Ухвала суду № 71711849, 12.01.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 12.01.2018

Справа № 320/2430/17-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі: головуючого судді – Редько О.В., при секретарі – Данчук К.В., за участю: прокурора – Щербини О.О., обвинуваченого – ОСОБА_1, захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_2, потерпілої – ОСОБА_3 та представника потерпілої – ОСОБА_4,

провівши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі судовий розгляд кримінального провадження № 42014080280000014 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 1, 2, 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В проваджені Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження № 12016080140005833 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 1, 2, 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

До Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області 05.04.2017 року надійшов затверджений обвинувачений акт від 04 квітня 2017 року в кримінальному провадженні № 12016080140005833 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 1, 2, 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України. Під час досудового розслідування до обвинуваченого 04.11.2016 року був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Ухвалою суду від 06 квітня 2017 року обвинувальний акт був призначений до підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 01 серпня 2017 року було призначено судовий розгляд кримінального провадження № 42014080280000014 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 1, 2, 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України судом присяжних. Склад присяжних сформовано.

В судове засідання з’явилися прокурор Щербина О.О., захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_2, потерпіла ОСОБА_3 та її представник адвокат ОСОБА_4

В судове засідання доставлений обвинувачений ОСОБА_1

Відповідно до ст. 331 КПК України продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не може перевищувати двох місяців, до спливу продовженого строку суд зобов’язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

15.01.2018 року закінчується строк запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою.

Прокурор в судовому засіданні просив суд продовжити строк дії запобіжного заходу на 60 діб, оскільки ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині двох і більше осіб, у тому числі малолітнього, з особливою жорстокістю, покарання за яке передбачає довічне позбавлення волі. Крім того, існують наступні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме обвинувачений ОСОБА_1 може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Також захисник обвинуваченого заявив клопотання про негайне звільнення з-під варти незаконно обвинуваченого ОСОБА_1, яке обґрунтовано наступним.

Захисник обвинуваченого стверджує, що його підзахисний незаконно тримається у місцях позбавлення волі без законних на те підстав, оскільки рішення суду не містить відповідних підстав тримання особи під вартою, що в свою чергу є несумісним з принципом захисту від свавілля. Захисник обвинуваченого вказує, що судом мають бути виконанні вимоги ст.. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» щодо існування презумпції залишення на свободі. Отже, на думку захисника, суду слід виходити з презумпції залишення на свободі. Також захисник обвинуваченого звертає увагу суду на параграф 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, згідно якого продовження строків дозволяється лише за наявності суттєвих і наявних підстав для цього. Захисник обвинуваченого підкреслює, що згідно практики Європейського суду ніхто не повинен доводити, що в нього є підстави перебувати на свободі, вважає, що порушено принцип неприпустимості обов’язкового позбавлення свободи до вироку суду.

Крім того захисник обвинуваченого в своєму клопотанні вказує, що пункт 2 ст. 6 Конвенції забезпечує «право вважатися невинним доти, доки вину не буде доведено в законному порядку». Крім цього, відповідно до рішення у справі «Аллен проти Об'єднаного Королівства» презумпція невинуватості, котра розглядається як процесуальна гарантія в контексті самого кримінального провадження, визначає вимоги щодо:тягаря доведення;правових презумпцій факту і права;привілею проти самообвинувачення;досудового оприлюднення елементів справи; передчасних висловлювань суду або інших представників держави щодо вини особи. У рішенні по справі «Грабчук проти України» наголошувалось, що принцип презумпції невинуватості порушено, якщо твердження посадової особи стосовно людини, обвинуваченої у скоєнні злочину, відображає думку, що людина винна, коли це не було встановлено відповідно до закону.

Захисник обвинуваченого вказує, що обвинувачений не представляє жодної загрози, а тому утримання його у клітці під час судового процесу не може бути виправданими доводами безпеки. Одна з найбільш поширених проблем - відсутність будь-якого переконливого обґрунтування рішення про тримання під вартою - також відзначається як системна. Суд відзначив, що при "тривалих строках тримання під вартою національні суди часто посилаються, якщо взагалі посилаються, на один й той самий набір підстав протягом усього періоду тримання заявника під вартою...

Захист звернувся до генеральної прокуратури України в інтересах ОСОБА_1 із заявою (вх. № 50 від 11.05.2017) про вчинення кримінальних правопорушень за ознаками ч.2 ст. 146 КК України «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини»; ч.2 ст.127 КК України «Катування»; ч.1 ст.129 КК України «Погроза вбивством»; ч.1 ст.364 КК України «Зловживання владою або службовим становищем»; ч.1 ст.371 КК України «Завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою».

Згідно з ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Москаленко К.О. від 15.06.2017 у справі № 757/26773/17-к уповноважену службову особу генеральної прокуратури України зобов'язано внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування за вказаною вище заявою від 11.05.2017 вх.№ 50 (ухвалу зареєстровано 20.06.2017, оприлюднено 21.06.2017 в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

За повідомленням генеральної прокуратури України, останньою внесено відомості до ЄРДР за № 42017000000002438 за ч.2 ст.365 КК України на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 15.06.2017 у справі № 757/26773/17-к. При цьому зазначено, що вказане кримінальне провадження направлено до прокуратури Запорізької області в порядку ст.218 КПК для проведення досудового розслідування.

Захист звернувся до генеральної прокуратури України в інтересах ОСОБА_1 із заявою (вх. № 51 від 11.05.2017) про вчинення кримінальних правопорушень у зв'язку з фальсифікацією матеріалів кримінального провадження, вчиненою працівниками поліції з метою створення штучних доказів вини завідомо невинуватого ОСОБА_1 та притягнення його до кримінальної відповідальності, за ознаками ч.1 ст.364 КК України «Зловживання владою або службовим становищем»; ч.2 ст.372 КК України «Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності»; ч.1 ст.366 КК України «Службове підроблення».

Згідно з ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Остапчук Т.В. від 24.05.2017 у справі № 757/27105/17-к уповноважену службову особу генеральної прокуратури України зобов'язано внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування за вказаною вище заявою від 11.05.2017 вх.№ 51 (ухвалу зареєстровано 26.05.2017, оприлюднено 30.05.2017 в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

За повідомленням генеральної прокуратури України, останньою нібито внесено відомості до ЄРДР за № 42017000000001952 за ч.І ст.364 КК України на виконання ухвали Печерського районного суду м.Києва від 24.05.2017 у справі № 757/27105/17-к. При цьому зазначено, що вказане кримінальне провадження направлено до прокуратури Запорізької області в порядку ст.218 КПК для проведення досудового розслідування.

За повідомленням прокуратури Запорізької області, її слідчі здійснюють досудове розслідування у вказаних кримінальних провадженнях.

Таким чином, на думку захисника обвинуваченого органом досудового розслідування використовувались незаконні методи розслідування відносно ОСОБА_1 - побитття, катування, інше жорстоке поводження, про що він дав детальні показання суду у цьому судовому провадженні.

Також захисник обвинуваченого, вкотре вважає, що ризики на які посилається прокурор не обґрунтовані та не підтверджені жодним доказом. Досудове розслідування було проведено не повному обсязі, а обвинувальний акт не відповідає вимогам чинного законодавства.

Вислухавши, думку прокурора, який підтримав клопотання про продовження дії строку запобіжного заходу, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення клопотання та просили суд негайно звільнити обвинуваченого з під варти, думку потерпілої та її представника, які також підтримали клопотання прокурора, суд вважає, що обвинуваченому слід продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 09.03.2018 р., включно, враховуючи наступне.

Суд в обґрунтування обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою посилався на те, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, та наявні такі ризики як те, що він може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Оскільки, обставини на які посилався суд при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не змінилися, суд вважає що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, - ОСОБА_1 обвинувачується в скоєнні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення, вплинути на свідків та потерпілих, оскільки останні являються його знайомими та йому відомі їх місця мешкання, у судовому засіданні не допитувались.

Вирішуючи питання про продовження дії строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

Також, відповідно до п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, в даному випадку ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, а саме вчинення вбивства 2 осіб, у тому числі малолітньої дитини, за яке передбачено покарання в тому числі й довічне позбавлення волі, в цьому полягає суспільний інтерес.

Також, суд бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року, за яким тримання під вартою є виправданим у тому випадку, якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

На думку суду, такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпека інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, за таких обставин суд погоджується з думкою прокурора, що зазначені ознаки дають підстави вважати можливим незаконний вплив на потерпілу, свідків, ухилення від суду, перешкоджання встановленню істини по даному провадженню.

На думку суду конкретним суспільним інтересом, який превалює над принципом поваги до свободи особистості є й забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні, а саме людини, її життя та здоров'я.

Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено.

Що стосується ризиків, то на думку суду наявний обґрунтований ризик того, що ОСОБА_1 перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, при цьому обґрунтованість цього ризику полягає в тому, що можливість призначення покарання обвинуваченому у вигляді позбавлення волі, в тому числі й довічне позбавлення волі, може викликати загрозу втечі обвинуваченого, про що також викладено правову позицію в рішенні ЕСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії».

Отже, на підставі вищевикладеного слід зауважити, що практика Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, а відтак не приймає доводи захисника та обвинуваченого щодо звільнення його з-під варти, або обрання іншого більш м’якого запобіжного заходу.

Також суд вважає, що дійсно сама по собі тяжкість інкримінованого правопорушення не може бути підставою для обрання запобіжного заходу, але станом на день розгляду справи продовжують існувати обґрунтовані ризики того, що ОСОБА_1С перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, впливати на свідків та потерпілу, та більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення запобігання цих ризиків.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 314-316, 331, 369 КПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 про негайне звільнення з під варти обвинуваченого ОСОБА_1 – відмовити.

Клопотання прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_5 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 – задовольнити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, продовжити терміном на 60 (шістдесят) діб, тобто до 09 березня 2018 року включно.

Викликати для участі у судовому засіданні прокурора, обвинуваченого, його захисників, потерпілу та представника потерпілої.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Редько