Постанова № 71709182, 11.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження:№ 22ц/790/534/18 Головуючий 1 інст. - Поліщук Т.В.

Справа № 643/4907/17 Суддя доповідач - Карімова Л.В.

Категорія: позика

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2018 року колегія суддів Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Карімової Л.В.,

суддів колегії: Бурлака І.В.,

Яцини В.Б.,

за участю секретаря Колесник О.Е.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2017 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_4 суму заборгованості у розмірі 237000,00 грн. та вирішити питання щодо судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він з ОСОБА_4 перебував у дружніх стосунках. 29 жовтня 2016 року між ними укладено договір безпроцентної позики, за умовами якого він (ОСОБА_3) надав відповідачу належний йому товар (кабельно-провідникову продукцію) на реалізацію з подальшою відстрочкою сплати за реалізований товар (кабель, провод).

Відповідно до п.п. 1, 2 договору позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник прийняв від нього кабельно-провідникову продукцію в асортименті вартістю 237000 гривень 00 копійок, а позичальник зобов'язується повернути в строк до 30.12.2016 року позикодавцеві таку ж саму кабельно-провідникову продукцію в асортименті вартістю 237000 гривень 00 копійок. Позика прийнята в повному обсязі від позикодавця позичальником за розписками від 12 травня 2015 року в сумі 9425 грн., 04 березня 2016 року в сумі 8000грн., 01 квітня 2016 року в сумі 160 000 грн., 29 квітня 2016 року в сумі 200 000 грн., які є невід'ємною частиною цього договору та в оригіналі зберігаються у позикодавця. Станом на 29.10.2016 за розпискою від 29.04.2016, відповідач повернув йому частково отриману позику у сумі 140 425,00 грн., отримання яких підтверджується підписанням позикодавцем цього договору. Станом на час подачі позову заборгованість за договором складає 237000,00 грн. та до теперішнього часу відповідачем не була повернута.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2017 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у розмірі 237000 грн. на підставі договору безпроцентної позики від 29.10.2016 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне та необ'єктивне дослідження матеріалів справи, просить рішення скасувати та постановити нове про задоволення його позову у повному обсязі та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом було порушено його право на надання доказів, що призвело до винесення неправильного рішення у справі.

Так, досліджуючи боргові розписки чи договори позики суд повинен з'ясувати їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа.

Вислухавши пояснення учасників процесу, що з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що доказів на підтвердження укладення між сторонами договору позики та наявності у них договірних відносин, крім копії договору, позивачем суду надано не було.

Проте погодитися з такими висновками суду в повному обсязі не можна, оскільки вони зроблені з порушенням вимог чинного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 29 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір безпроцентної позики, за умовами якого ОСОБА_3 надав відповідачу належний йому товар (кабельно-провідникову продукцію) на реалізацію з подальшою відстрочкою сплати за реалізований товар (кабель, провод).

Відповідно до п.п. 1, 2 договору позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник прийняв від нього кабельно-провідникову продукцію в асортименті вартістю 237000 гривень 00 копійок, та зобов'язався повернути в строк до 30.12.2016 року позикодавцеві таку ж саму кабельно-провідникову продукцію в асортименті вартістю 237000 гривень.

Позика прийнята в повному обсязі від позикодавця позичальником за розписками від 12 травня 2015 року в сумі 9425 грн., 04 березня 2016 року в сумі 8000грн., 01 квітня 2016 року в сумі 160 000 грн., 29 квітня 2016 року в сумі 200 000 грн., які є невід'ємною частиною цього договору та в оригіналі зберігаються у позикодавця.

Відповідно до пункту 4 договору у разі неможливості повернення предмету позики позичальник повинен повернути позикодавцю його вартість, а саме 237000 гривень в строк до 30 грудня 2016 року.

Згідно пункту 5 договору якщо позичальник не поверне позичений предмет позики або його вартість до вказаного строку, позикодавець має право, починаючи з наступного дня після цього строку пред'явити цей договір до стягнення, шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Відповідно до умов договору позики та вимог ч.2 ст. 1048 ЦК України сторони цього договору не передбачили нарахування процентів за користування позикою.

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Статтею 527 ЦК України передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З наданих до суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 оригіналів договору безпроцентної позики від 29 жовтня 2016 року та оригіналів розписок ОСОБА_4 як боргових документів від 12 травня 2015 року на суму 9425 грн., 04 березня 2016 року на суму 8000 грн., 01 квітня 2016 року на суму 160 000 грн., 29 квітня 2016 року на суму 200 000 грн., вбачається, що сторони уклали договір позики та прийняли кожен із них відповідні зобов'язання. Зокрема, ОСОБА_4 зобов'язувався повернути борг не пізніше 10 травня 2016 року.

Знаходження у позикодавця ОСОБА_3 оригіналів розписок позичальника ОСОБА_4 про отримання ним вищезазначених коштів ( з урахуванням частково повернутих станом на 29 жовтня 2016 року коштів в сумі 140425 грн., про що зазначено в пункті 2 договору безпроцентної позики від 29 жовтня 2016 року) свідчить про те, що залишкову суму позики в розмірі 237 000 грн., зазначену в пункті 4 договору, боржником не повернута.

У зв'язку із зазначеним сума боргу підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 в розмірі 237000 гривень.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв'язку із задоволенням позову ОСОБА_3 слід стягнути на користь останнього понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2370 грн за подання позову до суду першої інстанції (а.с. 16) та 2607 грн. за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції (а.с. 48), а всього 4997 грн.

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 понесені ним витрати на правову допомогу є недоведеними, оскільки будь-яких доказів про надання правничої допомоги та сплати відповідних коштів відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України ОСОБА_3 як до суду першої так і апеляційної інстанції не надано.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2017 рокускасувати.

Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

Стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 29 жовтня 2016 року у сумі 237 000 ( двісті тридцять сім тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 понесені ним судові витрати у сумі 4977( чотири тисячі девятсот сімдесят сім) гривень .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Судді: