Рішення № 71715906, 22.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 січня 2018 року 13:20 № 826/12889/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруТериторіального управління Державної судової адміністрації в Київській області, Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області,про представники сторін:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, позивача: не з'явився, відповідача: Мягков О.В., третьої особи: не з'явився,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області (далі - відповідач, ТУ ДСА в Київській області), за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області (далі - ГУ ДКСУ в Київські області), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік»;

стягнути з відповідача на користь позивача суддівську винагороду за серпень 2017 року в сумі 22602,58 грн.;

постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за серпень 2017 року в сумі 22602,58 грн. допустити до негайного виконання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що суддям, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, суддівська винагорода повинна обраховуватись за правилами, встановленими статтею 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», тобто посадовий оклад повинен визначатися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, яка становить 3200,00 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог з огляду на те, що відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набув чинності 01.01.2017, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Не зважаючи на належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, ні позивач чи її представник, а також представник третьої особи у судове засідання не з'явились, в той час як у позовній заяві позивач та представник третьої особи у поясненнях просили розглядати справу без їх участі у порядку письмового провадження.

З урахуванням викладеного, суд, відповідно до приписів ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 06.07.2005 № 2747-IV з наступними змінами, перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (далі - КАС України), слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, справа розглядається з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 5 ст. 250 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як видно з матеріалів справи, указом Президента України від 31.08.2004 № 1026/2004 позивача призначено на посаду судді Березанського міського суду Київської області строком на п'ять років.

Наказом Березанського міського суду Київської області від 08.09.2004 № 60, копія якого наявна в матеріалах справи, позивача призначено на посаду судді Березанського міського суду Київської області з 09.09.2004.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 15.04.2010 № 2135-VI позивача обрано на посаду судді Березанського міського суду Київської області безстроково.

Наказом Березанського міського суду Київської області від 30.04.2010 № 18-к, копія якого наявна в матеріалах справи, позивача призначено на посаду судді Березанського міського суду Київської області з 30.04.2010 безстроково.

З матеріалів справи також видно, що, відповідно до наказу Березанського міського суду Київської області від 12.04.2017 № 4/к, позивач приступила до виконання обов'язків голови Березанського міського суду Київської області з 17.04.2017 терміном на 3 (три) роки.

З наявного в матеріалах справи штатного розпису Березанського міського суду Київської області на 2017 рік видно, що посадовий оклад позивача як голови суду складає 16000,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (втратив чинність частково) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (чинний), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 3 ст. 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» передбачено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 135 наведеного Закону базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду встановлено в розмірі 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, в розмірі прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.

Відповідно до змісту п. 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом 1 п. 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Водночас, відповідно до п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), частиною 3 ст. 133 якого, як вже було зазначено, передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З аналізу змісту вказаних норм видно, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, передбаченого ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI.

З матеріалів справи видно, що позивач призначена на посаду до набрання чинності Законом № 1402-VIII та вона не проходила кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому її посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, визначений ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI, який становить 10 мінімальних заробітних плат.

В той же час, згідно з п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

За таких умов, положення абз. 2 п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII слід тлумачити так, що ним встановлено розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір «розрахункової величини».

Це положення не змінює ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI в частині визначення саме мінімальної заробітної плати як величини, на основі якої обчислюється суддівська винагорода, у зв'язку з чим, відсутні ознаки невідповідності цього положення ч. 2 ст. 130 Конституції України.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, суд приходить до висновку, що положення Закону № 1774-VIII не втручаються у регулювання відносин судоустрою, натомість ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 149 наведеного Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн.

Таким чином, системно аналізуючи вказані положення, з урахуванням вимог п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII, суд вважає, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати та інших виплат у 2017 році у порівнянні із груднем 2016 року не зменшився, отже, втручання у розмір суддівської винагороди як гарантію незалежності суддів не мало місця.

Також суд вважає, що оскільки розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не ст. 133 Закону № 2453-VI, а Законом про державний бюджет на відповідний рік, тому положення п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII слід вважати запровадженням змін (спеціального регулювання стосовно обчислення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат) по відношенню до загального правового регулювання розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

При цьому, відсутність змін до бланкетної норми ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI не є перешкодою для застосування п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII.

Згідно з ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

На час розгляду справи судом, положення п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII не визнані неконституційними, є чинними та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Крім того, Закон № 1774-VІІ прийнятий пізніше у часі за норми ст. 133 Закону № 2453-VІ, тому слід надавати перевагу тому нормативно-правовому акту, що прийнятий пізніше, тобто Закону № 1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у п. 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, а саме: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Також варто відмітити, що застосування відповідачем положень Закону № 1774-VІІ не призводить до звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У рішенні від 28.04.2009 № 9-рп/2009 Конституційний Суд України, вказуючи на недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, що об'єктивно призведе до погіршення становища особи в суспільстві через їх обмеження, зробив концептуальне застереження органам державної влади про те, що невиконання державою своїх зобов'язань призводить до порушення принципів правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави (абз. 5 п. 5 мотивувальної частини).

Суд звертає звертає увагу, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримувала позивач до його ухвалення.

Так, з 1 грудня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 грн. (абз. 2 ст. 8 Закону України від 25.12.2015 № 928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), а з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 грн. (абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача.

Крім того, згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (далі - КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Суд також зазначає, що згідно з ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004.

З системного аналізу наведених рішень видно, що практика Європейського суду з прав людини полягає в тому, що, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» від 27.05.1996 суд визначив, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право в світлі оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.

За таких обставин, суд також вважає за необхідне зазначити, що кваліфікаційне оцінювання судді - це встановлена законом процедура визначення Комісією професійного рівня знань судді та відповідності його займаній посаді, поетапне проведення якої породжує різні правові наслідки у осіб, що пройшли таке оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, та осіб, які таке оцінювання не пройшли. Метою проведення кваліфікаційного оцінювання є виявлення та заохочення суддів, які змогли підтвердити достатній рівень знань та відповідність займаній посаді.

Враховуючи наведені обставини та здійснений аналіз норм чинного законодавства у сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди діяв на підставі, в межах і спосіб передбачені Конституцією України та законами України, оскільки з січня 2017 року суддям місцевих загальних судів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання відповідно до штатних розписів встановлено посадові оклади у розмірі 16000,00 грн.

За таких обставин, суд не вбачає належних правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не здійснення нарахування позивачу суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та, як наслідок, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суддівську винагороду за серпень 2017 року у розмірі 22602,58 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її позовні вимоги, суду не надав.

Натомість відповідач довів суду відсутність протиправних дій зі свого боку.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення відповідно до ст. 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Суддя К.С. Пащенко