Постанова № 71717192, 17.01.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2018 р. Справа № 914/1709/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого –судді Скрипчук О.С.

Суддів Дубник О.П.

ОСОБА_1

При секретарі судового засідання Лагутіну В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області за № 05/2-1560-вих 17 від 02.11.2017 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 19.10.2017 року (суддя Крупник Р.В.), повний текст рішення складено 24.10.2017 року

у справі № 914/1709/17

за позовом: керівника Радехівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

до відповідача-1: Буської районної державної адміністрації Львівської області, м. Буськ Львівської області

до відповідача-2: Приватного акціонерного товариства «Львівський обласний виробничий рибний комбінат», с. Рудники Миколаївського району Львівської області

про визнання недійсним договору оренди землі від 15.06.2004 року, зобов’язання повернути земельну ділянку.

за участю представників.

від позивача: ОСОБА_2 - довіреність № 5/34-51/0/2-18-2 від 04.01.2018 року

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: ОСОБА_3 - ордер серії ЛВ № 100502 від 16.01.2018 року на надання правової допомоги

прокурор - Макогон Ю.І. - посвідчення № 020325 від 06.09.2013 року

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Радехівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом до Буської районної державної адміністрації Львівської області, ПрАТ «Львівський обласний виробничий рибний комбінат» про визнання недійсним договору оренди землі від 15.06.2004р., зобов’язання повернути земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.10.2017 року у справі № 914/1709/17 в позові заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням заступник прокурора Львівської області подав апеляційну скаргу за № 05/2-1560-вих 17 від 02.11.2017 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 19.10.2017 року та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. А саме, скаржник стверджує, що враховуючи те, що позивач – Львівська облдержадміністрація – не була стороною спірного договору та те, що позивачу не було відомо про даний договір, то з врахуванням зазначених обставин та обставин, викладених у позовній заяві, наданих пояснень у суді, причини пропуску строку позовної давності позивачем є поважними і порушене право підлягає захисту, виходячи з положень ч. 5 ст. 267 ЦК України.

Буська районна державна адміністрація подала до суду пояснення №01-08/2356 від 14.12.2017 року, в яких стверджує, що відповідачем -1 вчинялись усі заходи щодо приведення договору оренди землі у відповідність до чинного законодавства України, направлялись відповідні листи на адресу ПрАТ «Львівський обласний виробничий рибний комбінат», які були залишені без відповіді та належного реагування.

В зазначену поясненні Буська районна державна адміністрація просить суд покласти на відповідача-2 судові витрати за подання апеляційної скарги та розглядати справи за відсутності свого представника.

Відповідачем-2 подано до суду відзив на апеляційну скаргу № 439 від 11.12.2017 року, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.06.2004р. між Буською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ВАТ «Львівський обласний виробничий рибний комбінат» (орендар) (яке в подальшому перейменовано на ПрАТ «Львівський обласний виробничий рибний комбінат») було укладено договір оренди землі (надалі договір). Згідно умов договору, орендодавець зобов’язався надати, а орендар - прийняти в строкове, платне користування земельну ділянку водного фонду, яка знаходиться на території Буської міської ради, за межами населених пунктів. В оренду передавалась земельна ділянка загальною площею 47,2 га, у т.ч. під ставками – 47,2 га.

Згідно п. 15 договору, земельна ділянка передається для рибогосподарських потреб.

У відповідності до п.п. 9, 11 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3310,61 грн., щомісячно, в рівних частинах.

Пізніше, 01.01.2009р. між сторонами підписано додаток про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 15.06.2004р., на підставі якого змінено розмір орендної плати до 4058, 26 грн.

Пунктом 8 договору визначено, що договір укладено на 25 років.

Прокурор звернувся із позовом про визнання договору оренди землі від 15.06.2004 року недійсним та зобов’язання відповідача-2 повернути земельну ділянку, оскільки при укладенні договору оренди земельної ділянки нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності не проводилася, а тому договір оренди в цій частині суперечить приписам чинного законодавства.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на момент укладення оскаржуваного договору) однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Орендна плата відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про оплату за землю», та перевищувати 10% їх нормативної грошової оцінки.

Згідно ст.ст. 23, 24 Закону України «Про плату за землю» (в редакції станом на момент укладення оскаржуваного договору) грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

За змістом ст. 13 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок обов’язково проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням.

Як вбачається зі змісту договору та матеріалів справи, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, при укладенні оскаржуваного договору не проводилася. Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що доводи прокурора про суперечність оскаржуваного договору оренди землі вимогам законодавства України є обґрунтованими.

Разом з тим, як вбачається із відзиву на позовну заяву та заяви про застосування строку позовної давності, представник відповідача-2 просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у зв’язку із пропуском прокурором позовної давності.

Зокрема, представник наголошує на тому, що оспорюваний договір оренди землі був укладений ще 15.06.2004р., а з позовом про визнання його недійсним прокурор звернувся лише в серпні 2017р.

За змістом ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (ч.3 та ч.4 ст.267 ЦК України).

Слід зазначити, що Верховним Судом України неодноразово висловлювалися правові позиції з приводу застосування положень законодавства України про позовну давність. Ці позиції є обов’язковими для суду при розгляді даної справи.

Так, зокрема Верховним Судом України робилися наступні висновки:

- для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (29 жовтня 2014 року № 6-152цс14);

- прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, в особі уповноваженого органу, але не наділяє прокурора повноваженнями порушувати питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду (25 березня 2015 року № 3-21гс15);

- для прокурора перебіг строку позовної давності за позовними заявами, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватися з часу коли відповідний орган довідався чи міг довідатися про порушення його прав чи особу, що їх порушила (01 липня 2015 року №6-178цс15).

Враховуючи те, що прокурор у даній справі не є самостійним позивачем, а виступає в інтересах Львівської обласної державної адміністрації, а тому строк позовної давності має рахуватися з часу коли відповідний орган довідався чи міг довідатися про порушення його права чи особу, що їх порушила.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, станом на день укладення спірного договору) місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (положення п “а” ч. 1 ст. 17 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», в редакції, станом на укладення спірного договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, станом на день укладення спірного договору), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Станом на момент укладення договору оренди землі від 15.06.2004р., уповноваженим органом держави щодо розпорядження земельною ділянкою, (яка є предметом оскаржуваного договору) була Буська РДА (що зокрема, не заперечується сторонами і прокуратурою).

06.09.2012р. ВРУ прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” за №5245-VI (набрав чинності 01.01.2013р.), відповідно до якого ст. 122 ЗК України викладено в новій редакції. Зокрема, ч. 3, 5 ст. 122 ЗК України встановлено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Внаслідок з прийняття ВРУ вказаного вище Закону, відбувся перехід до Львівської ОДА повноважень розпорядника орендованої відповідачем-2 земельної ділянки.

Отже, при дослідженні питання пропуску позовної давності в даному випадку слід з’ясувати коли про порушення своїх прав довідалася держава в особі уповноваженого органу. Матеріалами справи підтверджується той факт, що про порушення прав уповноважений орган держави (Буська РДА) знав на момент укладення оскаржуваного договору, оскільки йому було відомо, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки не була проведена.

Відтак для держави в особі її уповноваженого органу – Буської РДА строк позовної давності за вимогами про визнання недійсним договору оренди землі, з підстав які заявлені прокурором в позовній заяві, почав обчислюватися з моменту укладення оскаржуваного договору (15.06.2004р.) та закінчився 15.06.2007р.

Водночас колегія суддів зазначає, що до Львівської ОДА перейшло право розпорядження орендованою земельною ділянкою, в тому числі і право на звернення до суду про визнання недійсним договору вже із пропуском позовної давності.

Оскільки зміна уповноваженого органу на здійснення відповідних функцій держави, не слугує підставою для зміни порядку перебігу строку позовної давності, слід вважати, що прокурором подано позовну заяву в даній справі із пропуском позовної давності.

Прокурор зазначав, що причини пропуску позовної давності є поважними та просив поновити строк позовної давності, так як Львівська ОДА не була стороною оскаржуваного договору, відповідно їй не було відомо про укладення та зміст такого.

В постанові №3-21гс15 від 25.03.2015р Верховний Суд України зазначив, що положення закону про початок перебігу позовної давності не наділяє прокурора повноваженнями порушувати питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду. Враховуючи відсутність клопотання Львівської ОДА про визнання поважними причини пропуску позовної давності, а також те, що в матеріалах справи не мітиться жодних належних доказів поважності таких причин, суд не вбачає підстав для застосування в цій справі положень ч.5 ст.267 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову, у зв’язку із пропуском строку позовної давності

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 19.10.2017 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 129, 169, 252, 254, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. В задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Господарського суду Львівської області від 19.10.2017 року залишити без змін.

2. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22.01.2018 року

Головуючий - суддя Скрипчук О.С.

суддя Дубник О.П.

cуддя Зварич О.В.