Рішення № 71709881, 18.01.2018, Дружківський міський суд Донецької області

ЄУН 229/4504/17

Провадження № 2-а/229/5/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2018 року м.Дружківка

Дружківський міський суд Донецької області у складі: головуючого - судді Лопатко Н.В., розглянувши у відсутності сторін в письмовому провадженні у приміщенні суду в м.Дружківка адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Дружківка Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Дружківці Донецької області, в якому просить: визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м.Дружківці Донецької області щодо припинення пенсійних виплат позивачу неправомірними; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Дружківці Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії позивачу за віком та сплатити заборгованість, починаючи з 01 вересня 2016 року на рахунок, відкритий позивачем; допустити негайне виконання постанови суду в частині присудження виплати у межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позову посилається на те, що є пенсіонером, отримує пенсію, перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України в місті Дружківка Донецької області як внутрішньо переміщена особа, однак, з 01.09.2016 року відповідач припинив виплати пенсії, мотивуючи це проведенням інформаційного обміну з органами соціального захисту населення, внаслідок якого не підтвердилося місце фактичного проживання позивача, тому, виплата пенсії була припинена. Вважає бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії неправомірною, та такою, що порушує її права, як громадянина України.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких у задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2017 року здійснено на підставі діючого законодавства. Зокрема, відповідач зазначив, що виплата пенсії була припинена з 01 січня 2017 року, а не з вересня як зазначив позивач, з урахуванням вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції», Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509, ПКМУ № 365 від 08.06.2016р. « Порядок призначення ( відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», ПКМУ № 136 від 19.02.2016р. « Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації…» та деякими іншими і до теперішнього часу позивач із заявою про поновлення пенсії не звертався. За результатами обміну інформацією з органами соціального захисту населення про осіб, які взяті на облік, відповідно до листа УСЗН від 22 грудня 2016 року довідку позивача від 28.11.2014 року №1423014968 було скасовано. На підставі чого ОСОБА_1 з 01.01.2017 року була призупинена виплата пенсії для з’ясування фактичного місця проживання пенсіонера. З огляду на зазначене відповідач вважає, що діяв у відповідності до законодавства та правових підстав для задоволення позовних вимог не має.

Позивач, яка була повідомлена про час розгляду справи, в судове засідання не з’явилась, в позовній заяві просить розглянути справу у її відсутність.

Представник Управління Пенсійного фонду України в місті Дружківці Донецької області, який був повідомлений про час розгляду справи, в судове засідання не з’явився, надав суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

На підставі наведеної норми, а також, врахувавши клопотання сторін, суд дійшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про задоволення позову частково, виходячи з наступного.

Позивач є пенсіонером і отримувала пенсію за місцем свого проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією пенсійного посвідчення (а.с.9).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, відповідно до розпорядження №6204 від 05 грудня 2014 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Дружківці Донецької області та отримує пенсію за віком (а.с.42).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, знаходиться на обліку та фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно із довідкою від 28.11.2014 року №1423014968 (а.с.10).

Виплата пенсії позивачу була припинена в зв’язку з відсутністю внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування з 01 січня 2018 року.

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Спірним у справі є правомірність дій Управлінні Пенсійного фонду України в місті Дружківці Донецької області щодо припинення виплати пенсії позивачу з вересня 2016 року на підставі не підтвердження його місця перебування.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно ст.7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані ст. 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI (далі - Закон № 1058-VI), за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно зі ст.5 Закону № 1058-VI цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Статтею 47 Закону № 1058-VI передбачено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст.49 Закону №1058-VI.

Згідно з ч.1 вказаної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 ст.49 Закону №1058-VI поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Отже, в ст.49 вказаного Закону відсутня така підстава як інформація про тривалу (понад 60 днів) відсутність позивача за місцем його проживання, як про це заявляв відповідач у запереченнях, а тому на час припинення відповідачем виплати позивачу пенсії були відсутні встановлені зазначеним Законом на це підстави.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08 червня 2016 року №365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, соціальні виплати припиняються у разі: наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Суд зазначає, що листи, отримані в порядку обміну інформації не є нормативно-правовими актами, на підставі яких можливо припинити виплату пенсії позивачу.

Матеріалами справи встановлено, що Управління Пенсійного фонду України в місті Дружківці Донецької області не приймалося рішення про припинення виплати пенсії позивачеві з 01 січня 2017 року.

З матеріалів справи вбачається, що виплату пенсій позивачу припинено на підставі отриманих списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб, що не передбачено ст.49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Однак, припинення виплати пенсії без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину України.

Отже, діями відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу порушені її права на отримання пенсії, оскільки відповідач всупереч вимог ст.49 Закону №1058-V не приймав рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд застосовує положення Конституції України, за якими в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров’я,честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст.ст.1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч. 2 ст. 46 Основного Закону України) і забезпечується ч 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю,виконанням трудових обов’язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачу, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Однак в даному випадку відповідач, в порушення вимог ч.2 ст.77 КАС України, не довів законність та обґрунтованість власних дій, що є предметом оскарження позивачем. Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст.77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу, а також щодо зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1

Щодо періоду з якого підлягає поновлення виплат пенсії, суд виходить з того, що згідно із довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 11 січня 2018 року наданої відповідачем (а.с.51) пенсія позивачу виплачена за період з липня 2016 року по грудень 2016 року включно, тобто виплати припинено з січня 2017 року, а не з вересня 2016 року, як зазначає позивач.

Отже, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що наявні всі правові підстави для часткового задоволення позову у вищезазначеній частині.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при зверненні з позовом сплачено судовий збір в розмірі 640 грн., враховуючи, що позов задоволено частково, сума судового збору, сплаченого позивачем, підлягає стягненню на користь позивача за бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м.Дружківці Донецької області.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів – у межах суми стягнення за один місяць, тому дане рішення підлягає зверненню до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.2,6-9, 19, 44,77, 241 246, 371 КАС України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт серія ВС № 186714, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України в м.Дружківці Донецької області (знаходиться за адресою: Донецька область, м.Дружківка, вул.Я.Мудрого, 40, ЄДРПОУ 23179481) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м.Дружківці Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2017 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Дружківці Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2017 року та виплатити заборгованість, що утворилася на рахунок відкритий позивачем в уповноваженому банку – Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

Рішення підлягає негайному виконанню в межах суми пенсії за один місяць.

В задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м.Дружківці Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 вересня 2016 року відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Пенсійного фонду України в м.Дружківці Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну чистини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 18 січня 2018 року.

Суддя: Н. В. Лопатко