Рішення № 71710194, 19.12.2017, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/15457/17

Провадження № 2/234/5126/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2017 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Заборського В.О., за участю секретаря судового засідання Сторчай А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, померлого 02.07.2011 року та матері ОСОБА_4, померлої 27.10.2015 року, на квартиру АДРЕСА_1.

Позов обґрунтувала тим, що 27.10.2015 року у м. Ногинську Московської області РФ померла її мама ОСОБА_4, яка була зареєстрована та постійно проживала разом з нею в квартирі, що належить їм на праві часткової власності, за адресою: Донецька обл., м. Макіївка, вул. Комуністична, 2/4. Після її смерті залишилася спадщина, яка складається з 1/3 частки вищезазначеної квартири. Будь-якого заповідального розпорядження на випадок смерті ОСОБА_4 не залишила.

Крім того, ще 02.07.2011 року помер її батько ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина на 1/3 частки квартири за адресою: Донецька обл., м. Макіївка, вул. Комуністична, 2/4. Для прийняття спадщини 28.11.2011 року позивач звернулася із заявою до державного нотаріуса Другої макіївської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, яким було відкрито спадкову справу №52024160 після смерті ОСОБА_3, а померла ОСОБА_4 подала нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини на користь позивачки. До початку АТО на території Донецької області позивач не встигла отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті батька. Як стало відомо позивачці, нотаріус ОСОБА_5 на теперішній час працює приватним нотаріусом у м. Києві, місце знаходження архіву нотаріальної контори не відомо. В іншого нотаріуса на території України отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті батька неможливо через те, що місто Макіївка і спадкова справа знаходяться на непідконтрольній території.

Позивач, яка є єдиною дитиною і єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3, 23.08.2016 року звернулася до Другої дніпропетровської нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, однак державним нотаріусом ОСОБА_6 було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Таким чином, у зв’язку із не підконтрольністю частини території Донецької області Українській владі, в тому числі міста Макіївки, проведенням там АТО та недостатнім правовим врегулюванням питання оформлення спадщини за вищезазначених обставин, у теперішній час позивач позбавлена можливості завершити оформлення спадщини в загальному порядку після смерті батька – ОСОБА_3, зокрема отримати свідоцтво про право на спадщину, а також після смерті матері – ОСОБА_4 за місцем її відкриття та отримати свідоцтво про право на спадщину у зв’язку із неприйняттям до уваги документів, виданих тимчасово окупованою владою та неможливістю витребувати спадкову справу з непідконтрольної території.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про визнання позовних вимог ОСОБА_1 і просив розглянути справу у його відсутності.

Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності позивача і відповідача на підставі письмових доказів, які містяться у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, яка народилася 13.04.1976 року є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що підтверджується Свідоцтвом про її народження, виданого 16.06.1976 року відділом ЗАГС виконкому Совєтського району м. Макіївки.

На підставі Свідоцтва про право власності на житло №40144 виданого 18.10.2007 року Управлінням по обліку, розподілу та приватизації житла Макіївської міської ради, квартира АДРЕСА_2, на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_3 – 1/3 частка та членам його сім’ї, дружині ОСОБА_4 – 1/3 частка та дочці ОСОБА_1 – 1/3 частка.

Право власності на квартиру АДРЕСА_2, зареєстровано за співвласниками ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 – 08.01.2008 року КП «БТІ м. Макіївки», що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_3 помер у м. Макіївка, Донецької області – 02.07.2011 року, а ОСОБА_4 померла 27.10.2015 року у м. Ногинськ Московської області РФ.

21.11.2011 року Другою макіївською державною нотаріальною конторою зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_3, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №28763747 від 21.11.2011 року.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя ст. 1223 ЦК).

Як передбачено ст. 9-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2016 року, № 1669-VII, у разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є населений пункт, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, затверджений рішенням Кабінету Міністрів України, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, а нерухоме майно або основна його частина, у разі відсутності нерухомого майна - основна частина рухомого майна знаходиться на території, передбаченій частиною першою цієї статті, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.

Спадкова справа підлягає реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається із копії спадкової справи №712/2016 рік до майна померлої ОСОБА_4, 23.08.2016 року, позивачка звернулась до Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, в якій зазначила, що спадщину за законом прийняла на підставі п.3 ст.1268 ЦК України, оскільки постійно проживала із спадкодавцем та інші спадкоємці відсутні.

Згідно даних Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) 23.08.2016 року Другою дніпровською державною нотаріальною конторою зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_4.

Постановою державного нотаріуса Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 від 23.08.2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 у зв’язку з відсутністю юридичного підтвердження фактичного прийняття спадщини, оскільки неможливо отримати довідку з останнього місця реєстрації померлої та перевірити осіб, які могли б фактично (тобто сумісною реєстрацією разом із спадкодавцем) прийняти спадщину та неможливістю визначити склад спадкового майна та кола спадкоємців.

Відповідно до статті 41 ОСОБА_7 України, частини першої статті 319, частини першої статті 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Як зазначено в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Будченко проти України», «найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні.

У справі «EAST/WEST ALLIANCE LIMITED» проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив: «Згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «ОСОБА_8 проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року;…. перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року) (2). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98) (п. 3)».

На теперішній час законні підстави для втручання органу влади у мирне володіння майном, а саме, для припинення (обмеження) можливості ОСОБА_1 користуватися та розпоряджатися частками квартири, що входять до спадкового майна після смерті її батьків ОСОБА_3 та матері ОСОБА_4 та належать їй в порядку спадкування з часу відкриття спадщини, відсутні. Проте в порушення статті 41 ОСОБА_7 України, статті 1 Першого протоколу Конвенції право власності позивача на спадкове майно порушено - через тимчасову окупацію окремих районів Донецької області, проведення на території Донецької області антитерористичної операції позивач вже тривалий час з незалежних від неї причин не може отримати свідоцтва про право на спадщину.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, є зокрема, визнання права.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Тобто, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області на звернення ОСОБА_1 повідомило останню, що Друга макіївська державна нотаріальна контора перереєстрована у м. Маріуполь, однак фактично держнотконтора та її працівники не перемістилися за цією адресою. Архів документів Другої макіївської державної нотаріальної контори, в тому числі і спадкова справа щодо майна померлого ОСОБА_3 залишились у м. Макіївці, яке віднесено до переліку населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Завідуюча держнотконтори ОСОБА_9 звільнена за переведенням з займаної посади 14.06.2016 року, державного нотаріуса ОСОБА_5 звільнено із займаної посади у зв’язку із відмовою від переміщення разом із установою в іншу місцевість з 12.05.2015 року, що унеможливлює на теперішній час видати Другою макіївською державною нотаріальною конторою свідоцтва про право на спадщину.

Також ОСОБА_1 державним нотаріусом Другої дніпровської державної нотаріальної контори відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 у зв’язку з неможливо отримати довідку з останнього місця реєстрації померлої та перевірити осіб, які могли б фактично (тобто сумісною реєстрацією разом із спадкодавцем) прийняти спадщину та неможливістю визначити склад спадкового майна та кола спадкоємців.

Антитерористичну операцію розпочато Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято. Тобто, антитерористична операція на території Донецької області триває значний час і строки її закінчення є непередбачуваними.

Відповідно до статті 8 ОСОБА_7 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_7 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_7 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_7 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_7 України гарантується. Відповідно до статті 1 ОСОБА_7 Україна є правовою державою. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 ОСОБА_7).

Відповідно до статей 2, 6 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VIII) суди здійснюють правосуддя на основі ОСОБА_7 і законів України та на засадах верховенства права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих ОСОБА_7 і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За таких обставин, дійсно на теперішній час існують перешкоди для оформлення позивачем спадкових прав у нотаріальному порядку і за таких обставин визнання права власності на майно в порядку спадкування є компетенцією суду.

Згідно актуальної інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 09.11.2017 року, квартира АДРЕСА_2 належить на праві часткової власності: ОСОБА_3 – 1/3, ОСОБА_4 – 1/3 та позивачці ОСОБА_1 – 1/3.

ОСОБА_3 помер – 02.07.2011 року, а ОСОБА_4 померла - 27.10.2015 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Вимогами ст. 1222 ЦК України, передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно із ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною 3 ст.1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до п. 23 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, але нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії у зв’язку неможливістю отримати довідку з останнього місця реєстрації померлої та перевірити осіб, які могли б фактично (тобто сумісною реєстрацією разом із спадкодавцем) прийняти спадщину та неможливістю визначити склад спадкового майна та кола спадкоємців.

Як вбачається з паспорту позивачки ОСОБА_1 вона зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно копії паспорту ОСОБА_4, яка померла 27.10.2015 року, була також зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Постійне проживання позивачки разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини підтверджується копією домової книги та довідками про склад сім’ї виданих об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Комуністична, 2» від 10.10.2015 року.

Системний аналіз зазначених норм закону дає підстави суду зробити висновок про те, що оскільки нотаріусом видана відмова у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з відсутністю можливості отримати довідку з останнього місця реєстрації померлої ОСОБА_4 та неможливістю видати Другою макіївською державною нотаріальною конторою свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3, у зв’язку з перебуванням архіву на непідконтрольній Українській владі території та відсутністю працівників, то позивач позбавлений права оформлення спадщини в інший спосіб.

За таких обставин, позов в частині визнання права власності в порядку спадкування за позивачкою на частки квартири за адресою: м. Макіївка, вул. Комуністична, 2/4, які належали її померлим батькам: ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частки та ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частка підлягають задоволенню. Але оскільки ОСОБА_1 в позові просить визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька та матері на всю квартиру, не врахувавши, що їй в даній квартирі на праві спільної часткової власності вже належить 1/3 частка, то в цій частині позову необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 212 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІН НОМЕР_1, право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3, загальною площею 61,40 кв.м, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, який помер 02 липня 2011 року.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІН НОМЕР_1, право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3, загальною площею 61,40 кв.м, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4, яка померла 27 жовтня 2015 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області через Краматорський міський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Краматорського

міського суду ОСОБА_10