Рішення № 71710417, 15.01.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

№ 243/8919/17

Справа № 2/243/189/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

15 січня 2018 року Слов'янський міськрайонний суду Донецької області у складі:

Головуючого судді Старовецького В.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Каліух К.М.

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська Донецької області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання довіреності удаваним правочином та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

06.10.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Слов’янського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання довіреності удаваним правочином та стягнення коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що наприкінці березня 2011 року між ним та ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість про купівлю у останнього за 1500 USD належного йому на праві власності автомобіля марки TOYOTA COROLLA, 1985 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1. Згідно із свідоцтвом про реєстрацію вищевказаного транспортного засобу РСА № 905983 від 26 грудня 2006 року ОСОБА_2 є власником зазначеного автомобіля Автомобіль перебуває на обліку у Слов’янському МРЕВ, фактично знаходився в м. Горлівка Донецької області у довіреної особи продавця, ОСОБА_4.

05.04.2011 року ОСОБА_2 по телефону повідомив його, що не встиг зняти автомобіль з реєстрації тому передасть через ОСОБА_5 на його ім’я генеральну довіреність на керування, розпорядження автомобілем та інші права, а також власноручно написану розписку про одержання грошей.

06.04.2011 року він приїхав в м. Горлівка, де в філії ПАТ «Унікредит Банк» обміняв гривні на 1500 USD, які передав ОСОБА_5, а останній передав йому довіреність від ОСОБА_2 на його ім’я від 05.04.2011 року, посвідчену приватним нотаріусом Слов’янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6 за реєстровим №1251. Також ОСОБА_5 передав йому розписку ОСОБА_2 від 06.04.2011 року про отримання від нього 1500 USD, реєстраційне посвідчення на автомобіль та ключі від автомобіля.

Вказує, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою зняти автомобіль з реєстрації та нотаріально посвідчити договір купівлі – продажу автомобіля, але відповідач відмовляється це зробити, а також відмовляється повертати позивачу кошти.

Дані обставини неодноразово були встановлені Слов’янським міськрайонним судом Донецької області по цивільним справам № 2/544/113/2012 та 2/243/4148/2015. Також зазначає, що відповідач у судових засіданнях давав пояснення, що дійсно, 06 квітня 2011 року він продав позивачу автомобіль та надав довіреність строком на 10 років, розписку що отримав 1500 доларів США - вартість автомобіля, та за його проханням зніме автомобіль з реєстрації за його рахунок. Дану довіреність та розписку він передав через свого знайомого ОСОБА_5, який на той час перебував у м. Горлівка.

Вказує, що отримавши їх погодився з тими правами та умовами, які були викладені у довіреності та розписці і передав йому через ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 1500 доларів США - вартість автомобіля.

Вказаний вище автомобіль позивачем не був придбаний у власність, оскільки довіреність на право керування транспортним засобом не є правочином, згідно з яким відбувається перехід права власності. Договір купівлі – продажу не укладався, відповідач навмисно відмовився від нотаріального посвідчення договору купівлі – продажу. Вказує, що фактично видачею довіреності було приховано інший правочин, а саме договір купівлі – продажу автомобіля.

У зв’язку з вищевказаним просить суд 1) визнати довіреність ВРІ № 534450 від 05 квітня 2011 року, посвідчену приватним нотаріусом Слов’янського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_6 за реєстровим № 1251- удаваним правочином. 2) Стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в розмірі 39 355 грн. 80 коп. та судовий збір в сумі 640 грн. 00 коп. 3) Повернути ОСОБА_2 автомобіль марки Toyota Corolla, 1985 року випуску, реєстраційний знак НОМЕР_1, реєстраційне посвідчення на автомобіль та ключі від автомобіля.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, навів доводи аналогічні викладеним у позові, просив суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просив суд відмовити в їх задоволенні, зазначивши, що його права відносно спірного автомобіля не є порушеними та ніким не оспорюються. Також пояснив, що видача довіреності свідчить лише про виникнення представницьких правовідносин між сторонами та не є договором. Крім того надав до суду відзив на позовну заяву згідно якого просив відмовити позивачу у задоволенні позову.

Представник відповідача, адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши також що позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з дійсним позовом.

Суд, вислухавши думку та пояснення позивача, відповідача та представника відповідача, дослідивши та розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" передбачено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

В судовому засіданні достовірно було встановлено, що наприкінці березня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість про купівлю у останнього за 1500 USD належного йому на праві власності автомобіля марки TOYOTA COROLLA, 1985 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1. Згідно із свідоцтвом про реєстрацію вищевказаного транспортного засобу РСА № 905983 від 26 грудня 2006 року ОСОБА_2 є власником зазначеного автомобіля.

Автомобіль перебуває на обліку у Слов’янському МРЕВ, фактично знаходився в м. Горлівка Донецької області у довіреної особи продавця, ОСОБА_4.

05 квітня 2011 року ОСОБА_2 надав Довіреність, яка зареєстрована у реєстрі за № 1251 та засвідчена приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу ОСОБА_6, якою уповноважив ОСОБА_1 або ОСОБА_7, кожен з яких має право діяти окремо, продати за ціну та на умовах за його розсудом та експлуатувати належний автомобіль, у тому числі з правом представлення його інтересів в органах нотаріату, відповідних органах Державтоінспекції або в будь - яких інших установах, підприємствах та організаціях з усіх без винятку питань, пов'язаних з відчуженням автомобіля, його переобладнанням, ремонтом, проходженням технічного огляду; зняти з обліку, якщо в тому буде потреба; одержати транзитні номери; подавати та одержувати необхідні довідки та документи, включаючи заяви, дублікат реєстраційного документа в разі його втрати, підписувати договори цивільно-правого характеру щодо розпорядження та користування автомобілем, одержувати належні йому за результатами згаданих угод грошові суми, укладати договори обов'язкового страхування із правом отримання страхових відшкодувань у разі настання страхового випадку та правом відшкодовувати матеріальні збитки. Дана довіреність видана строком на 10 років, тобто до 05 квітня 2021 року.

Позивач вказує, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою зняти автомобіль з реєстрації та нотаріально посвідчити договір купівлі – продажу автомобіля, але відповідач відмовляється це зробити, а також відмовляється повертати позивачу кошти, які були виплачені за даний автомобіль.

Вирішуючи спір по суді суд приходить до наступного.

Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, інтересів.

У відповідності до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов’язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обовязків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача з приводу пропуску позивачем строку позовної давності з огляду на наступне.

Передусім необхідно вказати, що відповідно до правової позиції Верховного суду України у справі № 6-116цс13 (№ в ЄДРСРУ 35667396) початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

У постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року (№ 6-895цс15) викладено правовий висновок про те, що за змістом статті 257, частини другої статті 264, частин четвертої, п’ятої статті 267 ЦК України, частини першої статті 118, частини першої статті 122 ЦПК України перебіг позовної давності шляхом пред’явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред’явлення позову до суду це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов’язується початок процесу у справі.

Так з досліджених у судовому засіданні матеріалів цивільних справ № 2/243/596/2017; № 2/243/4148/2015; № 2/544/113/2012 вбачається, що рішенням Слов’янського міськрайонного суду від 15 лютого 2017 року позивачу відмовлено у задоволенні вимог до ОСОБА_2 про стягнення коштів; рішенням Слов’янського міськрайонного суду від 07 жовтня 2015 року позивачу відмовлено у задоволенні вимог до ОСОБА_2 про визнання правочину купівлі – продажу автомобіля удаваним; рішенням Слов’янського міськрайонного суду від 27 січня 2012 року позивачу відмовлено у задоволенні вимог до ОСОБА_2 про відшкодування збитків.

Враховуючи, що позивач неодноразово звертався до суду та його звернення були здійснені з додержанням вимог процесуального законодавства чинного на час таких звернень, крім того при кожному наступному зверненні до суду з позовом до ОСОБА_2 за захистом своїх прав позивач зазначав у предметі позову нову частину вимог, яка відрізнялась від попередньої, суд приходить до висновку що перебіг позовної давності переривався та на час звернення до суду з дійсним позовом про визнання довіреності удаваним правочином - не є пропущеним.

Відповідно до ст. 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

У сенсі положень статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини 5 даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року передбачено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Узагальненням Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24 листопада 2009 року, удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. При цьому позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину.

Спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них. Різниця полягає в тому, що за удаваного правочину настають інші права та обов’язки, ніж ті, що передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Так позивач у своїх вимогах до ОСОБА_2 просить суд визнати довіреність удаваним правочином.

Так по перше слід зазначити, що відповідно до ст. 244 ЦК України: "Довіреністю є письмовий документ, який видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами". Тобто цей документ свідчить, що його пред'явник - повірений - є представником особи, яка видала довіреність, довірителя і має право здійснювати від імені останнього визначені дії. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Довіреність за своєю природою адресована насамперед третім особам, має за мету довести до їх відома те, що між представником і тим, кого він представляє, існує домовленість, згідно з якою виконання всіх правочинів, які буде укладати представник у межах довіреності, бере на себе той, хто представляє.

Видача генеральної довіреності чи передоручення повноважень на транспортний засіб, що був в експлуатації та має особливості цивільного обороту, без укладання договору купівлі-продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до третіх осіб.

Загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.

До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.

Суд зазначає, що правове регулювання відносин, пов’язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Згідно з Порядком здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг МВС і Держсільгоспінспекції бланків біржових угод.

Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС.

У разі продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, філією суб’єкта господарювання або уповноваженим дилером, крім акта приймання-передачі підприємства-виробника, покупцеві видається акт приймання-передачі, що укладається між суб’єктом господарювання (його філією) та уповноваженим дилером.

Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держсільгоспінспекції, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держсільгоспінспекцією - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану.

У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі.

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.655 ЦК).

На підставі виданої довіреності у позивача виникли права і обов'язки, що випливали саме із змісту довіреності, а саме: керування транспортним засобом, експлуатація, продаж,і т.д., а не придбання спірного автомобіля, оскільки за договором на представництво сторона, якій передано майно, права власності на нього не набуває, а лише діє від імені власника цього майна.

Визнання факту укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу за наявності не скасованої довіреності на право керування спірним автомобілем суперечить змісту закону, що регулює спірні правовідносини.

За змістом ст.ст.208, 210 ЦК України та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1338 (далі - Порядок), договір купівлі-продажу автомобіля повинен укладатися в письмовій формі і вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації в органах ДАІ.

Цим Порядком встановлена процедура державної реєстрації усіх транспортних засобів та зняття їх з обліку, яка є обов'язковою для усіх фізичних та юридичних осіб, що є власниками транспортних засобів. Правомірність придбання транспортних засобів підтверджуються документами, скріпленими підписами відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб'єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспортні засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами - виробниками транспортних засобів та підрозділами ДАІ, а також угодами укладеними на товарних біржах. Перед відчуженням, передачею такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ. Якщо транспортний засіб знімається з обліку в зв'язку з його відчуженням, у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті), робиться відмітка про зняття з обліку транспортного засобу для реалізації в межах України. Власники транспортних засобів зобов'язані зареєструвати їх протягом десяти діб після придбання.

В матеріалах справи відсутній договір купівлі-продажу автомобіля, вчинений у письмовій формі, підписаний обома сторонами продавцем і покупцем, засвідчений підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, який би містив всі істотні умови, необхідні для чинності такого договору купівлі-продажу, як того вимагають норми статей 202, 203, 207, п. 3 ст.208, ст.ст. 328, 626, 638, глави 54 ЦК України, п.8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року N 1388 (далі-Порядок).

Державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за проведення огляду транспортних засобів, державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.

Таким чином, наведеними нормами визначено, що у випадку придбання автомобіля, що вже перебував у експлуатації, окрім вищенаведеного переліку документів, подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку.

Отже, такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ ще до його відчуження та передачі новому власнику, оскільки відчуження та передача придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах ДАІ, не може проводитися.

В судовому засіданні достовірно було встановлено та не заперечувалось сторонами, що спірний автомобіль не знятий з обліку в органах ДАІ та залишається зареєстрованим за відповідачем, заява від останнього про зняття з обліку автомобіля не подавалась.Така заява не надходила і від позивача, який згідно з довіреності має на те повноваження.

Таким чином суд приходить до висновку, що сторони не вжили усіх заходів, передбачених актами цивільного законодавства щодо купівлі-продажу спірного автомобіля, а тому доводи позивача про те, що між ним та відповідачем насправді було укладено договір купівлі - продажу автомобіля не приймає до уваги та вважає їх неспроможніми.

Слід також зазначити, що статтею 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. При цьому, позивач повинен указати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Враховуючи те, що зі змісту позовних вимог позивача, його пояснень наданих в судовому засіданні та всіхї наявних у справі доказів досліджених судом не вбачається, що воля сторін при укладанні - оформленні нотаріально посвідченої довіреності була направлена на приховування іншого правочину, а саме укладення договору купівлі - продажу автомобіля, а тому відсутні правові підстави для визнання даної довіреності удаваним правочином.

Крім того, здійснюючи оцінку правочину з точки зору правових норм, суд враховує, що відповідно до статті 204 ЦК України, в якій закріплено презумпцію правомірності правочину, кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов’язки, доки презумпція не буде спростована.

Отже до спростування презумпції правомірності спірної довіреності виданої на ім’я позивача всі права набуті сторонами за ними, можуть безперешкодно здійснюватись, а створені обов’язки підлягають виконанню.

Спростування презумпції правомірності не було оскільки недійсність правочину /довіреності/ прямо законом не встановлена, також довіреність не визнана судом не дійсною, не існує рішення суду, яке набрало законної сили, та позивач не ставив, в ході даного судового розгляду вимог про визнання недійсності довіреності.

Керуючись ст. 235,237 244,257,264,267 ЦК України, ст.ст. 77, 77, 78, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, Постановою Пленума ВСУ від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання довіреності удаваним правочином та стягнення коштів – залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_3 понесені останнім судові витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_8