Постанова № 71707544, 17.01.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

справа № 396/1619/17

№ провадження 22-ц/781/183/18 Головуючий у суді І-ї інстанції Гарбуз О. А.

Доповідач Головань А. М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17.01.2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Головуючого судді: Голованя А.М.,

суддів: Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,

за участю секретаря Діманової Н.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 13 листопада 2017 року, за позовом ОСОБА_2 до Державного навчального закладу «Професійно-технічне училище № 40 м. Новоукраїнка», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, директор Державного навчального закладу «Професійно-технічного училища № 40 м. Новоукраїнка» ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що більше ніж дев'ятнадцять років він працював майстром в Державному навчальному закладі «Професійно-технічне училище № 40 м. Новоукраїнка» (далі ДНЗ ПТУ №40), навчав учнів професії електрогазозварника, пов'язаною з підвищеною небезпекою та шкідливими умовами праці.

Протягом цього часу його було двічі незаконно звільнено та поновлено на роботі за рішеннями суду.

19 грудня 2006 року через невиконання власником законодавства про працю він звільнився з роботи за ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Зазначає, що порушення законодавства про працю, що було допущене посадовими особами ДНЗ ПТУ №40 в період 2005 - 2006 років, змусило його звільнитися з роботи та призвело до моральних страждань.

Через втрату роботи він не зміг матеріально забезпечувати сім'ю та пройти рекомендоване санаторно-курортне лікування, також, звільнення з роботи завадило йому вийти на пільгову пенсію, і зганьбило його репутацію.

У зв'язку з наведеним просить стягнути з ДНЗ ПТУ № 40 на його користь відшкодування завданої моральної шкоди, яку оцінює в розмірі 42000 грн.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 13 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неповне, не всебічне та необ'єктивне дослідження судом матеріалів справи, неналежну оцінку доказів, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засідання апеляційного суду ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, представники ДНЗ ПТУ №40 висловили заперечення щодо скарги.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи позивачу у задоволенні його вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.

Але судом не встановлені та не викладені в рішенні всі обставини справи, на основі яких можна зробити висновок про те, чи порушені права позивача і коли саме, та в якій мірі, та чи підлягають вони судовому захисту.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Із матеріалів справи убачається, що позивач ОСОБА_2 з 26 січня 1987 року працював в ДНЗ ПТУ № 40 на посаді майстра виробничого навчання з підготовки професії електрогазозварник і згідно посадової інструкції є відповідальним за охорону праці учнів.

Двічі, 09 лютого 2005 року та 16 лютого 2006 року його незаконно було звільнено з роботи та двічі поновлено на роботі рішеннями Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 травня 2005 року, що набрало законної сили та Апеляційного суду Кіровоградської області 12 жовтня 2006 року.(а.с.9-14)

19 грудня 2006 року, відповідно до наказу №135-к, ОСОБА_2 було звільнено з роботи з підстав передбачених ч.3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю. (а.с.8, 63,63)

Стаття 237-1 КЗпП України надає право працівникові на відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Виходячи з положення ст. 23 ЦК України, при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суду необхідно встановити характер завданої моральної шкоди, глибину і тривалість моральних та фізичних страждань потерпілого, настання негативних змін у його житті, можливість відновлення стану, який мав потерпілий до нещасного випадку чи професійного захворювання.

Крім того, відповідно до роз'яснень, що містяться у п.п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, позивач має довести факт існування моральної шкоди, характер моральних страждань та розмір шкоди, які мають бути підтверджені відповідними доказами.

В позовній заяві ОСОБА_2 зазначає, що причиною його звільнення з роботи стало порушення з боку керівництва ДНЗ ПТУ № 40 його трудових прав, зокрема, права на охорону праці, невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу тощо.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону праці», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля.

Згідно п.1.13 Примірної інструкції з охорони праці під час виробничого навчання за професією "електрогазозварник" для учнів професійно-технічних навчальних закладів, затвердженої наказом МОН України, від 17.05.2005 року N 299, учні (слухачі) ПТНЗ під час виробничого навчання за професією "електрогазозварник" повинні забезпечуватися спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального захисту відповідно ДНАОП 0,05-3.41-81 "Типові галузеві норми безкоштовної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту робітникам і службовцям вищих учбових закладів", а саме: костюм брезентовий; черевики шкіряні; калоші діелектричні; рукавиці брезентові; рукавиці діелектричні; окуляри захисні, шолом захисний; узимку додатково - куртка бавовняна, брюки на утеплювальній прокладці, валянки. Крім того, в залежності від видів зварювання, можливе додаткове видання спецодягу.

Проте, як убачається з долученого до відзиву на апеляційну скаргу листа Управління праці та соціального захисту населення Новоукраїнської районної державної адміністрації від 08.02.2005 року № 232, зварювальні апарати на яких навчаються учні не мають технічних паспортів, не проводиться щорічна перевірка стану ізоляції електромережі та контурного заземлення, учні та майстри училища не забезпечені протягом декількох років спецодягом, взуттям та засобами індивідуального захисту, робочі місця для проведення виробничого навчання забезпечені лише двома брезентовими костюмами, термін використання яких скінчився.(а.с. 114)

Зазначена обставина також встановлена згаданим вище рішенням Новоукраїнського районного суду від 16 травня 2005 року.

Таким чином, позивачем було об'єктивно доведено порушення відповідачем його трудових прав як особи, що відповідала за стан охорони праці учнів.

Відтак, звільнення з роботи з підстав передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, хоча і за власним бажанням, але під тиском вказаних вище обставин, призвело до втрати позивачем роботи, якій він присвятив більше 19 років, що завдало йому моральних страждань, які полягали у моральних переживаннях.

Вирішуючи питання про визначення розміру відшкодування моральної шкоди, приймаючи до уваги тривалість моральних страждань у часі й виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд апеляційної інстанції вважає, що сума в 3000 грн. буде достатньою для такої компенсації.

При цьому суд вважає посилання позивача на інші обставини порушення його прав недоведеними.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з підстав передбачених п.п. 2,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України з ДНЗ ПТУ №40 необхідно стягнути документально підтверджені витрати понесені позивачем по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 704 грн.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 376, 382, 383, 384, 389 ЦПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 13 листопада 2017 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Державного навчального закладу «Професійно-технічне училище №40 м. Новоукраїнка» на користь ОСОБА_2 3000 грн. (три тисячі гривень) на відшкодування моральної шкоди та сплачений судовий збір в розмірі 704 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя:

Судді: