Постанова № 71717332, 16.01.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2018 р. Справа № 917/1218/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М. , суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1 - адвоката, дов№66 від 15.12.2017 (копія у справі)

відповідача – ОСОБА_2 – адвоката, договір №15-01-18/1 від 15.01.2018 (копія у справі)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго” (вх. №3715П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 у справі №917/1218/17 (суддя Киричук О.А., повний текст рішення підписано 23.10.2017)

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Полтавагаз”, м. Полтава

до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго”, м. Полтава

про стягнення 10058527,34 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", та після неодноразового подання заяв про зменшення суми позовних вимог, які були прийняті судом першої інстанції, просило стягнути з відповідача 6 650 446,48 грн основного боргу, 109 407,78 грн,- 3% річних, 955 407,07 грн. – пені, 378 238,06 грн – інфляційних втрат.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманого природного газу згідно договору розподілу природного газу від 30.12.2015.

Відповідач, в свою чергу, звернувся до господарського суду Полтавської області з заявою про зменшення розміру пені на 90%.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 (суддя Киричук О.А.) позов задоволено повністю, стягнуто з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго” на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Полтавагаз” 6650446,48 грн основного боргу, 109407,78 грн 3% річних, 95 407,07 грн пені, 378238,06 грн інфляційних втрат, 121402,49 грн судового збору.

Відповідач, частково не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 у справі №917/1218/17 в частині стягнення розміру пені та розміру судового збору, і винести нове рішення. При цьому, заявник апеляційної скарги зазначає, що на його думку, суд не дослідив аргументи та докази відповідача, не обґрунтував відмову у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені, а натомість описав в рішенні лише позицію позивача.

Ухвалою суду від 05.12.2017 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.01.2018.

Від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” №2147, яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції, 15.12.2017 цей закон набрав чинності.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень ГПК України, в редакції Закону від 03.10.2017 №2147, справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі №917/1218/17 було відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду за правилами ГПК України, в редакції до набрання чинності Законом від 03.10.2017, суд апеляційної інстанції продовжує розглядати справу за правилами ГПК України, в редакції закону від 03.10.2017 №2147.

Відповідно до статті 207 ГПК України, в редакції Закону від 03.10.2017 №2147, головуючий з’ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов’язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

В судовому засіданні 16.01.2018 сторони зазначили, що клопотань та заяв, у відповідності до статті 207 ГПК України, в редакції Закону від 03.10.2017, не мають, підтвердили свої вимоги. Заявник апеляційної скарги підтримав доводи апеляційної скарги, виклав короткий зміст апеляційної скарги. Представник позивача наполягала на правомірності судового рішення, що оскаржується, просила суд залишити його без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (позивач по справі) та Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (відповідач по справі) укладено договір розподілу природного газу шляхом підписання відповідачем заяви-приєднання №1-02/02/14-Р від 30.12.2015 до умов договору розподілу природного газу.

Відповідно до умов вказаного договору позивач (оператор ГРМ) зобов'язується надати споживачу (відповідачу) послугу з розподілу природного газу, а споживач (відповідач) зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та у порядку, визначені цим договором (п. 2.1 договору).

Відповідно до пункту 7.4 договору відповідач взяв на себе зобов’язання щодо здійснення розрахунків в розмірі, строки та порядку, визначених договором.

ПАТ «Полтавагаз» виконало належним чином умови договору, розподіливши 22995,124 тис.куб.м природного газу, на підтвердження чого надано відповідні акти розподілу природного газу ГРМ: № ОУВІ-004330 за січень 2017 від 31.01.2017 (спожито природний газ на суму 18 609 493,96 грн), № ОУВІ-009115 за лютий 2017 від 28.02.2017 (спожито природний газ на суму 15 498 758,40 грн), № ОУВІ-013326 за березень 2017 від 31.03.2017 (спожито природний газ на суму 11 020 924,75 грн).

Проте, відповідач свої зобов’язання за спірним договором не виконав, своєчасну оплату за отримані послуги з розподілу природного газу не здійснив в передбачені спірним договором строки та порядку, що послугувало причиною звернення ПАТ "Полтавагаз" 24.07.2017 до господарського суду Полтавської області з позовною заявою (з урахуванням заяви про її зменшення), про стягнення з ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" основного боргу в розмірі 6650446,48 грн, 109407,78 грн,- 3% річних, 955407,07 грн. – пені, 378238,06 грн – інфляційних втрат. Відповідач, в свою чергу, звернувся до господарського суду першої інстанції із заявою про зменшення розміру пені на 90%.

Період нарахування заборгованості з основного боргу становить з січня 2017 року по березень 2017 року включно.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив про правильність наданого позивачем розрахунку позовних вимог та встановлення факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати послуг, в зв’язку з чим задовольнив позовні вимоги в повному обсязі та стягнув із підприємства відповідача суму основного боргу, а також суми 3% річних, інфляційних втрат та пені. Щодо заяви відповідача про зменшення розміру пені на 90%, то суд першої інстанції відхилив його з огляду на те, що відповідачем не було доведено обставини, які б підтверджували винятковість даного випадку.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріалами справи підтверджується факт розподілення позивачем з січня 2017 року по березень 2017 року включно 22 995,124 тис.куб.м природного газу, зокрема вище переліченими актами розподілу природного газу, при цьому зазначені акти підписані обома сторонами без застережень.

Однак, відповідач не надав до матеріалів справи доказів, які б підтверджували проведення своєчасної оплати за отримані послуги з розподілу природного газу у повному обсязі.

Отже, факт наявності заборгованості перед позивачем у розмірі 6650446,48 грн відповідачем не спростовано, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості з основного боргу за січень 2017 року - березень 2017 року включно у розмірі 6650446,48 грн суд першої інстанції визнав правомірними і обґрунтованими, з чим погоджується суд апеляційної інстанції та не оскаржується відповідачем.

Згідно з приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 8.2 спірного договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати за даним договором, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Судом першої інстанції, при розгляді даної справи, було встановлено порушення відповідачем вимог договору розподілу природного газу в частині проведення оплат, в зв’язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення 109 407,78 грн - 3% річних, 955 407,07 грн - пені, 378 238,06 грн - інфляційних втрат, що також було задоволено місцевим господарським судом.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій з огляду на їх правомірність, обґрунтованість та відповідність чинному законодавству. Крім того, всі розрахунки позивача, як заборгованості так і штрафних санкцій, є арифметично вірними.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції, відповідач заперечує проти висновку господарського суду стосовно відхилення клопотання про зменшення розміру пені на 90%, що знайшло своє відображення в апеляційній скарзі. Так, скаржник зазначає, що в даному випадку заборгованість виникла не з вини ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго". Відповідач є комунальним підприємством, основним джерелом коштів є надходження від споживачів, серед яких є бюджетні установи та організації, розрахунки яких залежать від бюджетного фінансування; відповідачем проведено часткову оплату боргу за розподіл природного газу, яка була проведена на підставі Спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків та теплопостачання №911 від 14.02.2017 на суму 9 567 848,38 грн. Також, зазначає, що позивачем не доведено факту понесення ним збитків в результаті невиконання відповідачем зобов'язань за договором, адже ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» діяло відповідно до норм чинного законодавства, що регулює розрахунки за спожитий газ, та вжило всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Також, слід зазначити, що 11.01.2018 на адресу Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від підприємства відповідача з проханням зменшити розмір пені на 90%. В обґрунтування клопотання позивачем були покладені обставини, які ідентичні обставинам, викладеним в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення) господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена норма ставить право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття “значно” та “надмірно” є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (пункт 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року №01-8/211 “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України”).

Згідно з Роз'яснень вказаним у пункті 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім вищевикладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

В даному випадку слід прийняти до уваги й інтереси позивача, який так само як і відповідач є економічно важливим підприємством за сучасних умов, перебуває як і відповідач у скрутному фінансовому становищі, пов'язаному з неплатежами з боку контрагентів, потребує фінансового оздоровлення та має передбачене договором право на стягнення неустойки.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції прийняв до уваги доводи лише однієї сторони і не врахував інтереси відповідача, спростовуються аналізом суду обставин справи.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив надане відповідачем клопотання про зменшення розміру пені з огляду на недоведеність відповідачем обставин, які б підтверджували винятковість даного випадку.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго” не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 по справі №917/1218/17 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2017 по справі №917/1218/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 22.01.2018.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Пелипенко Н.М.