Постанова № 71717010, 17.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2018 р. Справа№ 917/951/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу б/н від 28.10.2017 (вх. №09-08.1/9438/17 від 14.11.2017) Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Ольвія» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017

у справі №917/951/17 (суддя - Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Ольвія»

до ОСОБА_2

про стягнення 1 800 700,00 грн

за участю представників сторін:

від позивача - Дашкеєв В.Г., довіреність б/н від 21.12.2015

від відповідача - ОСОБА_4, довіреність б/н від 25.09.2015, зареєстровано в реєстрі №49

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Ольвія» (позивач у справі) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 (відповідач у справі) про стягнення 1 800 700,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Агрофірма Ольвія» посилається на те, що ОСОБА_2, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Агрофірма Ольвія», своїми діями у 2012 році завдав позивачеві збитків. Так, зокрема, позивач посилається на те, що директор товариства безпідставно відмовився від договорів оренди земельних ділянок, укладених між товариством та Хорольською райдержадміністрацією, та отримав такі земельні ділянки для власного користування. У зв'язку з наведеними обставинами ТОВ «Агрофірма Ольвія» стверджує, що зазнало збитків у вигляді недоотриманого доходу в розмірі 1 385 000,00 грн, який товариство могло б отримати при здійсненні користування спірними земельними ділянками. Також позивач зазначає, що зазнав прямих збитків у розмірі 415 700,00 грн, які, за твердженнями позивача, ОСОБА_2, як директор товариства, залучив для обробки земельних ділянок у період, коли такі вже перебували в оренді самого ОСОБА_2, а не в користуванні товариства.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.06.2017 позовні матеріали направлено до Господарського суду міста Києва за встановленою підсудністю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 (повний текст рішення підписаний 20.10.2017) у справі №917/951/17 в задоволені позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд вказав на недоведеність позивачем його порушених прав та наявності всіх елементів цивільного правопорушення, що згідно ст. 1166, 1192 Цивільного кодексу України є необхідними для покладення на особу відповідальності у вигляді стягнення збитків.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Ольвія», 27.10.2017 надіслав апеляційну скаргу б/н від 28.10.2017 (вх. №09-08.1/9438/17), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі №917/951/17 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що представлені ним документи у справі підтверджують наявність всіх елементів цивільного правопорушення у діях директора ТОВ «Агрофірма Ольвія» ОСОБА_2, апелянт стверджує, що подані ним докази доводять факт завдання товариству шкоди, а також доводять розмір понесених позивачем збитків. З огляду на наведене, ТОВ «Агрофірма Ольвія» вважає, що місцевим господарським судом неповно досліджено обставини справи, надано їм невірну оцінку, а тому просить скасувати прийняте рішення та задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Ольвія» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі №917/951/17 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Дикунської С.Я. та призначено справу до розгляду на 06.12.2017.

26.11.2017 на адресу Київського апеляційного господарського суду відповідач - ОСОБА_2 надіслав відзив на апеляційну скаргу.

06.12.2017 представником позивача було подано до суду супровідним листом додаткові документи, а саме договір оренди землі від 10.12.1999.

У судовому засіданні 06.12.2017 Київським апеляційним господарським судом було оголошено перерву до 17.01.2018, в межах строку вирішення спору, який на підставі клопотання відповідача був продовжений судом.

02.01.2018 від апелянта до Київського апеляційного господарського суду надійшла заява з наданням додаткових документів, які, як зазначає позивач, підтверджують обставини наявності у позивача техніки та інших засобів, які відповідач використав у спірний період з метою проведення польових робіт на землях, які у спірний період уже були надані в особисте користування відповідачеві. На думку позивача, подані документи підтверджують, що ОСОБА_2 не міг самостійно здійснювати будь-які роботи на земельних ділянках за відсутності у нього відповідної техніки та відсутності найманих працівників, а відтак підтверджують обставини заподіяння позивачеві прямих збитків.

До судового засідання 17.01.2018 від ТОВ «Агрофірма Ольвія» надійшло клопотання (вх. №09.1-13/812/18 від 17.01.2018) про надання до матеріалів справи належним чином засвідченої копії висновку судово-економічної експертизи №12438 від 31.05.2016.

Також до судового засідання на електронну адресу суду від відповідача - ОСОБА_2 надійшла заява про надання можливості ознайомитись з матеріалами справи. Враховуючи, що відповідач - ОСОБА_2 не з'явився в судове засідання, електронна заява подана без підтвердження електронно-цифрового підпису заявника, така заява залишена судом без розгляду. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що в судовому засіданні 06.12.2017 оголошувалася судом перерва до 17.01.2018 саме з метою надання сторонам можливості скористатися право на ознайомлення з матеріалами справи, а також, що строк розгляду спору сплив.

У судовому засіданні 17.01.2018 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі №917/951/17 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.01.2018 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає висновки місцевого господарського суду законними, обґрунтованими, та такими, що відповідають дійсним обставинам справи, а тому просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі №917/951/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши представників сторін у справі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Ольвія» було зареєстроване 23.02.1999, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис 15801200000000134, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №17384615.

Відповідно до п.1.1. Статуту ТОВ «Агрофірма «Ольвія» (а.с. 33-37), затвердженого зборами учасників товариства та зареєстрованого 21.04.2006, товариство створено у відповідності з установчим договором між громадянами України: ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, з часткою учасників товариства у статутному фонді відповідно 40%, 40%, 10%, 10%.

Згідно з п. 7.1. Статуту ТОВ «Агрофірма «Ольвія» виконавчий орган товариства (колегіальний або одноособовий - директор) керує щоденною діяльністю товариства. Він уповноважений вирішувати усі завдання, що торкаються діяльності товариства, які не є винятковою компетенцією зборів, та які передані в його компетенцію зборами.

Відповідно до п. 7.4.1, 7.4.2. Статуту для того, щоб виконувати свої обов'язки та функції, визначені в положеннях цього Статуту, генеральний директор (директор) може у межах своєї компетенції складати без довіреності від імені товариства угоди, контракти та інші юридичні акти та забезпечувати їх виконання; представляти без довіреності товариство в його відношеннях з установами, підприємствами, організаціями, товариствами, судовими органами, партнерами та фізичними особами, а також державними органами по питаннях, пов'язаних із діяльністю товариства (п.7.4.2 статуту).

27.11.2015 рішеннями зборів учасників товариства була затверджена нова редакція Статуту (а.с. 38-42), відповідно до п. 2 якого учасниками товариства є громадяни України: ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8.

Згідно з п. 17 Статуту ТОВ «Агрофірма «Ольвія» в редакції від 27.11.2015 у товаристві діє виконавчий орган - директор, який здійснює поточне управління діяльністю товариства в межах повноважень делегованих йому письмово загальними зборами, призначає кожного з працівників товариства на загальних засадах. Директор, який значиться в ЄДР як підписант, має право без доручення виконувати дії від імені товариства.

Як стверджує позивач у позовній заяві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Ольвія» з 1999 року користувалося земельною діяльною загальною площею 201,53 га, від якої директор товариства ОСОБА_2 (відповідач у справі) відмовився у грудні 2012 році та отримав право користування спірними земельними ділянками загальною площею 201,53 га на підставі договорів оренди земельних ділянок, які були укладені ним у власних інтересах з Хорольською районною державною адміністрацією. Позивач стверджує, що у зв'язку зі зменшенням площ обробки землі, товариство зазнало збитків, які перебувають у причинному зв'язку з протиправною поведінкою директора товариства ОСОБА_2.

На підтвердження існування свого права користування земельною ділянкою площею 201,53 га позивач надав до суду першої інстанції попередній договір оренди землі від 25.02.2011 (а.с. 43 том 1), укладений між Хорольською районною державною адміністрацією та ТОВ «Агрофірма «Ольвія» в особі директора ОСОБА_2.

Відповідно до п. 1 попереднього договору орендодавець надасть, а орендар прийме у строкове платне користування на умовах оренди для ведення сільськогосподарського виробництва земельні ділянки загальною площею 201,53 га (землі запасу), розташовані на території Трубайцівської сільської ради, не пізніше ніж за 6 місяців від дати укладення цього договору.

Cторони у п. 3 договору на підставі загальних положень та ст.631 Цивільного кодексу України досягли згоди та встановили, що умови цього договору щодо орендної плати застосовуються до відносин, які виникли між ними до його укладення, тобто 01.01.2011.

Пунктом 4 попереднього договору сторони погодили, що розмір орендної плати становить 3% від нормативної грошової оцінки, тобто 83385,05 грн. Вказана сума підлягає перерахуванню на розрахунковий рахунок Трубайцівської сільської ради до кінця поточного року.

Листом від 28.11.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Ольвія» в особі генерального директора - ОСОБА_2 просило Хорольську районну державну адміністрацію припинити за взаємною згодою сторін дію попередніх договорів оренди земель запасу Трубайцівської сільської ради земельні ділянки загальною площею 201,53 га, укладених до моменту виготовлення і затвердження технічної документації, шляхом їх розірвання (а.с. 125 том 1).

Як свідчать подані позивачем документи, 28.11.2012 громадянин ОСОБА_2 звернувся з заявою на ім'я голови Хорольської районної державної адміністрації (а.с. 126 том 1) та просив надати у користування на умовах оренди та надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо надання в користування на умовах оренди ділянки із земель запасу Трубайцівської сільської ради загальною площею 201,53 га для ведення фермерського господарства.

Згідно розпорядження голови Хорольської районної державної адміністрації №409 «Про припинення права користування земельними ділянками Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Ольвія» від 05.12.2012, зокрема, припинено за взаємною згодою сторін право користування на умовах оренди земельних ділянок площею 33,55 га, 39,13 га, 50,86 га, 78,04 га земель запасу на території Трубайцівської сільської ради з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Ольвія» (а.с. 127 том 1).

Розпорядженням голови Хорольської районної державної адміністрації №410 «Про надання в користування на умовах оренди земельних ділянок ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства» від 06.12.2012 було надано ОСОБА_2 в користування на умовах оренди земельні ділянки із земель запасу Трубайцівської сільської ради загальною площею 201,53 га для ведення фермерського господарства строком на 10 років та надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою (а.с. 128 том 1).

18.12.2012 розпорядженням голови Хорольської районної державної адміністрації №445 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянкам та надання їх в оренду ОСОБА_2» (а.с. 129 том 1) вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства із земель запасу Трубайцівської сільської ради та передано в оренду ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 201,5219 га ріллі строком на 10 років.

19.12.2012 Хорольською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 були укладені договори оренди землі №678, №679, №680, №681 на загальну площу 201,5219 га.

Апелянт стверджує, що директор ТОВ «Агрофірма «Ольвія», яким у 2012 році був ОСОБА_2, вчинив юридично-значимі дії, зокрема відмовився від договорів оренди, що суперечило інтересам товариства та не відповідало меті діяльності товариства, оскільки останнє здійснювало свою діяльність та отримувало дохід серед іншого і шляхом використання зазначених земельних ділянок. Оскільки ОСОБА_2, діючи від імені товариства, неправомірно відмовився від договорів оренди, то позивач вважає, що товариство зазнало збитків у вигляді недоотриманого доходу та зазнало також прямих збитків - втрат які зазнало товариство в осінньо-весняний період 2012-2013 років у зв'язку з обробкою спірних земельних ділянок, право користування якими за товариством уже було припинено. Обставини понесення збитків товариством та їх розмір позивач обґрунтовує зокрема наданими в суді першої інстанції висновком судової економічної експертизи №12438 від 31.05.2016, фінансовим звітом суб'єкта малого підприємництва станом на 01.01.2014, листом Головного управління статистики у Полтавській області.

Колегія суддів зазначає, що відшкодування збитків є видом цивільно-правової відповідальності.

Так, згідно зі статтею 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

У п. 2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 року №02-5/2115 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» надано роз'яснення, що відшкодування збитків може мати місце як у випадку заподіяння позадоговірної відповідальності, так і у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язань за договором. При цьому у будь-якому випадку законодавець виходить з принципу вини контрагента та необхідності дослідження існування безпосереднього причинного наслідкового зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду і самою шкодою.

При вирішенні спору про стягнення збитків підлягають з'ясуванню та дослідженню докази, що підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Колегія суддів звертає увагу, що збитки, які просить відшкодувати позивач становлять упущену вигоду, доходи які, за твердженням позивача, він міг би отримати при звичайному використанні земельних ділянок та прямі збитки.

Статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин) передбачалося, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ч. 5 ст. 126 Земельного кодексу України).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції на підтвердження свого права користування спірними земельними ділянками був наданий лише попередній договір оренди землі, що як вірно вказав місцевий господарський суд відповідно до ст. 635 ЦК України зобов'язує сторін укласти в майбутньому основний договір, при цьому не є правовою підставою згідно приписів Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України для виникнення в особи права користування земельною ділянкою. Саме на підставі договору оренди та його державної реєстрації особа набуває права користування земельною ділянкою.

Проте, доказів укладання основного договору оренди землі у 2011 році у порядку, встановленому чинним законодавством, позивач не надав.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем також в підтвердження обставин того, що товариство дійсно користувалось спірними земельними ділянками в попередні періоди, були надані договори оренди землі, укладені 10.12.1999 року між ТОВ «Ольвія» та Труббайцівською сільською радою, предметом якого була оренда земельної ділянки загальною площею 230 га (а.с. 2-6 том 2).

Разом з цим, відповідно до укладеного договору строк оренди земельними ділянками становив 10 років.

При цьому, сторонами не надано доказів укладення нових договорів оренди земельних ділянок, які були б чинними станом на 2011-2012 роки, не надано доказів пролонгації договорів оренди у спосіб, визначений законом, а наявні матеріали справи свідчать лише про те, що 25.02.2011 між позивачем та Хорольською РДА був укладений лише попередній договір.

Тобто, законності землекористування у спірні 2012-2013 роки позивач суду не довів, оскільки укладений позивачем з Хорольською районною державною адміністрацією попередній договір у розумінні ст. 125, 126 Земельного кодексу України не може розглядатися як належний доказ наявності у позивача права оренди землі.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Враховуючи те, що попередній договір був укладений сторонами 25.02.2011 та визначено шестимісячний строк для укладення основного договору оренди, то відповідно договір оренди спірних земельних ділянок повинен був бути укладений до 25.08.2011, однак як зазначалось вище доказів укладення таких договорів позивач не надав.

З огляду на викладене, а також враховуючи положення ч. 3 ст. 635 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначає, що зобов'язання, які були встановлені попереднім договором припинилися після закінчення шестимісячного строку, який був визначений для укладення основного договору.

Оскільки зобов'язання сторін за попереднім договором оренди від 25.02.2011 року припинилися ще у серпні 2011, то відповідно заява директора ТОВ «Агрофірма «Ольвія» ОСОБА_2, яка була подана ним 28.11.2012 про припинення дії попереднього договору не може вважатись такою, що якимось чином суперечить діяльності товариства, оскільки на підставі попереднього договору у позивача не виникло право користування земельними ділянками та фактично на той момент зобов'язання за попереднім договором відповідно до приписів цивільного законодавства вже були припинені.

Відтак, поданими та наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується протиправність дій відповідача, та вчинення ним дій всупереч інтересам товариства.

Окрім того, судом першої інстанції досліджено, що правовідносини сторін щодо користування вищевказаною земельною ділянкою неодноразово були предметом судового розгляду. Так, рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.07.2014 у справі №917/862/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Ольвія» до Хорольської РДА про визнання недійсним розпорядження Хорольської районної державної адміністрації №445 від 18.12.2012 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками та надання їх в оренду ОСОБА_2», яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.2014, у задоволенні позову відмовлено. За наслідками розгляду спору у справі №917/862/14 факту порушення прав позивача, як і будь-яких інших осіб, судом не встановлено.

Відтак, відсутні підстави вважати, що мало місце порушення прав позивача як належного землекористувача, в тому числі внаслідок дій відповідача.

Окрім того, одним із елементів, які підлягають доказуванню при розгляді спорів про стягнення збитків є доведення факту заподіяння позивачеві втрат майнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні.

Так, зокрема, при визначені неотриманого прибутку, як збитків, слід враховувати реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Тобто, позивач повинен довести належними та допустимими доказами, що зазначені доходи дійсно були б отримані ним у разі, якби відповідач не вчинив протиправних дій.

Однак, матеріалами справи не підтверджується, а позивачем відповідно не доведено свого права користування земельними ділянками, оскільки не підтверджено, що у 2012 році - на момент подачі відповідачем заяви про припинення попереднього договору, у позивача були чинні договори оренди, в тому числі не доведено існування чинних зобов'язань за попереднім договором. Відтак, колегія суддів визнає необгрунтованими твердження апелянта на можливість отримання ним доходів, якби відповідач не відмовився від дії попередніх договорів, оскільки право користування земельними ділянками за позивачем було відсутнє ще до подачі відповідачем заяви про припинення попередніх договорів.

Щодо вимоги про стягнення прямих збитків - витрат, які були понесені позивачем внаслідок проведення осінніх польових робіт сезону 2012 року та весняних польових робіт сезону 2013 року на спірних земельних ділянках, то як вірно досліджено судом першої інстанції такі обставини не мають належного документального підтвердження, крім розрахунку самого позивача та фінансового звіту, який не містить відомостей внаслідок чого позивач поніс збитки. Апелянт в апеляційній скарзі стверджує, що відповідач, залишаючись керівником товариства використовував фінансові ресурси останнього для обробки земельних ділянок, які перебували вже в його користуванні.

Однак, позивачем ні до місцевого господарського суду, ні до суду апеляційної інстанції не надано первинно-бухгалтерських документів, які б підтверджували здійснення господарської діяльності відповідачем на власних землях технікою позивача у конкретний період, вартість таких робіт, використання відповідачем грошових коштів та інших ресурсів позивача для проведення польових робіт на власних землях після оформлення права користування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в межах даного предмета спору та обставин, які підлягають встановленню, ТОВ «Агрофірма «Ольвія» належними доказами не довело протиправності дій відповідача, відтак і не доведело причино-наслідкового зв'язку між збитками, які просить стягнути з відповідача, та діями відповідача.

Враховуючи відсутність всіх загальних умов відповідальності, які підлягають встановленню для покладення на особу відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Під час розгляду справи у місцевому господарському суді відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.

Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто необхідним є з'ясування обставин того чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007 Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Оскільки апеляційним господарським судом встановлено безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, то відповідно місцевий господарський суд правомірно відмовив в позові з підстав його необґрунтованості, не застосовуючи при цьому позовну давність та наслідки її спливу.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 року відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянта (позивача у справі).

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Ольвія» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі №917/951/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі №917/951/17 залишити без змін.

3. Справу №917/951/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко

Повний текст постанови складено 22.01.2018