Постанова № 71716943, 15.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2018 р. Справа№ 925/1340/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Калатай Н.Ф.

за участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.,

представників

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Управління праці та соціального захисту населення Драбівської районної державної адміністрації

на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.11.2017 по справі №925/1340/17 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", в особі Черкаської філії ПАТ "Укртелеком"

до Управління праці та соціального захисту населення Драбівської районної державної адміністрації

про стягнення 60 638,31грн, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", в особі Черкаської філії ПАТ "Укртелеком", звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Драбівської районної державної адміністрації про стягнення 60 638,31 грн боргу по компенсації витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговій категорії громадян.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 09.11.2017 по справі №925/1340/17 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Драбівської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Черкаської філії ПАТ "Укртелеком" 60 638,31грн - боргу та 1600,00 грн - судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем належним чином доведено понесені останнім витрати, внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з грудня 2015 по червень 2016 року, які відповідачем не відшкодовані. Крім того, суд зазначив, що боржник не звільняється від виконання зобов'язання по відшкодуванню витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян внаслідок відсутності коштів. При цьому, зобов'язання між сторонами виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Управління праці та соціального захисту населення Драбівської районної державної адміністрації подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення, відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд безпідставно не врахував відсутність у місцевому бюджеті в 2016 році коштів на відшкодування витрат позивача на надання послуг пільговій категорії населення, а також послався на те, що Договір на підставі якого надавались послуги закінчив свою дію в грудні 2015 році, а відтак нарахування суми заборгованості в 2016 році є безпідставним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А., апеляційну скаргу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду 15.01.2018.

В судове засідання 15.01.2018 представники позивача та відповідача не з'явились. Про дату час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності редакцією цього Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Дослідивши матеріали апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (позивач) є оператором телекомунікацій, яке надає телекомунікаційні послуги споживачам, відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295, інших законодавчих актів України.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Частиною 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" встановлено, що телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету міністрів України від 11 квітня 2012 № 295 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

За змістом ст.87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України.

Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Згідно з пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

В пункті 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до п. 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Згідно з Законом України від 20 грудня 2016 року № 1789-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" внесено зміни до ст. 91 Бюджетного кодексу та доповнено її пунктом 20-4, згідно з яким до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів належать видатки на пільги з послуг зв'язку. Відповідно до роз'яснень Міністерства фінансів України від 31 серпня 2016 року за №31-09010-16-16/24984 року, надання вказаних пільг в 2016 році здійснюється місцевими органами виконавчої влади за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг населення Драбівського району Харківської області є Управління соціального захисту населення Драбівської районної державної адміністрації (відповідач), а відтак відшкодування витрат послуг зв'язку на пільгових умовах, повинен здійснювати відповідач.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з грудня 2015 по червень 2016 року, ПАТ "Укртелеком", в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком", надавало телекомунікаційні послуги (послуги зв'язку) на пільгових умовах населенню Драбівського району Харківської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту", Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ЗУ від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України від 23.03.2000 № 1584-ІІІ "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ "Про охорону дитинства", Закону України від 24.03.1998 № 203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Відповідач, всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) на суму не відшкодував, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 60638,31 грн.

Факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо відшкодування позивачу наданих пільговій категорії населення телекомунікаційних послуг (послуг зв'язку) підтверджується розрахунком заборгованості, розрахунками вартості послуг та двосторонніми актами звірки.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Посилання апелянта на закінчення строку дії Договору про відшкодування витрат за встановлення телефонів і користування телефоном пільговій категорії громадян від №71і200-06-13 від 01.01.2015, колегією суддів визнано безпідставними, з огляду на наступне.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII; "Про жертви нацистських переслідувань" від 23.03.2000 р. № 1584-ІІІ; "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ; "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 р. № 203/98-ВР; "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII; "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ та «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ.

В вищеперелічених законах закріплені норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікації надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави, в особі її органів, відшкодувати такі пільги.

Таким чином, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Доводи апелянта про відсутність субвенцій з Державного бюджету України на надання послуг зв'язку пільговій категорії населення та будь-яких рішень органів місцевого самоврядування, колегією суддів визнано безпідставними, оскільки відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання зі сплати компенсації пільг, а посилання відповідача на те, що він не має бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг не звільнюють його від обов'язку сплатити цю компенсацію.

Так, Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Положеннями статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Пунктом 1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року №14 встановлено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей, як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Крім того, пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 липня 2012 року №01-06/908/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України" від 15 березня 2011 року № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" визначено, що за змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного суду України від 15 травня 2012 року у справі №11/446).

Таким чином, Управління праці та соціального захисту населення Драбівської районної державної адміністрації, відповідно до положень частини першої статті 96 Цивільного кодексу України, має відповідати за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо з Закону та така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевим господарським судом повно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, рішення суду прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Драбівської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 09.11.2017 по справі №925/1340/17 без змін.

2.Матеріали справи №925/1340/17 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 22.01.2018

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

Н.Ф. Калатай