Рішення № 71714287, 09.01.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2018 р. Справа№805/4193/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Загацької Т.В.,

суддів: Бабаш Г.П.,

Голуб В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Маковецької О.О.,

позивача - ОСОБА_2

представника позивача - ОСОБА_3

представників відповідача - Гаврилюк Е.В., Компанця А.Л., Бісерова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, зобов'язання внести до трудової книжки запис про визнання недійсним запису про звільнення, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення суми моральної шкоди.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про :

- визнання неправомірним та скасування наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 31.10.2017 року №548 «ОС» про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області;

- поновлення ОСОБА_2 на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області з 1.11.2017 року;

- зобов'язання відповідальних осіб Державної архітектурно-будівельної інспекції України внести до трудової книжки ОСОБА_2 запис про визнання недійсним запису про звільнення на підставі наказу від 31.10.2017 року №548 «ОС»;

- стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу ;

- стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_2 суми моральної шкоди в розмірі 1 (одна) гривня.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 13.09.2017 року його було призначено на посаду директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області як переможця конкурсу зі строком випробування два місяці.

20 листопада 2017 року позивачем отримано лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України, зі змісту якого вбачалось, що його відповідно до наказу Держархбудінспекції від 31 жовтня 2017 року №548 «ОС» було звільнено з займаної посади на підставі власної заяви.

Позивач вказує на те, що він жодної заяви про звільнення не подавав, та взагалі жодного разу не ставив питання щодо свого звільнення з посади. З наказом про звільнення позивач ознайомлений не був, паперову копію наказу не отримував.

Зазначає, що зі змістом «заяви про звільнення за згодою сторін» ознайомився на одному з офіційних ресурсів у мережі Інтернет.

Позивач вважає, що його звільнення з посади неаргументоване та незаконне.

Також позивач зазначає, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач є пенсіонером за вислугою років з 18 листопада 2014 року, з 2 серпня 2017 року був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа. Заробітна плата позивача для його родини була основним джерелом доходу.

Позивач зазначає, що вищевикладені обставини призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, та викликали у нього необхідність додаткових зусиль для організації власного життя.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2017 року відкрито провадження у справі та розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено попереднє судове засідання на 12 грудня 2017 року.

У попереднє судове засідання 12 грудня 2017 року з'явились представники сторін.

12 грудня 2017 року представник відповідача надав суду заперечення, в яких зазначив, що вважає вимоги позивача не обґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вказує на те, що від позивача на електронну адресу відповідача надійшла заява у сканованому вигляді, в якій він просив звільнити його з займаною посади за згодою сторін. Також відповідач зазначає, що на підтвердження своїх намірів позивачем подано електронну декларацію (перед звільненням) та виправлену електронну декларацію, що передбачено вимогами Закону України «Про запобігання корупції». З огляду на вищевикладене, відповідачем прийнято наказ №548 «ОС» від 31 жовтня 2017 року про звільнення позивача.

Щодо посилань позивача на його перебування на лікарняному з 1 листопада 2017 року по 13 листопада 2017 року, відповідач зазначає, що в порушення вимог Правил внутрішнього службового розпорядку Держархбудінспекції, державний службовець не повідомив свого безпосереднього керівника про свою відсутність на роботі, не надав листок непрацездатності та не з'являвся на роботі з 15 листопада 2017 року.

Враховуючи вищевикладене, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

12 грудня 2017 року представник позивача надав суду заяву про витребування доказів у відповідача, а саме, оригінал довідки-розрахунку заробітної плати позивача відповідно з посадовим окладом згідно штатного розпису; оригінал витягу з реєстраційного журналу з кадрових питань (особового складу) із відображенням запису про звільнення позивача.

У попередньому судовому засіданні представник відповідача зазначив, що вказані документи будуть надіслані на адресу представника позивача.

Також представником позивача надано суду клопотання про уточнення позовної заяви в частині реквізитів позивача, а саме, вважати реквізити позивача викладеними в наступній редакції: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Судом прийнято до уваги вказану заяву.

Ухвалою суду від 12 грудня 2017 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 19 грудня 2017 року.

У судовому засіданні 19 грудня 2017 року сторонами надано суду додаткові докази по справі, оголошено перерву у розгляді справи до 28 грудня 2017 року.

27 грудня 2017 року представником відповідача подано суду заяву, в якій зазначено, що останнім на виконання адвокатського запиту надані представнику позивача документи, копії яких він просить долучити до матеріалів справи.

27 грудня 2017 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

28 грудня 2017 року представником позивача надано суду відповідь на відзив відповідача, у якому зазначає наступне: керуючись положеннями ч.5 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії PrintScreens електронної пошти відповідача та паперової копії PrintScreens реєстраційної бази обліку вхідної кореспонденції відповідача) у зв'язку з не наданням оригіналів електронних доказів та просить такі докази не брати судом до уваги; керуючись положеннями ч.6 ст. 94 КАС України позивач ставить під сумнів відповідність копії (заяви про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади за згодою сторін з 31.10.2017 року) у зв'язку з не наданням оригіналу письмового доказу та просить такі докази не брати судом до уваги; просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Також у відповіді на відзив відповідача (п.п.7-9), окрім вказаного, представник позивача ОСОБА_3 просив вирішити питання про розподіл судових витрат у порядку ч.7 ст.139 КАС України.

До судового засідання 28 грудня 2017 року з'явились позивач та представник позивача, проти задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи заперечували.

Ухвалою суду від 28 грудня 2017 року оголошено перерву в розгляді справи до 11 січня 2018 року для надання відповідачу часу для подання суду оригіналів письмових доказів по справі.

Ухвалою від 28 грудня 2017 року судом було виправлено описку в ухвалі від 28 грудня 2017 року про оголошення перерви в розгляді справи шляхом зазначення вірної дати та часу наступного судового засідання 9 січня 2018 року об 16:00.

28 грудня 2017 року від представника відповідача надійшло клопотання про виклик головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області - ОСОБА_7 в якості свідка з метою підтвердження правової позиції відповідача щодо правомірності звільнення позивача та з'ясування всіх обставин справи, які мають важливе значення для вирішення справи по суті.

9 січня 2018 року до суду від позивача надійшли наступні клопотання: три заяви про виклик свідків, дві заяви про витребування доказів, заява про призначення експертизи, які були розглянуті судом у судовому засіданні.

9 січня 2018 року представником відповідача надані суду заперечення проти відповіді на відзив.

Представником відповідача було звернуто увагу на те, що відповідачем, керуючись ст.ст. 49, 51, 69, 70, 79 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017 року), до попереднього судового засідання подано заперечення проти адміністративного позову у даній справі та додано докази на їх підтвердження, а не відзив на позовну заяву, про який зазначає позивач в своїй відповіді на відзив.

Також представник відповідача зазначає, що в положеннях КАС України, в редакції, що діяла на момент подання заперечень проти позову (до 15.12.2017 року) було відсутнє поняття «електронних доказів», на яке посилається позивач у відповіді на відзив, та порядок подання таких доказів до суду.

Стосовно електронної адреси відповідача, зазначає, що відповідно до ч. 9 ст. 79 КАС України вказана електронна адреса на офіційному сайті відповідача є публічно доступною в мережі Інтернет за посиланням http://www.dabi.gov.ua/coniacts/, а відтак є належними доказами у справі.

На підтвердження направлення з електронної пошти Департаменту заяви позивача про звільнення на електронну адресу Держархбудінспекції 31.10.2017 року о 10 год. 19 хв. було надано відповідні докази, які долучені до матеріалів судової справи.

Також представник відповідача звертає увагу на те, що будь-яких документів, які б підтвердили повідомлення позивача про його звільнення із займаної посади директора в телефонному режимі представником відповідача та повідомлення відповідача в телефонному режимі про своє перебування на стаціонарному лікуванні позивачем не надано, що є не дотриманням вимог ст.162-163 КАС України.

Щодо запису в трудовій книжці про звільнення ОСОБА_2 зазначає, що відповідачем на підставі п.3 ч.1 ст.83 та ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» було прийнято наказ від 31.10.2017 року №548 «ОС» «Про звільнення ОСОБА_2», оскільки останній у своїй заяві просив звільнити із займаної посади директора Департаменту саме з 31.10.2017 року, внаслідок чого відповідачем зроблено відповідний запис у трудовій книжці ОСОБА_2

Стосовно посилання позивача щодо наявності статусу внутрішньо переміщеної особи, представник відповідача повідомляє, що довідка про взяття на облік внутрішнього переміщеної особи видана позивачу 02.08.2017 року за № 0000286820, а документи для участі у конкурсі позивачем подано 18.04.2017 року.

У судове засідання призначене на 9 січня 2018 року з'явились позивач та представники сторін.

9 січня 2018 року у судовому засіданні судом було поставлено на обговорення питання щодо розгляду клопотання представника відповідача про виклик головного інспектора будівельного нагляду відділу по роботі з дозвільними документами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області - ОСОБА_7 в якості свідка з метою підтвердження правової позиції відповідача щодо правомірності звільнення позивача та з'ясування всіх обставин справи, які мають важливе значення для вирішення справи по суті.

Позивач та представник позивача заперечували проти задоволення вказаного клопотання.

Представники відповідача на задоволенні клопотання наполягли.

Судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання представника відповідача, оскільки з урахуванням ч.2 ст.74 КАС України показаннями свідка не може бути підтверджена або спростована наявність у позивача волевиявлення на припинення трудового договору, за умови відсутності відповідної письмової заяви.

9 січня 2018 року у судовому засіданні судом було поставлено на обговорення питання щодо розгляду заяви представника позивача про виклик ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в якості свідків з метою підтвердження вимоги позивача стосовно наявності та розміру моральної шкоди.

Позивач та представник позивача на задоволенні заяви наполягали.

Представники відповідача заперечували проти задоволення вказаної заяви.

Судом було відмовлено у задоволенні вказаної заяви, оскільки з урахуванням ч.2 ст.74 КАС України необґрунтовано яким чином зазначені особи можуть підтвердити або спростувати наявності та розмір моральної шкоди.

9 січня 2018 року у судовому засіданні судом було поставлено на обговорення питання щодо розгляду заяви представника позивача про виклик в якості свідків Голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України - ОСОБА_11 та начальника Управління роботи з персоналом та документообігу Державної архітектурно-будівельної інспекції України - ОСОБА_12 з метою встановлення факту волевиявлення працівника ОСОБА_2 на припинення трудового договору, встановлення чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою.

Позивач та представник позивача на задоволенні заяви наполягали.

Представники відповідача заперечували проти задоволення вказаної заяви.

Судом було відмовлено у задоволенні вказаної заяви представника відповідача, оскільки з урахуванням ч.2 ст.74 КАС України показаннями свідка не може бути підтверджена або спростована наявність у позивача волевиявлення на припинення трудового договору, за умови відсутності відповідної письмової заяви.

9 січня 2018 року у судовому засіданні судом було поставлено на обговорення питання щодо розгляду заяви представника позивача про витребування доказів для встановлення відсутності волевиявлення працівника ОСОБА_2 на припинення трудового договору, встановлення чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою, а саме:

- у приватного акціонерного товариства «Київстар», інформацію про зв'язок, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалість, зміст (вихідні чи вхідні з'єднання, SMS, MMS тощо), маршрути передавання тощо, за номером 096-597-09-75 за період з 01.10.2017 року по 30.11.2017 року;

- у приватного акціонерного товариства «ВФ України», інформацію про зв'язок, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалість, зміст (вихідні чи вхідні з'єднання, SMS, MMS тощо), маршрути передавання тощо, за номером 050-507-45-53 за період з 01.10.2017 року по 30.11.2017 року.

Позивач та представник позивача на задоволенні заяви наполягали.

Представники відповідача заперечували проти задоволення вказаної заяви.

Судом було відмовлено у задоволенні вказаної заяви за необґрунтованістю, оскільки заява про витребуванням доказів не відповідає вимогам ч.2 ст.80 КАС України.

9 січня 2018 року у судовому засіданні судом було поставлено на обговорення питання щодо розгляду заяви представника позивача про витребування доказів у Центра первинної медико-санітарної допомоги м. Слов'янська щодо підтвердження виклику 31.10.2017 року швидкої невідкладної допомоги позивачу для підтвердження факту наявності отримання позивачем моральної шкоди від незаконного звільнення.

Позивач та представник позивача на задоволенні заяви наполягали.

Представники відповідача заперечували проти задоволення вказаної заяви.

Стосовно вказаної заяви суд зазначає, що факт перебування позивача на лікарняному підтверджується листком непрацездатності, копія якого міститься у матеріалах справи, та не заперечується представником відповідача у судовому засіданні.

Судом було відмовлено у задоволенні вказаної заяви за необґрунтованістю, оскільки заява про витребуванням доказів не відповідає ч.2 ст.80 КАС України.

9 січня 2018 року у судовому засіданні судом було поставлено на обговорення питання щодо розгляду заяви представника позивача про призначення судово-почеркознавчої експертизи на яку поставити питання: «Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у документі «Заява ОСОБА_2 про звільнення з посади за згодою сторін з 31.10.2017 року» тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?».

Позивач та представник позивача на задоволенні заяви наполягали.

Представники відповідача заперечували проти задоволення вказаної заяви.

Судом було відмовлено у задоволенні вказаної заяви, оскільки в судовому засіданні встановлено та не заперечується представниками сторін факт відсутності письмової заяви позивача про звільнення з посади за згодою сторін з 31.10.2017 року.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, на задоволенні адміністративному позові наполягали.

Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечували у повному обсязі, посилаючись на доводи наведені у запереченнях проти позову та запереченнях на відповідь на відзив позивача, які є в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, фактично зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 6,13).

Наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 13.09.2017 року №467 «ОС» позивача призначено на посаду директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Донецькій області, як переможця конкурсу, зі строком випробування два місяці, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом (а.с. 9).

31.10.2017 року на електронну адресу відповідача надійшла заява у сканованому вигляді про звільнення за згодою сторін з 31.10.2017 року за підписом ОСОБА_2 (том 1 а.с. 31, 32).

31.10.2017 року вказана заява зареєстрована відповідачем, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції Державної архітектурно-будівельної інспекції України №40-24647, та передана до виконання працівнику ОСОБА_12, за резолюцією у лівому верхньому куту заяви (том 1 а.с. 30).

31.10.2017 року позивачем було подано електронну декларацію (перед звільненням), яка опублікована в Єдиному державному реєстрі декларацій об 17 годині 30 хвилин. 31.10.2017 року позивачем було подано виправлену електронну декларацію (перед звільненням), яка опублікована в Єдиному державному реєстрі декларацій об 17 годині 36 хвилин (том 1 а.с. 34-51).

Наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 31.10.2017 року №548 «ОС» позивача звільнено 31 жовтня 2017 року з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Донецькій області за угодою сторін відповідно до п.3 ч.1 ст.83 та ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» (том 1 а.с. 52).

Листом від 31.10.2017 року вих. №40-502-10/918 відповідач повідомив позивача, що на підставі його заяви відповідно до наказу Держархбудінспекції від 31.10.2017 року №548 «ОС» позивача звільнено 31.10.2017 року. Відповідно до норм чинного законодавства, пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника, тому позивачу було запропоновано терміново надати письмову згоду на пересилання трудової книжки, або з'явитись до Управління роботи з персоналом та документообігу для отримання трудової книжки (том 1 а.с 61).

З 01.11.2017 року по 13.11.2017 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні, згідно листка непрацездатності Комунального лікувально-профілактичного закладу «Міська лікарня №1 м.Слов'янськ» (том 1 а.с. 11).

В судовому засіданні позивач пояснив, що 31.10.2017 року працівники відділу кадрів відповідача у телефонному режимі повідомили йому про звільнення, у зв'язку з чим ним була подана електронна декларація (перед звільненням) відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». Враховуючи, що заяву про звільнення позивач не подавав, він вирішив, що його звільнили за ініціативою суб'єкта призначення.

Листом від 15.11.2017 року вих. №40-501-10/9674 відповідач повторно повідомив позивача, що на підставі його заяви, відповідно до наказу Держархбудінспекції від 31.10.2017 року №548 «ОС» позивача звільнено 31.10.2017 року. Відповідно до норм чинного законодавства, пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника, тому позивачу було запропоновано терміново надати письмову згоду на пересилання трудової книжки, або з'явитись до Управління роботи з персоналом та документообігу для отримання трудової книжки (том 1 а.с 61).

В позовній заяві позивач зазначає, що вказаний лист отримав 20.11.2017 року. Витяг з наказу або наказ про його звільнення до листа не додавався. Позивач не погоджується з наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України про звільнення від 31.10.2017 року № 548 «ОС», а тому звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

В судових засіданнях позивач та його представник наполягали на тому, що жодних заяв про звільнення він не писав та не подавав до відповідача, оскільки не мав намірів звільнятися.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 7 ч.1 ст.4 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 року №294 «Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України», Державній архітектурно-будівельній інспекції забезпечено здійснення її територіальними органами, що ліквідуються, функцій та повноважень, покладених на ці органи, до утворення їх територіальних органів як структурних підрозділів апарату Державної архітектурно-будівельної інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України «Щодо діяльності Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області» від 22.10.2014 року №289 Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області забезпечує здійснення функцій та повноважень територіального органу, утвореного як структурний підрозділ апарату Державної архітектурно-будівельної інспекції України, покладених на нього Положенням про Департамент.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був призначений на посаду директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області. Департамент не є окремою юридичною особою, а є структурним підрозділом апарату Держархбудінспекції України, у зв'язку з чим не може самостійно виступати стороною у справі.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України «Про державну службу».

Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Статтею 86 Закону України «Про державну службу» визначено умови припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін та встановлено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.

Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Відповідно до ст. ст. 2, ч.1 ст.21, 36, 38, 40, 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством. Підставою для припинення трудового договору, в тому числі, є угода сторін.

Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП).

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за угодою сторін, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється. Визначення ж дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п.1 ст.36 КЗпП України, відсутність належного волевиявлення не дає підстав вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін).

Крім того, згідно п. 18 вищезазначеної постанови Пленуму, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

У постанові від 26.10.2016 у справі №6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за угодою сторін, суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою та чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Позивач стверджує, що з його сторони було відсутнє дійсне волевиявлення на припинення трудових відносин з відповідачем та звільнення з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області.

Судом встановлено, що спірний наказ був винесений відповідачем на підставі заяви про звільнення за згодою сторін з 31.10.2017 року за підписом ОСОБА_2, яка була отримана на електронну адресу відповідача у сканованому вигляді.

Доказів подання позивачем письмової заяви відповідно до вимог ст.86 Закону України «Про державну службу» відповідачем не надано.

В судовому засідання представники відповідача пояснили, що з дня звільнення до цього часу власноручно написану позивачем заяву про звільнення за згодою сторін з 31.10.2017 року від позивача не отримували.

Вище зазначені обставини на думку суду свідчать про відсутність свідомого волевиявлення позивача щодо звільнення з підстав, передбачених ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу», в свою чергу відсутність належного волевиявлення дає підстави вважати про відсутність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін чи звільнитись на інших підставах.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що угода сторін про звільнення позивача на підставі ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» не була досягнута сторонами, що свідчить про протиправність наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 31.10.2017 року №548 «ОС» про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на підтвердження наміру позивача звільнитись 31.10.2017 року на факт подання останнім електронної декларації «перед звільненням» та відсутність позивача на роботі, оскільки зазначені дії, за умови відсутності відповідної письмової заяви, не свідчать про наявність у позивача волевиявлення на припинення державної служби за угодою сторін .

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В абзаці третьому пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України" від 06.03.2008 р. №2 роз'яснено, що в адміністративних справах щодо визнання незаконним рішення про звільнення з посад позовними вимогами є скасування правових актів індивідуальної дії та поновлення на посаді.

Крім цього, в пункті 10 постанови Пленуму цього ж суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20 травня 2013 року №7 роз'яснено, що задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Отже, належним і достатнім способом захисту для відновлення порушених прав позивача у даному випадку буде визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання неправомірним та скасування наказу від 31.10.2017 року №548 «ОС» про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області та поновлення ОСОБА_2 на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області з 01.11.2017 року.

Щодо вимоги про зобов'язання відповідальних осіб Державної архітектурно-будівельної інспекції України внести до трудової книжки ОСОБА_2 запис про визнання недійсним запису про звільнення на підставі наказу від 31.10.2017 року №548 «ОС» суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.

Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після початку проходження стажування.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року за №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, з наступними змінами та доповненнями, у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, звільнений ..." і зазначається нове формулювання.

У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

Як вбачається зі змісту наведених норм необхідною умовою для визнання недійсним запису є прийняття наказу про поновлення на роботі.

Враховуючи, що внесення змін до трудової книжки позивача можливо лише після видачі відповідачем наказу про поновлення позивача на роботі, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.

Достатнім способом захисту у спірному випадку суд вважає визнання неправомірним та скасування наказу голови Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 31.10.2017 року №548 «ОС» про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області.

В частині позовних вимог про стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 1.11.2017 року по день поновлення на роботі включно, суд приходить до наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника, згідно частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Із пункту 5 зазначеного Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку визначено, що у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно із правовим висновком, зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Крім того, враховуючи наведені висновки суду про наявність підстав для поновлення позивача на раніше займаній посаді, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу позивача.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося 31.10.2017 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме: за вересень 2017 року та жовтень 2017 року.

Позивача призначено на посаду наказом від 13.09.2017 року №467 «ОС» з 14.09.2017 року.

Згідно довідки про доходи позивача, виданої 14.12.2017 року №40-602/1066, заробітна плата позивача за вересень 2017 року (12 робочих днів) становить 10209,25 грн., за жовтень 2017 року (21 робочих дні) - 16091,20 грн., що разом становить 26300,45 (33 робочі дні) грн. (том 1 а.с.178).

Середньоденна заробітна плата позивача складає 26300,45 (грн.):33 (дні) = 796,98 грн.

Час вимушеного прогулу ОСОБА_2 за період з 1.11.2017 року по 9.01.2017 року складає 47 робочих днів (47* 796,98 =37458,06).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача становить 37458,06 грн.

Відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак постанова суду в частині поновлення позивача на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України 1 гривню завданої моральної шкоди суд дійшов висновку про відмову у задоволенні, виходячи з наступного.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених ч. 2 цієї статті.

Питання практики застосування положень законодавства щодо відшкодування моральної шкоди висвітлено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з п. 4 якої позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З врахуванням того, що позивач не надав суду жодних доказів завдання моральної шкоди, зокрема, спричинення моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, додаткових зусиль спрямованих на організацію свого життя, суд не вважає вимоги позивача про завдання йому під час звільнення моральної шкоди обґрунтованими та дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

Відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що суб'єктом владних повноважень не надано доказів правомірності оскаржуваного наказу, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 2, ст. 8-15, ст.19-21, ст. 72-78, ст. 90, ст. 139, ст. 199-228, ст. 241-255, ст. 293, ст. 295, ст. 361, ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (місце реєстрації: 84130, АДРЕСА_1, паспорт серії ВТ № 203518, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (юридична адреса: 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, код ЄДРПОУ 37471912) про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, зобов'язання внести до трудової книжки запис про визнання недійсним запису про звільнення, стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення суми моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 31.10.2017 року №548 "ОС" про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області.

Поновити ОСОБА_2 на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області з 1.11.2017 року.

Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2017 року по 9 січня 2018 року в розмірі 37458,06 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 17349,15 грн. допустити до негайного виконання.

Судове засідання для вирішення питання про судові витрати призначити на 16 січня 2018 року на 14 год. 00 хв. в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду за адресою: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 1.

Встановити позивачу строк протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат.

Рішення прийняте в нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні 09 січня 2018 року.

Повний текст рішення виготовлено 19 січня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подала, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Загацька Т. В.

Судді Бабаш Г.П.

Голуб В.А.