Ухвала суду № 71715958, 22.01.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у видачі судового наказу

22.01.2018

Справа № 910/497/18

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О.

розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код ЄДРПОУ 40081221)

про видачу судового наказу за вимогою про стягнення 22 773,32 грн., з яких 18 003,92 грн. - основний борг, 3 091,74 грн. - пеня, 1 314,66 грн. - інфляційні нарахування, 363,00 грн. - 3% річних за період 11.04.2017 – 11.10.2017.

ВСТАНОВИВ:

17.01.2018 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення 22 773,32 грн., з яких 18 003,92 грн. - основний борг, 3 091,74 грн. - пеня, 1 314,66 грн. - інфляційні нарахування, 363,00 грн. - 3% річних за період 11.04.2017 – 11.10.2017.

Положеннями ст. 148 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як встановлено судом, вимоги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» інфляційних втрат, 3% річних та суми подвійної облікової ставки не відповідають приписам ст.148 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не є заборгованістю за своєю правовою природою з огляду на наступне:

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, проценти, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягнення пені.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних затрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Крім того, заявник просить суд стягнути з боржника суму подвійної облікової ставки (пені), нарахованої за порушення боржником зобов'язань за договором.

Проте суд зазначає, що відповідно до положень ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приймаючи до уваги положення ст.230 Господарського кодексу України пеня є видом штрафних санкцій, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України (п.1.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).

Як вбачається з поданої заяви, до складу заборгованості включено 3 091,74 грн. - пеня, 1 314,66 грн. - інфляційні нарахування, 363,00 грн. - 3% річних за період 11.04.2017 – 11.10.2017, які за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань.

Зазначені обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що заява Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» про видачу наказу оформлена з порушенням вимог, встановлених п.п.1,3 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу; 4) наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.п.3-6 ч.1 ст.152 цього Кодексу в частині вимог про стягнення з боржника інфляційних втрат, 3% річних та суми подвійної облікової ставки (пені), унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

За наведених обставин, суд доходить висновку про відмову у видачі судового наказу за вимогою про стягнення 22 773,32 грн., з яких 18 003,92 грн. - основний борг, 3 091,74 грн. - пеня, 1 314,66 грн. - інфляційні нарахування, 363,00 грн. - 3% річних за період 11.04.2017 – 11.10.2017.

Керуючись ст.ст. 148, 150, 152, 153, 154 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» (03680, м. Київ, вул.. Тверська, 5; код ЄДРПОУ 40081221) у видачі судового наказу за вимогою про стягнення 22 773,32 грн., з яких 18 003,92 грн. - основний борг, 3 091,74 грн. - пеня, 1 314,66 грн. - інфляційні нарахування, 363,00 грн. - 3% річних за період 11.04.2017 – 11.10.2017.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Суддя М.О. Лиськов