Постанова № 71712992, 19.12.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 460/3388/13 Головуючий у 1 інстанції: Гоцко В.І.

Провадження № 22-ц/783/1249/17 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Мікуш Ю.Р.

суддів: Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І.

секретар: Бохонко Е.Р.

з участю:прокурора Майорчака В.М., відповідача ОСОБА_3, представників сторін: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Військової прокуратури Західного регіону України на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2014 року у справі за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_3, третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна

в с т а н о в и л а:

Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив заступник військового прокурора Західного регіону України Є.Парамонов. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права є незаконним та необгрунтованим. Посилається на те, що довіреністю концерну «Військторгсервіс», яка видана ОСОБА_8 передбачено, що останній має право здійснювати відчуження нерухомого майна лише з дозволу органу управління майном концерну-Міністерства оборони України. Ухвалюючи рішення, суд не врахував того, що довіреність Міністра оборони України видана директору концерну «Військторгсервіс» на підставі якої була видана довіреність ОСОБА_8 втратила свою чинність внаслідок припинення юридичної особи, а тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним. Стверджує, що ОСОБА_8 не мав права без дозволу Міністерства оборони України реалізовувати нерухоме майно, воно вибуло з володінння власника не з його волі, однак суд першої інстанції не врахував даних обставин та ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову. Крім того, звертає увагу, що відповідно до п.6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, завтердженого Постановю КМУ від 06.06.2007 року №803 рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України. Враховуючи, що майно за оспорюваним правочином було відчужене без дозволу Міністерства оборони України та без погодження Фонду державного майна такий договір має бути визнаний недійсним. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Заслухавши пояснення представника прокуратури Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі МОУ прокурора Майорчак В.М., пояснення представника МОУ Смілки В.І., представника концерну «Військторгсервіс» Данилишин К.З.на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_10, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.55 Конституції України, положень ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Розгляд цивільних справ здійснюється не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін самостійно, на власний розсуд розпоряджається своїми правами й зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 Цивільного кодексу України (далі ЦК), одним із яких є визнаня права, якщо таке заперечується чи не визнається іншими особами. Тому власник порушенного права зобов»язаний довести належність йому такого права і відповідно може скористатися не будь-яким, а лише конкретно визначеним законом способом захисту свого права.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з Указом Президента України № 406/2011 «Про положення про Міністерство оборони України та положення про Генеральний штаб Збройних Сил України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього завдань звітує перед КМУ про використання виділених коштів, здійснює у встановленому порядку у межах своїх повноважень функції з управління об»єктами державної власності, що належить до сфери управління Міністерства, здійснює управління військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належить до сфери його управління, надає КМУ інформацію про результати інвентаризації військового майна Збройних Сил за минулий рік, виконує інші функції, пов»язані з реалізацією покладених на Міністерство оборони України завдань.

Встановлено, що діючим законодавством на Міністерство оборони України, як на центральний орган виконавчої влади, державою покладено відповідні функції. Воно уповноважене державою при необхідності виступати від імені держави в судах у разі порушення його інтересів.

Встановлено та підтверджено документально, що відповідно до Протоколу № 1096-н про хід публічних торгів від 05 листопада 2008 року ОСОБА_3 за наслідками публічних торгів визнаний переможцем з продажу приміщення будівлі (комбінату побутових послуг) загальною площею 1055,5 кв.м що знаходиться в АДРЕСА_1 і належить концерну «Військторгсервіс» з ціновою пропозицією 366984 гривень.

З договору купівлі-продажу будівлі від 19 травня 2009 року вбачається, що між Концерном «Військторгсервіс» в особі начальника філії управління торгівлі ЗОК, який діє на підставі довіреності посвідченої 12 вересня 2007 року приватним нотаріусом Київського МНО Ганчук Ю.Я. (іменований далі як продавець) та ОСОБА_3 (далі як покупець) укладено договір купівлі-продажу за яким продавець зобов»язується передати у власність покупцю нерухоме майно - буділю площею 1055,5 кв.м у АДРЕСА_1, а покупець зобов»язується прийняти дану будівлю і сплатити продавцю вартість відповідно до умов, що зазначені в цьому договорі.

Нерухоме майно, що відчужується, належить Яворівському військовому торгу №54 згідно Свідоцтва про право власності від 03 серпня 2000 року, виданого на підставі рішення виконкому Шклівської селищної ради 16 травня 2000 року за № 28 і згідно передавального балансу дане нерухоме майно перейшло у власність концерну «Військторгсервіс».

Судом підставно встановлено, що МОУ здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами, організаціями, які належать до сфери управління міністерства.

МОУ в особі Міністра оборони України, довіреністю №220/2071 від 04 жовтня 2004 року уповноважено начальника Головного управління торгівлі тилу МОУ Пукіра П.Н. на представництво майнових та інших немайнових інтересів МОУ.

Наказом МОУ № 358 від 25 червня 2005 року створено державне господарське об»єднання Концерн «Військторгсервіс».

12 вересня 2007 року концерн «Військторгсервіс» в особі генерального директора Пукіра П.Н. надав начальнику філії Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_8 довіреність, якою уповноважив його укладати від імені концерну «Військторгсервіс» договори щодо відчуження належного концерну будь-якого нерухомого майна та представляти інтереси концерну у будь-яких установах, підприємствах та організаціях з усіх питань, пов»язаних з відчуженням вказаного майна.

Відповідно до п.1.1 Статуту концерну «Військторгсервіс» концерн є державним господарським об»єднанням заснованим на державній власності і належить до сфери управління МОУ.

Отже, майно, яке є предметом спірного договору купівлі-продажу є загальнодержавною власністю, що перебуває на праві господарського відання концерну Військторгсервіс, а тому його відчуження повинно здійснюватися з урахуванням особливостей його правового режиму, встановленим чиним законодавством України.

Відповідно до п.п. 6,8 постанови КМУ № 803 від 06 червня 2007 року «Про затвердження Порядку відчуження об»єктів державної власності» відчуження майна здійснюється безпосередньо суб»єктом господарювання, на балансі якого перебуває майно лише після наданя на це згоди або дозволу відповідного суб»єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції в межах визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб»єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову у наданні такої згоди -у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

Із матеріалів справи не встановлено, що Фонд державного майна України давав погодження на відчуження спірного майна.

Однак, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно зазначив, що у матеріалах справи наявна згода (дозвіл) видана МОУ як власника майна на відчуження спірної будівлі у АДРЕСА_1 та лист-розпорядження від 04 жовтня 2004 року, наданий ДП МОУ управління торгівлі ЗОК на відчуження нерухомого майна закріпленого за вказаним ДП. Саме на підставі такого дозволу було вчинено договір купівлі- продажу будівл від 19 травня 2009 року. Зазначене відповідає вимогам ст. 239 ЦК України.

За містом статті 249 ЦК України зазначено, що особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов»язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність та її правонаступників.

Генеральний директор концерну «Військторгсервіс» Пукір П.Н. не повідомив начальника філії управління торгівлі ЗОК концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_8 про відкликання його довіреності Міністром оборони України, надавши 12 вересня 2007 року довіреність, якою уповноважив його укладати від імені концерну «Військторсервіс» договори щодо відчуження належного концерну будь-якого нерухомого майна та представляти інтереси концерну у будь-яких установах, підприємствах та організаціях з усіх питань, пов»язаних з відчуженням вказаного майна.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 655 ЦК передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов»язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 5 ст.656 ЦК встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

За приписами ст.317 ЦК право розпорядження майном належить власникові.

Частинами 2,3 ст.326 ЦК прописано, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб»єктами.

Відповідно до преамбули Закону України «Про управління об»єктами державної власності» останній визначає правові основи управління об»єктами державної власності.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про управління об»єктами державної власності» суб»єктами управління об»єктами державної власності є,зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі-уповноважені органи управління).

Частиною 1 ст.3 Закону України «Про управління суб»єктами дежавної власності» визначено, що об»єктами управління державної власності є, з поміж іншого, майно, яке передане державним господарьким об»єднанням.

Закон України «Про управління об»єктами державної власності» № 185-V від 21 вересня 2006 року відповідно до Конституції України визначає правові основи управління об»єктами державної власності.

Відповідно до ч.1 ст.4 зазначеного вище Закону суб»єктами управління об»єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі-уповноважені органи управління).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції що мало місце порушення при укладенні договору від 19 травня 2009 року вимог Закону України «Про управління об»єктами державної власності» та Порядку відчуження об»єктів державної власності затвердженого постановою КМУ №803 від 06 червня 2007 року.

Відтак, спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею шляхом вчинення договору купівлі-продажу від 21 вересня 2009 року, однак з дозволу та волі Міністерства оборони України.

Відповідно до ст.387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За приписами ст.388 ч.1 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі ( пункти 1-3 зазначеної статті). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Добросовісним набувачем вважається набувач майна, якщо він не знав і не міг знати про те, що особа, яка відчужила йому майно, не мала на це права ( придбання набувачем речі у магазині або на прилюдних торгах).

При укладенні договору купівлі-продажу та його посвідченні в нотаріальному порядку, повноваження продавця були перевірені нотаріусом про що зазначено у самому договорі, а тому ОСОБА_3 не знав і не міг знати про те, що представник продавця, який підписав вказаний договір, не мав повноважень на відчуження майна.

Суд дійшов вірного висновку, що оспорюваний правочин вчинено за згодою МОУ, за вираженням волі концерну «Військторгсервіс» шляхом укладення (виставлення на продаж, підписаня, скріплення печаткою, передання майна, прийняття оплати) договору від 21 вересня 2009 року.

Відповідно до ст.328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Порядок та рішення проведених прилюдних торгів не оскаржувалися у встановленому законом порядку, а так як вони є чинними, право власності на спірне майно у ОСОБА_3 не припинене, у МОУ відсутні кошти для повернення вартості придбаного нежитлового приміщення, відтак відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу майна та повернення його МОУ. Колегія суддів враховує бажання сторін укласти мирову угоду та умови такої, не заперечення з приводу цього представників прокуратури.

Відповідно до статті 375 ЦК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову по суті спору та з посиланнями суду у мотивувальній частині рішення на ст.267 ЦК та зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду, яке відбулося 09.09.2013 року.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для скасування законного рішення суду колегія не вбачає.

Керуючись ст.. ст.. 374, 375, 383, 384 ЦПК колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Військової прокуратури Західного регіону України залишити без задоволення.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови в порядку визначеному ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 27 грудня 2017 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: О.Ф.Павлишин

Т.І.Приколота