Постанова № 71717202, 17.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2018 р. Справа№ 911/2681/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2017

у справі № 911/2681/17 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом ОСОБА_2

до: 1. ОСОБА_3,

2. Акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю «Грейтберта Інвестментс ЛТД» (Greatberta Investments LTD),

3. Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Буча-Олімпійський»,

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 3: ОСОБА_4,

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 3: ОСОБА_5

про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів

за участю представників сторін:

від позивача: адвокат КороленкоТ.Л. (ордер серії КС №321580 від 17.01.2018);

від відповідача-1: ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_1 від 29.01.1997);

від відповідача-2: представник Богочонок С.В. (довіреність б/н від 21.09.2017);

від відповідача-3: керівник ОСОБА_3 (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань);

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області звернувся ОСОБА_2 (надалі - позивач) з позовом до ОСОБА_3 (надалі - відповідач-1), Акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю «Грейтберта Інвестментс ЛТД» (Greatberta Investments LTD) (надалі - АКОВ «Грейтберта Інвестментс ЛТД», відповідач-2) та Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Буча-Олімпійський» (надалі - ОК ЖБК «Буча-Олімпійський», відповідач-3) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-3, ОСОБА_4 (надалі - третя особа-1) та ОСОБА_5 (надалі - третя особа-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-2008-1/БД-2008-1 від 20.08.2014, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-3.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.11.2017 у справі №911/2681/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду, ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням судом норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_2 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Жук Г.А., Чорногуза М.Г. та призначено до розгляду на 17.01.2018.

Відповідач-2 та відповідач-3 скористалися правом, наданим статтею 263 ГПК України, надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

У судове засідання 17.01.2018 треті особи явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, про день, місце та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Судова колегія, враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами та у відсутність уповноважених представників третіх осіб.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів проти вимог апеляційної скарги заперечили повністю, вважають її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просили суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення без змін.

17.01.2018 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників позивача та відповідачів, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 20.08.2014 між АКОВ «Грейтберта Інвестментс ЛТД» (у тексті договору - продавець) та ОК ЖБК «Буча-Олімпійський» в особі ОСОБА_3 (у тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ-2008-1/БД-2008-1 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити наступні цінні папери: акції прості бездокументарні іменні на загальну суму 31 000 000,00 грн, що є еквівалентом 1 755 568,56 Євро (надалі - ЦП).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір купівлі-продажу цінних паперів було підписано головою ОК ЖБК «Буча-Олімпійський» ОСОБА_3 з перевищенням ним повноважень, а тому має бути визнаний судом недійсним, як такий, що не відповідає вимогам статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

При цьому, в апеляційній скарзі позивач наголошував на тому, що сторони при укладенні спірного договору знали про обсяг повноважень голови ОК ЖБК «Буча-Олімпійський», так як вони чітко передбачені Законом України «Про кооперацію».

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-1 та відповідач-2 вказували на те, що вказаний спір не відноситься до підвідомчості господарських судів, оскільки позивачем не обґрунтовано при зверненні до суду тих обставин, що голова кооперативу діяв всупереч визначених статутом повноважень і на порушення прав позивача, і що саме ці права підлягають захисту в господарському суді.

Крім того, відповідач-2 наголошував на тому, що спірний договір містить усі умови, які є істотними для даного виду договору, підписаний повноважними представниками сторін, а тому доводи позивача про укладення його з порушенням вимог закону, є безпідставними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем порушення його корпоративних прав укладенням спірного договору купівлі-продажу цінних паперів, оскільки спірний договір від імені ОК ЖБК «Буча-Олімпійський» підписаний уповноваженою особою - ОСОБА_3 в межах повноважень, наданих статутом кооперативу, які не обмежують право голови кооперативу на укладення та підписання угод купівлі-продажу цінних паперів. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладення оспореного договору слід оцінювати як укладення головою кооперативу правочинів, що стосуються діяльності кооперативу, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним згідно вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до частини 1 статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У пунктах 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ «Про оренду землі» та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 7 постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

В силу статей 626, 628, 627 ЦК України зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до п. 2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявлення сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу, за яким, відповідно до статті 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 4 статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Відповідно до статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Згідно з частиною 1 статті 194 ЦК України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Відповідно до частини 7 статті 139 Господарського кодексу України цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господарювання.

Частиною 5 статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» однією з груп цінних паперів є акції.

За приписами статті 6 вказаного Закону акція є іменним цінним папером, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Статтею 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Водночас наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 за №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

В апеляційній скарзі позивач наголошував на тому, що при укладенні спірного договору сторони знали про обсяг повноважень голови ОК «ЖБК «Буча-Олімпійський», так як вони чітко передбачені частинами 1, 2, 3 статті 15 Закону України «Про кооперацію».

Так, відповідно до вищевказаної статті до компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об'єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу. Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 16 вказаного Закону виконавчому органу кооперативу надано повноваження, зокрема, представництво кооперативу у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; на укладення від імені кооперативу угод між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу.

Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу (частина 4 статті 16 Закону України «Про кооперацію»).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з п.п. 3.1., 3.2. Статуту ОК ЖБК «Буча-Олімпійський», затвердженого протоколом загальних зборів учасників ОК ЖБК «Буча-Олімпійський» № 3 від 27.09.2012 (далі - статут), засновниками кооперативу є: ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9. Засновники є членами кооперативу.

Відповідно до п.п. 11.3, 11.3.11 статуту до компетенції загальних зборів членів кооперативу належить визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу.

Пунктом 12.1 статуту визначено, що виконавчим органом кооперативу є його голова, який підзвітний у своїй роботі загальним зборам членів кооперативу.

Голова кооперативу без довіреності виконує дії від імені кооперативу в межах компетенції, визначеної цим статутом та протоколами загальних зборів членів кооперативу (п. 12.2 статуту).

Згідно з п.п. 12.4., 12.4.3. статуту голова кооперативу укладає правочини, що стосуються діяльності кооперативу, підписує платіжні та інші документи, пов'язані з розпорядженням грошовим коштами кооперативу.

Як правильно зазначив місцевий господарський суд, укладення оспорюваного договору необхідно розцінювати як укладення головою кооперативу правочину, що стосується діяльності кооперативу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 1.12.4 статуту кооператив має право придбавати всіма законними способами та використовувати майно, фінансові та інші ресурси, в т.ч. придбавати матеріали та вироби, роботи і послуги, основні засоби, нематеріальні активи, цінні папери, інші активи в роздрібній, оптовій торгівлі, в тому числі за готівку.

З Протоколу №1 установчих (загальних) зборів учасників ОК ЖБК «Буча-Олімпійський» від 22.05.2012 вбачається, що головою ОК ЖБК «Буча-Олімпійський» призначено ОСОБА_3 (а.с. 13)

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 22.02.2012 особою, уповноваженою представляти ОК ЖБК «Буча-Олімпійський» у правовідносинах з третіми особами та яка має право вчиняти від його імені без довіреності, у тому числі підписувати договори, є керівник ОСОБА_3.

Отже, спірний договір від імені ОК ЖБК «Буча-Олімпійський» був підписаний уповноваженою особою - ОСОБА_3 в межах повноважень, наданих статутом кооперативу, які не обмежують право голови кооперативу на укладення та підписання угод купівлі-продажу цінних паперів, а відтак, доводи позивача про те, що дане питання мало бути винесене на розгляд загальних зборів кооперативу колегією суддів відхиляються як безпідставні та необґрунтовані.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-2008-1/БД-2008-1 від 20.08.2014 недійсним з підстав недотримання вимог законодавства, а саме, ч. 2 ст. 203 ЦК України, на яку посилається позивач.

Крім того, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України та статті 4 ГПК України, які передбачають право кожної осо/би на судовий захист саме порушеного, невизнаного чи оспореного права і охоронюваного законом інтересу. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Згідно зі статтею 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Враховуючи, що на час розгляду справи позивачем не надано доказів, що укладений між сторонами договір суперечить чинному законодавству України, а також не доведено порушення його корпоративних прав укладенням спірного договору, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що заявлена позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-2008-1/БД-2008-1 від 20.08.2014, укладеного між АКОВ «Грейтберта Інвестментс ЛТД» та ОК «ЖБК «Буча-Олімпійський» в особі голови ОСОБА_3 є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції було правомірно відхилено клопотання відповідача-1 про припинення провадження у справі, обґрунтоване тим, що спір у даній справі не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства як такий, що виник не з корпоративних відносин (а.с. 83-86), оскільки позивач при зверненні з позовом до суду посилався на порушення його корпоративних прав, які підлягають судовому захисту в залежності від доведеності такого порушення в процесі судового розгляду.

Так, у п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» від 25.02.2016 №4 роз'яснено, що Законом не передбачено право учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва. Водночас, згідно з положеннями статті 16 ЦК України, пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України та статті 167 ГК України незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов. Такий спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача-1 на п. 3 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 №13 «Про практику розгляду корпоративних спорів», оскільки п. 4 ч. 1 статті 12 ГПК України, починаючи з 29.03.2014 було викладено в редакції Закону України від 10.10.2013 № 642-VII.

Приписами п. 4 частини 1 статті 12 ГПК України в редакції Закону України №1798-XII, чинній на момент звернення з позовом у даній справі, було визначено, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Отже, незалежно від наявності певного розміру частки у статутному фонді юридичної особи (учасник) юридичної особи може оспорити договір, вчинений юридичною особою, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом Київської області від 10.11.2017 у справі №911/2681/17 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_2 - без задоволення.

Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2017 у справі №911/2681/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2017 у справі №911/2681/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/2681/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.01.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

М.Г. Чорногуз