк «ОСОБА_4 та Кредит», МФО 300131.

Згідно п. 3.4 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 01 вересня 2015 року, т. 2, а.с. 34), нарахування і сплата процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує відсотки в строк з 26 числа кожного місяця та не пізніше за останній робочий день кожного місяця. У зазначений строк сплачуються проценти, нараховані за користування кредитними ресурсами з 26 числа попереднього місяця до 25 числа поточного місяця (включно).

Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нараховані по 25 березня 2015р. включно, згідно наступного графіку погашення: до 08 травня 2015 р. включно - в сумі 17000,00 грн.; до 31 травня 2015 р. включно - в сумі 33000,00 грн.; до 30 грудня 2015 р. включно - залишок несплачених процентів за вказаний період нарахування.

Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нараховані з “26” березня 2015р. по “25” серпня 2015р. включно, у строк до “30” вересня 2015р. включно.

Позичальник сплачує проценти за останній звітній період (тобто звітній період, в якому настає термін повернення кредиту) не пізніше терміну повернення кредиту, що вказаний у п. 2.4 цього договору.

Позивач посилається на неналежне виконання ПАТ «Ужгородський турбогаз» своїх зобов'язань. Згідно доданого до позовної заяви розрахунку, уточненого розрахунку пені за період з 15.02.2016р. по 15.08.2016р. заборгованість за Кредитним договором складає 62140582 грн. 47 коп., з яких: сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту - 0,00 грн.; сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту - 40800000,00 грн.; сума строкової заборгованості по відсоткам - 0,00 грн.; сума простроченої заборгованості по відсоткам за період з 15.02.2016р. по 15.08.2017р. - 12008861,78 грн.; пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту за період з 15.02.2016р. по 15.08.2017р. 7802163 грн. 93 коп.; пеня за прострочення сплати відсотків за період з 15.02.2016р. по 15.08.2017р. 1529556 грн. 76 коп.

Оскільки положення п. 2.4 договору в редакції додаткової угоди від 14.02.2014р. та п. 1.1 договору в редакції додаткової угоди від 28.07.2015р. щодо граничного терміну повернення кредитних коштів до 12.02.2016р. не були виконані боржником, вимога №3-242100/12028 від 14.11.2016р. про погашення заборгованості за кредитним договором не виконана, позивач звернувся з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №2774И/0809 від 31.08.2009р.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки ОСОБА_2 банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За умовами п. 2.1 кредитного договору видача кредитних коштів у межах кредитної лінії здійснюється за письмовими заявкам позичальника за згоди банку, шляхом перерахування їх з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, якщо інше не зазначено у письмовій заявці.

Пунктом 4.1 кредитного договору визначено, що позичальник зобов’язується використовувати кредитні кошти, отримані за цим договором, на поповнення обігових коштів, в тому числі на придбання цінних паперів українських підприємств.

Для обліку виданих в рахунок кредитної лінії коштів банк відкриває позичальнику позичковий рахунок № 2063.1.00.10968.03 в ВАТ «Банк «ОСОБА_4 та Кредит» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Банк “ОСОБА_4 та Кредит”).

Таким чином, з моменту зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника ці кошти є власністю останнього і, відповідно, банк вважається таким, що виконав свої зобов'язання з надання кредиту позичальнику.

Згідно ст.ст. 2, 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами ОСОБА_2 банку України; безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді; при виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.

Банківський платіжний інструмент - засіб, що містить реквізити, які ідентифікують його емітента, платіжну систему, в якій він використовується, та, як правило, держателя цього банківського платіжного інструмента. За допомогою банківських платіжних інструментів формуються відповідні документи за операціями, що здійснені з використанням банківських платіжних інструментів, на підставі яких проводиться переказ грошей або надаються інші послуги держателям банківських платіжних інструментів.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється ОСОБА_2 банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно ст. 41 Закону України "Про ОСОБА_2 банк України" та ч.ч. 1, 2 ст. 68 Закону України "Про банки та банківську діяльність"ОСОБА_2 банк встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених ОСОБА_2 банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу коштів регулюються також Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Стаття 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначає поняття «платіжний інструмент» як засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому носії інформації, який використовується для ініціювання переказів. До платіжних інструментів належать документи на переказ та електронні платіжні засоби. Розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

За статтею 16 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" до документів на переказ відносяться до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Згідно ст. 17 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів встановлюються ОСОБА_2 банком України. Форми документів на переказ, що використовуються в небанківських платіжних системах для ініціювання переказу, встановлюються правилами платіжних систем. Реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, обробки та захисту встановлюються ОСОБА_2 банком України.

Так, постановою ОСОБА_2 банку України від 21.01.2004р. №22 затверджено Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за №377/8976, у п.п. 1.13. та 1.14 якої зазначається, зокрема, що під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді.

Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера (додаток 1); платіжного доручення (додаток 2); платіжної вимоги-доручення (додаток 3); платіжної вимоги 9додаток 4); розрахункового чека (додатки 5 та 6); акредитива (додаток 7); інкасового доручення (розпорядження) (додаток 24). Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають передбачені цією главою платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Банк під час здійснення розрахункових операцій застосовує платіжні інструменти, що визначені цією главою, згідно із нормативно-правовими актами ОСОБА_2 банку та внутрішніми процедурами банку.

Водночас, відповідно до п.п. 4.4, 4.6, 4.7 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління ОСОБА_2 банку України 18.06.2003 № 254, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 за № 559/7880 (далі - Положення), меморіальні документи банку є первинними документами банку для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. Меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів ОСОБА_2 банку України.

До меморіальних документів (паперових або електронних), що використовуються для безготівкових розрахунків, належать розрахункові документи, зокрема, меморіальні ордери. Внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банками відповідно до вимог нормативно-правових актів ОСОБА_2 банку України і внутрішніх процедур банку. Операції, що відображаються за позабалансовими рахунками, також оформляються меморіальними ордерами.

Згідно з положеннями п. 5.6 Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій.

Банк надав ПАТ “Ужгородський турбогаз” кредитні кошти в розмірі 41000000 грн., що підтверджується наявними у справі копіями меморіального ордеру №906 від 14.08.2009р. на суму 100000,00 грн., №1350 від 23.10.2009р. на суму 17630500,00 грн. (т. 1, а.с. 133, 135).

В матеріалах справи (т. 2, а.с. 35) також знаходиться адресований голові правління ВАТ “Банк “ОСОБА_4 та Кредит” лист ВАТ “Ужгородський турбогаз” від 13.08.2009 року з проханням на виконання договору №1299-09 від 16.02.2009р. надати кредит в розмірі 23269500,00 грн. та направити зазначені кошти отримувачу - ТОВ “Агробізнес” на рахунок 26004110743980.

Платіжним дорученням №2 від 14.08.2009 року з позичкового рахунку №2063.1.00.10968.03 в ВАТ "Банк "ОСОБА_4 та Кредит" за вказаними в листі від 13.08.2009р. реквізитами кошти в розмірі 23269500,00 грн. були перераховані ТОВ “Агробізнес”, тобто одержувачу, визначеному позичальником за письмовою заявкою (т.1, а.с. 134).

Крім того, розмір суми виданих кредитних договорів підтверджується додатками до договору про відновлювальну кредитну лінію від 16.02.2009р. № 1299-09, зокрема Графіками зниження ліміту по відновлювальній кредитній лінії, підписаних уповноваженими представниками обох сторін договору та скріплених печатками товариств.

Зважаючи на положення п. 2.1 укладеного між сторонами кредитного договору доводи апелянта про ненадання належних доказів отримання кредиту в розмірі 23269500,00 грн. спростовується наявною в матеріалах справи копією письмової вимоги ВАТ "Ужгородський турбогаз" від 13.08.2009р. щодо перерахування кредитних коштів в межах договору відновлювальної кредитної лінії від 16.02.209р. № 1299-09 та платіжним дорученням від 14.08.2009р. № 2 щодо перерахування коштів з позичкового рахунку на реквізити, зазначені в зазначеному вище листі.

Оскільки строк оплати кредиту за договором визначено по 12.02.2016р. включно, таким чином, прострочення платежу виникає з 13.02.2016р., і саме з цього дня виникає зобов’язання позичальника по сплаті пені.

Згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, ПАТ "Ужгородський турбогаз" вважається таким, що прострочив зобов’язання з повернення кредитних коштів з 15.02.2016р.

Враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду, та суму стягнення), положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, дні фактичної сплати відповідачем частини суми боргу та відсотків, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування відсотків, погоджується з висновком господарського суду про несвоєчасне погашення відсотків за кредитом за загальний період з 14.08.2009р. по 28.10.2016р. у розмірі 12008861,78 грн.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Положеннями ч. 1 ст. 230, ч. ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 549, ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено зобов'язання учасника господарських відносин сплатити штрафні санкції у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зокрема, у вигляді пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір яких визначається обліковою ставкою ОСОБА_2 банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 7.1 кредитного договору за прострочення повернення кредитних коштів та/або погашення процентів позичальник сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки ОСОБА_2 банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Вказана пеня сплачується у разі порушення позичальником термінів платежів, передбачених п.п. 2.4, 2.5, 3.4, 3.6, 4.5, 6.1, 8.3 цього договору, а також будь-яких інших термінів платежів, що передбачені цим договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов’язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними коштами.

Виходячи з умов кредитного договору та обмежень періоду нарахування пені, що визначені п. 6 ст. 232 ГК України, враховуючи порушення позичальником строків внесення процентів за користування кредитною лінією та повернення кредитних коштів, позивачем було нараховано пеню правомірно, а її розмір є обґрунтованим.

За встановлених обставин, кредитор неналежним чином виконав свої, визначені договором, зобов’язання щодо своєчасного повернення суми кредиту та сплати відсотків, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи діючого законодавства, в наслідок чого виникла заборгованість в розмірі 62113222,94 грн., з яких: 40800000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 12008861,78 грн. - проценти, 7773180,33 грн. – пеня за прострочення погашень основної заборгованості по кредиту, 1531180,83 грн. – пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за кредитним договором від 16.02.2009р. №1299-09.

Згідно з статтями 256, 257, 261 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність у один рік. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов виходив з обґрунтованості та підтвердження доводів позивача про прострочення ПАТ "Ужгородський турбогаз" платежів за договором від 16.02.2009р. №1299-09.

Разом з тим, в додатковій угоді від 01.09.2015р. сторонами був встановлений строк сплати процентів. Визначено, що проценти за користування кредитними коштами, нараховані по 25.03.2015р. включно, сплачуються згідно наступного графіку погашення: до 08.05.2015 р. включно - в сумі 17000,00 грн.; до 31.05.2015 р. включно - в сумі 33000,00 грн.; до 30.12.2015 р. включно - залишок несплачених процентів за вказаний період нарахування. Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нараховані з 26.03.2015р. по 25.08.2015р. включно, у строк до 30.09.2015р. включно.

Цією ж додатковою угодою було визначено, що позичальник сплачує проценти за останній звітній період (тобто звітній період, в якому настає термін повернення кредиту) не пізніше терміну повернення кредиту, що вказаний у п. 2.4 цього договору, тобто по 12.02.2016 р. включно.

Враховуюче те, що позов було подано позивачем 22.12.2016 р., про що свідчить відбиток штемпеля поштового відділення на конверті, в якому позов здано на пошту (том 1, а.с.162), встановлений ст.257 ЦК України строк позовної давності не був пропущений позивачем, що виключає правові підстави для застосування до спірних правовідносин інституту позовної давності.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.03.2015р. у справі № 6-25цс15, від 20.04.2016р. у справі № 3-200гс16.

Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою, крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

Таким чином, суд не може застосувати позовну давність за заявою третьої особи по справі – ПАТ "Ужгородський турбогаз" (вх.№ 4991 від 12.04.2017р.).

Крім того, суд погоджується, що в заяві ПрАТ "АвтоКраз" від 25.01.2017р. (т.1, а.с. 209, 210) фактично йдеться не про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, а про припинення права позивача на задоволення своїх вимог з посиланням на закінчення строку, визначеного ст.559 ЦК України для пред'явлення вимог кредитора до поручителя.

Отже, місцевим господарським судом правомірно не було розглянуто заяву ПАТ "АвтоКраз" про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Аналогічні положення містять частина перша статті 20 Закону України “Про заставу” та частина перша статті 33 Закону України “Про іпотеку”.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 Цивільного кодексу України).

Іпотекою, відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закону №898-IV), є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" унормовано, що предметом іпотеки може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому.

Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно частини 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В ч. 5 статті 39 Закону України "Про іпотеку" вказано, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше непередбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та Холдинговою компанією “АвтоКрАЗ” у формі Відкритого акціонерного товариства (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство “АвтоКрАЗ”, далі - відповідач, іпотекодавець) було укладено договір іпотеки № 2774И/0809 від 31.08.2009р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстровим № 571, з наступними змінами та доповненнями, які є невід'ємною частиною договору (далі - договір іпотеки).

За умовами договору в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме: квартира № 2 (два), загальною площею 29,9 кв.м, житловою площею 17,2 кв.м, що розташована за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Ватутіна, будинок 5 (п'ять), ринкова вартість - 192500,00 грн., ліквідаційна вартість - 177100,00 грн.; квартира № 3 (три), загальною площею 42,9 кв.м, житловою площею 31,0 кв.м, що розташована за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Ватутіна, будинок 5 (п'ять) ринкова вартість - 239700,00 грн., ліквідаційна вартість - 220524,00 грн. (далі - предмет іпотеки).

Згідно п. 2 договору іпотеки предмет іпотеки передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих Відкритому акціонерному товариству “Ужгородський турбогаз” за кредитним договором (далі – основне зобов’язання), а також процентів за користування кредитними ресурсами, виходячи з процентних ставок, вказаних в п. З.1 основного зобов'язання та змінах до нього, а також комісійної винагороди за основним зобов'язанням, неустойки за цим договором або за основним зобов'язанням, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за основним зобов'язанням, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі (в тому числі витрати за виконавчим написом), визначеному на момент фактичного задоволення вимог.

Відповідно п. 3 договору іпотеки узгоджена сторонами ринкова вартість предмету іпотеки, враховуючи оцінку, викладену у Звіті про експертну оцінку, виданому 27.08.2009р. ТОВ “Кредитне Брокерське агентство” становить 432200,00 гривень 00 копійок.

Пунктом 10 договору іпотеки встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки (у тому числі при самостійному продажу іпотекодержателем та при передачі предмету іпотеки у власність та. ін.) здійснюється за ліквідаційною вартістю.

Як встановлено судом, предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору міни № 205 Р від 24 січня 2001 року, укладеного між Холдинговою компанією “АвтоКраз” у формі Відкритого акціонерного товариства та Закритим акціонерним товариством “Івеко-Краз”, Додаткової угоди №1 від 20 квітня 2001 року про зміни та доповнення до договору № 205Р від 24 січня 2001 року, зареєстрованого КП “Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації” 25 травня 2001 року, записано в реєстрову книгу № 3 за реєстровим № 358 (п. 4 договору іпотеки).

Зазначене підтверджується також наданою позивачем інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна (а.с.36-41, том2).

Згідно п. 9 іпотечного договору у разі порушення хоча б одного з положень п. 8.1 цього договору іпотекодержатель набуває права вимагати від іпотекодавця дострокового повного виконання основного зобов’язання в десятиденний строк з моменту пред’явлення такої вимоги і відмовитися від виконання основного зобов’язання в односторонньому порядку.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку", зі змінами, внесеними згідно з Законом від 22.09.2011р. № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель має право прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

З такої редакції вбачається, що додержання виписаної в ній процедури попередження є обов’язковим для випадку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (ст. 36 Закону № 898-IV), який є лише одним із трьох основних, передбачених ч. 3 ст. 33 цього Закону, способів звернення стягнення на предмет іпотеки (за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Невиконання іпотекодержавтелем указаної вимоги закону у разі пред’явлення ним до суду позову не є підставою для відмови в позові, оскільки позивачем реалізується не позасудовий, а судовий порядок звернення на заставлене нерухоме майно. Так, ч. 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що положення ч. 1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися в будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку (розділ VII Аналізу Верховного Суду України судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна).

При вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов’язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.09.2014р. у справі № 6-109цс14.

За таких обставин, посилання апелянта на обов’язковість пред’явлення позивачем вимоги до ПАТ "АвтоКраз" щодо виконання зобов’язання ПАТ "Ужгородський турбогаз" протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання (за кредитним договором), як підстави для настання відповідальності за договором іпотеки від 31.08.2009р. № 277И/0809, є безпідставними, оскільки стосуються правовідносин з договору поруки, який в даному випадку між сторонами укладено не було.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що AT “Банк “ОСОБА_4 та Кредит” зверталось до відповідача та боржника (третьої особи) з вимогою №3-242100/12028 від 14.11.2016р. про погашення заборгованості за кредитним договором та повідомляло про намір банку звернути стягнення на предмет іпотеки, що підтверджується копією списку поштових відправлень №4913 від 15.11.2016р. (т. 1, а.с. 244-245).

Зазначені вимоги були отримані відповідачем та боржником 22.11.2016р., що підтверджується відповідною інформацією з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, обставину чого з боку апелянта спростовано не було (том 1, а.с.246-247).

Вимога позивача щодо погашення заборгованості за кредитним договором, направлена позивачем відповідно до ст.ст.33-35 Закону України "Про іпотеку", задоволена не була, позивачем також не було отримано виконавчий напис нотаріусу про звернення стягнення на предмет іпотеки, що свідчить про наявність спору між сторонами по справі з приводу виконання зобов’язань, що витікають з іпотечного договору.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 590, ч. 2 ст. 592 ЦК України, ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено право заставодержателя (іпотекодержателя) на звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) у разі неналежного виконання основного зобов'язання, а також право заставодержателя (іпотекодержателя) вимагати дострокового виконання основного зобов'язання у разі порушення заставодавцем (іпотекодавцем) обов'язків, встановлених іпотечним договором (договором застави), а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет застави (іпотеки).

Таким чином, у позивача, як іпотекодержателя, виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.6 ст.38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Згідно приписів ч.2 ст.43 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, у розумінні норми ст. 39 Закону "Про іпотеку", судова колегія зазначає, що встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України в постанові від 27.05.2015р. у справі № 6-61цс15.

Таким чином, за змістом ч.6 ст.38, ч.1 ст.39 та ч.2 ст.43 Закону України "Про іпотеку" в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються прилюдні торги, встановлюється судовим рішенням.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки надає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов'язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою ч.6 ст.38 Закону України "Про іпотеку".

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при розгляді аналогічних спорів (постанови ВСУ від 01.03.2017р. у справі №6-2284цс16, від 08.06.2016р. у справі №6-1239цс16 та від 03.02.2016р. у справі №6-2026цс15).

В п.3 договору іпотеки сторони дійшли взаємної згоди, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за ліквідаційною вартістю предмета іпотеки. Ліквідаційна вартість предмета іпотеки - це вартість, яка може бути отримана за умови продажу предмета іпотеки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості. Узгоджена сторонами ліквідаційна вартість предмету іпотеки, враховуючи оцінку, викладену у Звіті про експертну оцінку, виданого ТОВ “Кредитне Брокерське агентство” 24.06.2009р. становить 397624,00 грн.

Ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі - відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону № 898-IV вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб’єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то суд не має підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору. Якщо між сторонами виник спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, ця сторона зобов’язана довести інший розмір. Зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи.

Відповідач та третя особа на стороні відповідача не погоджуються з визначенням ціни продажу предмета іпотеки, яка була визначена в іпотечному договорі, на підставі висновку про незалежну оцінку майна від 24.06.2009р., тобто такого, який був складений більш, ніж 8 років назад.

Враховуючи те, що сторонами по справі не надано суду висновку суб’єкта оціночної діяльності стосовно визначення актуальної ціни предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, станом на момент розгляду справи, ухвалою господарського суду Полтавської області від 23.03.2017р. у справі №917/2090/16 було призначено оціночно-будівельну експертизу.

Згідно отриманого судом експертного висновку будівельно-технічної експертизи № 867/868 від 29.08.2017р. Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. заслуженого професора ОСОБА_6, ринкова вартість станом на дату складання висновку експертизи: - квартири №2 загальною площею 29,9 кв.м., житловою площею 17,2 кв.м., що розташована за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Ватутіна, будинок 5, що належить на праві власності Публічному акціонерному товариству “АвтоКраЗ” складає 260580 грн. (двісті шістдесят тисяч п'ятсот вісімдесят гривень); квартири №3 загальною площею 42,9 кв.м., житловою площею 31,0 кв.м., що розташована за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Ватутіна, будинок 5, що належить на праві власності Публічному акціонерному товариству “АвтоКраЗ” складає 344740 грн. (триста сорок чотири тисячі сімсот сорок гривень).

Встановлена експертним дослідженням ринкова вартість квартир, які є предметом іпотеки, була визначена експертом на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, вона є середньою ціною на аналогічні об’єкти на відповідному ринку, що відповідає вимогам ч.6 ст.38 Закону України "Про іпотеку", тому місцевим господарським судом правомірно встановлюється початкова ціна зазначеного майна для його подальшої реалізації на рівні, визначеному експертним дослідженням.

Згідно з ч. 7 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Реєстрація іпотеки, що виникла з договору іпотеки, в Державному реєстрі іпотек проведена 31.08.2009р., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.09.2014р., що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 2, а.с.36-41).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно№97664117 та № 97660404 від 18.09.2017 року, зареєстровані інші обтяження на предмет іпотеки.

Так, державна реєстрація іпотеки визначає пріоритет іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог. Згідно із ч. 7 ст. 3 закону № 898-IV пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом – у черговості їх державної реєстрації:

- на квартиру №3 загальною площею 42,9 кв.м, за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Ватутіна, будинок 5, 16.02.2017 року зареєстровано обтяження згідно ухвали №757/5595/17-К Печерського районного суду м. Києва, вид обтяження: арешт нерухомого майна; особа, в інтересах якої встановлено обтяження: Генеральна прокуратура України; розмір вимог не встановлений;

- на квартиру №2 загальною площею 29,9 кв.м, за адресою: Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Ватутіна, будинок 5, 15.02.2017 року зареєстровано обтяження згідно ухвали №757/5595/17-К від 01.02.2017 року Печерського районного суду м. Києва, вид обтяження: арешт нерухомого майна; особа, в інтересах якої встановлено обтяження: Генеральна прокуратура України; розмір вимог не встановлений.

Таким чином, право позивача на задоволення забезпечених іпотекою вимог, яке зареєстроване в Державному реєстрі іпотек та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно, 31.08.2009 року та 10.09.2014 року, має вищий пріоритет по відношенню до іншого обтяження на це ж саме майно, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно, 15.02.2017 року та 16.02.2017 року в інтересах Генеральної прокуратури України.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на встановлення судом факту наявності заборгованості за договором про відновлювальну кредитну лінію № 1299-09 від 16.02.2009р. у загальній сумі 62140582,47 грн., оскільки право та охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, порушено, підстави для застосування строку позовної давності до позовних вимог відсутні, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на викладене, доводи відповідача не відповідають матеріалам справи, зводяться до тлумачення законодавства на свою користь, а тому відхиляються судом як необґрунтовані.

Матеріали справи свідчать про те, що приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення відповідно до вимог закону та обставин справи.

Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час винесення оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 4 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору встановлюється у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції Закону станом на момент подання позовної заяви) визначено, що за подання позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати

У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею (частина третя статті 55 ГПК в редакції Закону, станом на момент подання позову); з цією метою суд вправі витребувати додаткові документи і матеріали як в учасників даного судового процесу, так і в інших підприємств та організацій, а в разі необхідності призначити відповідну судову експертизу (проведення експертної оцінки майна).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наданого Полтавським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_6 висновку судово-оціночної будівельної експертизи від 29.08.2017р. № 867/868, проведеної в процесі розгляду справи № 917/2090/16, ринкова вартість предмету іпотеки складає 605320,00 грн.

З урахуванням встановлення під час розгляду справи дійсної ринкової вартості майна, яке складає предмет іпотеки за укладеним між сторонами договором від 31.08.2009р. №2774И/0809, ставка судового збору за подання позову на рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2017 р. у справі №917/2090/16 складає 9079,80 грн.

У разі коли визначена (встановлена) позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, господарський суд з урахуванням припису абзацу першого частини другої статті 6 Закону України "Про судовий збір" і частин першої - четвертої статті 49 ГПК (в редакції Закону станом на момент подання позову) попередньо визначає розмір судового збору, виходячи з ціни позову, вказаної позивачем, а за результатами вирішення спору або достягує недоплачену суму судового збору з належної сторони, або повертає суму переплати цього збору.

Таким чином, пункт 4 рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2017р. у справі № 917/2090/16 підлягає зміні з викладенням його в новій редакції.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 129, 282 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 253, 254, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" залишити без задоволення.

Пункт 4 рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2017 р. у справі №917/2090/16 змінити, виклавши в наступній редакції:

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_4 та Кредит" (вул. Січових Стрільців (Артема), 60, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 09807856) на користь Державного бюджету України 3115,44 грн. судового збору за подання позову.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства “АвтоКрАЗ” (код ЄДРПОУ 05808735, адреса: 39631, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Київська, 62) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_4 та Кредит" (вул. Січових Стрільців (Артема), 60, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 09807856) 9079,80 грн. судового збору за подання позову.

В решті рішення господарського суду Полтавської області від 19.09.2017 р. у справі №917/2090/16 залишити без змін.

Доручити господарському суду Полтавської області видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 22.01.2018р.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Камишева