Ухвала суду № 71706610, 03.01.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/42/18 Справа № 183/2603/15 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Іванченко О.Ю.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 січня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Іванченко О.Ю.

суддів: - ОСОБА_2

- ОСОБА_3

за участю секретаря - Гичка Л.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі матеріали кримінального провадження № 12015040350000169 за апеляційними скаргами потерпілої ОСОБА_4 та прокурора, який приймав участь при розгляді справи у суді першої інстанції на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2017 року, яким:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 Казахстану, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, непрацюючого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого;

за вчинення злочинів передбачених ст.ст. 186 ч. 1, 122 ч. 1 КК України,

Учасники судового провадження :

прокурор - Постаренко Д.В.,

потерпілої - ОСОБА_4,

представника потерпілої - ОСОБА_6

ВСТАНОВИЛА :

Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2017 року виправдано ОСОБА_5 за пред'явленим обвинуваченням за ч. 1 ст. 186 КК України, у відповідності до п. З ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки судом не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати, та ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

Строк відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання.

Вирішено питання про речові докази в порядку ст. 100 КПК України.

ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за вчинення злочину за таких обставин: 24 січня 2015 року приблизно о 16 годині 15 хвилин він прийшов до будинку № 11 по вул. Біліченко в с. Новоселівка Новомосковського району, де між ним та раніше йому знайомою ОСОБА_4 виникла словесна сварка, в результаті якої у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4, ОСОБА_5 24 січня 2015 року приблизно о 16 годині 30 хвилин, перебуваючи в будинку № 11 по вул. Біліченко в с. Новоселівка Новомосковського району, штовхнув ОСОБА_4 у груди, від чого остання впала на підлогу, а ОСОБА_5 в цей час схопив її за кисть правої руки та почав її викручувати. Відпустивши руку ОСОБА_4, ОСОБА_5 наніс ОСОБА_4 численні удари кулаками по різним частинам тіла. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4, ОСОБА_5 схопив у руку не встановлений в ході досудового розслідування предмет та наніс ним близько 3 ударів по голові в потиличну частину, після чого схопив у руки електричний подовжувач та став ним душити ОСОБА_4 за шию, однак остання вирвалася від ОСОБА_5 та вибігла на вулицю.

В результаті умисних дій ОСОБА_5 потерпілій ОСОБА_4 спричинено тілесні ушкодження у виді:

- закритого перелому човноподібної кістки правої кисті, синця в області зап’ястка, саден на правій кисті, які у своїй сукупності відносяться до середнього ступеню тяжкості;

- струсу головного мозку, забитої рани в потиличній області голови, синця навколо ока, садна у лівій передвушній області, які у своїй сукупності відносяться до легкого ступеню тяжкості з короткочасним розладом здоров’я,

- синців на спині, в області лівого плечового суглобу, на передпліччях, 2-3 пальцях правої кисті, лівому стегні, саден в області колінних суглобів, які у своїй сукупності відносяться до легкого ступеню тяжкості..

Не погодившись з прийнятим вироком потерпіла ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати в зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, та просить ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винним за ч. 1 ст. 187 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не перевірив належним чином обґрунтованість пред'явленого обвинувачення та не надав відповідну оцінку доказам по даному кримінальному провадженню.

Так суд першої інстанції не перевірив єдиний речовий доказ на підтвердження заволодіння мобільним телефоном з боку ОСОБА_5 є рештки мобільного телефону Nokia 108, які 25 січня 2015 року рештки мобільного телефону відповідно до протоколу огляду предмету було добровільно видано працівникам поліції дружиною обвинуваченого ОСОБА_7 за місцем їх проживання з ОСОБА_5

На підтвердження незаконності складання протоколу огляду предмета від 25 січня 2015 року суд першої інстанції послався на покази свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які були залучені в якості понятих, та нібито свідчать про відсутність добровільної видачі телефону. Але в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 04.02.2016 року під час допиту пояснив суду, що він питав у ОСОБА_7, чи дійсно вона добровільно видала цей телефон, на що та відповіла ствердно. Таким чином висновки суду першої інстанції спростовуються доказами дослідженими в судовому засіданні

Суд першої інстанції не усунув протиріччя в показах обвинуваченого ОСОБА_5, який частково визнавав вину в судовому засіданні в пред'явленому обвинуваченні за ст. 187 КК України, але згодом змінив покази.

Судом першої інстанції невірно встановлено фактичні обставини справи, що потягло за собою необґрунтоване виправдання ОСОБА_5 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України. Враховуючи, що від даного обвинувачення ОСОБА_5 захищався в суді першої інстанції, суд першої інстанції мав всі підстави кваліфікувати дії обвинуваченого за ст. 187 КК України і визнати його винним саме за обвинуваченням яке я підтримувала в суді першої інстанції

Прокурор, який приймав участь при розгляді справи у суді першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій просить вирок суду скасувати у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду першої інстанції, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину через його м'якість. Просить ухвалити свій вирок, яким визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 та ч. 1 ст. 122 КК України відповідно до зміненого обвинувачення у суді та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 186 КК України у виді 2 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 122 КК України у виді 1 року позбавлення волі на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання у виді 2 років позбавлення волі.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки потерпіла ОСОБА_4 під час судового розгляду вказала на речовий доказ (уламки мобільного телефону), що він їй належить. Крім того судом не взято до уваги той факт, що потерпіла ОСОБА_4 вказує на те, що саме ОСОБА_5 вихопи з її рук мобільний телефон, який їй належить.

Судом не проаналізовано у сукупності покази потерпілої, протокол огляду предмету (мобільного телефону) від 25.01.2015, який проводився поряд з місцем мешкання обвинуваченого ОСОБА_5, показання дружини обвинуваченого ОСОБА_7 та не надав належної оцінки їх у сукупності, підтвердження понятими факту огляду мобільного телефону, який перебував у розламаному стані.

Так суд не встановив, чому саме телефон перебуває у розламаному стані, що суперечить показам потерпілої ОСОБА_4, однак узгоджується з показами свідка ОСОБА_7 наданими під час досудового розслідування, про те, що її чоловік ОСОБА_5 викинув вказаний телефон за двір.

Не зрозумілим з вироку суду залишається підстава виправдання обвинуваченого оскільки при проведенні аналізу доказів зазначено про те, що факт заволодіння телефоном відсутній і в той же час зазначено про відсутність в діях ОСОБА_5 умислу на заволодіння чужим майном. Тобто вирок суду не містить чіткого посилання на мотиви виправдання, а суд лише обмежився фразою про недоведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України.

Судом зазначено про неможливість усунення протиріч, які виникли під час слухання справи, однак прокурором та представником потерпілої неодноразово заявлялись клопотання про допит у судовому засіданні в якості свідка слідчого, який проводив досудове розслідування у вказаному провадження з метою уточнення, щодо речового доказу, та яким чином він направлявся до камери речових доказів, також клопотання про допит у якості свідка оперуповноваженого ОСОБА_11 з метою уточнення з приводу виявлення уламків мобільного телефону, однак судом відмовлено у зазначених клопотаннях

При здійсненні апеляційного розгляду обвинувачений та його захисник просили апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін як законний та

Прокурор наполягала на задоволенні своєї апеляційної скарги, та не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги потерпілої.

Потерпіла наполягала на задоволенні своєї апеляційної скарги, та не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом; ухваленим судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України; в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбаченнях цією статтею.

У відповідності до обвинувального акту ОСОБА_5 обвинувачується в тому, що 24.01.2015 близько 16.15 годин він перебував у будинку №11, який розташований за адресою: вул. Біліченко, с. Новоселівка, Новомосковськом район, Дніпропетровської області, що належить ОСОБА_4 де також перебувала остання.

Піл час спілкування між ОСОБА_5М і ОСОБА_4 виникла словесна сварка, під час якої у ОСОБА_5 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 в результаті якого руками штовхнув останню у груди, від чого остання впала на підлогу, у цей час ОСОБА_5 схопив її за кисть правої руки та почав її викручувати. Відпустивши руку ОСОБА_5 почав зносити ОСОБА_4Д численні удари кулаками по різним частинам тіла.

Продовжуючи злочинну діяльність близько 18.00 годин маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_4, ОСОБА_5 схопив у руку не встановлений у ході досудового розслідування предмет та наніс ним ОСОБА_4 близько 3 ударів по голові, після чого схопив у руки електричний подовжувач та став ним душити ОСОБА_4 за шию, але остання вирвалась від ОСОБА_5 та вибігла на вулицю.

В результаті протиправних дій ОСОБА_5 ОСОБА_4 спричинено не меншс чотирнадцяти травматичних дій чим завдано потерпілій тілесні ушкодження у виді закритого перелому човноподібної кістки правої кисті, синця в область правого зап'ястка, саден на правій кисті, які у своїй сукупності відносяться до середнього ступеню тяжкості, за ознаками тривалого розладу здоров'я, оскільки зростання кісткової тканини у місті перелому відбувається у термін більше, як 21 день. Тілесні ушкодження у виді струсу головного мозку, забитої рани у потиличній області голови, синця навколо лівого ока, садна у лівій перед вушній області, які у своїй сукупності, за своїм характером, відносяться до легкого ступеню тяжкості і короткочасним розладом здоров'я, тривалістю понад 6 днів, але не більше як 21 ;юнь. Тілесні ушкодження у виді синців па спині, в області лівого плечового суглоб, на передпліччях, 2-3 пальців правої кісті, лівому стегні, саден в області колінних суглобів., які у своїй сукупності та кожне окремо відноситься до легкого ступеню тяжкості.

24.01.2015 року близько 18.00 годин ОСОБА_5 перебуваючи будинку №11, по: вул. Біліченко, с. Новоселівка Новомосковськом район Дніпропетровської області помітив в руках ОСОБА_4 мобільний телефон марки «Nokia-108» з якого остання намагалась зателефонувати знайомим та покликати їх на допомогу. Керуючись раптово виниклим умислом на відкрите заволодіння майном ОСОБА_5 перебуваючи у вищевказаному місці о 18.05 годині вихопив з рук ОСОБА_4 вихопив та поклав в карман вищевказаний мобільний телефон спричинивши потерпілій матеріальну шкоду 475,75 гривень.

Як вбачається з обвинувального акту тілесні ушкодження середньої тяжкості потерпілій ОСОБА_5 спричинив о 18.00 годині, після чого о 18.05 годині заволодів її мобільним телефоном.

Суд першої інстанції вийшовши за межі пред`явленого обвинувачення змінив час скоєння злочину вказавши, що тілесні ушкодження ОСОБА_4 були спричинені о 16.30 годині, не мотивувавши дані висновки.

Таким чином не з`ясувавши, що саме робив ОСОБА_5 з 16.30 годині до 18.05 годині 24 січня 2015 року.

Відповідно до ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом.

Вказана норма передбачає два самостійні види при яких постановляється виправдовувальний вирок, а саме якщо не доведено, що вчинене кримінальне правопорушення в якому обвинувачується особа передбачений п. 1 ч. 3 ст. 373 КПК України, а також ухвалення виправдовувального вироку у разі якщо, не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Вказані обставини є самостійними підставами для ухвалення виправдовувального вироку та є взаємовиключними.

Відповідно до ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються: у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Обґрунтовуючи прийняте рішення про виправдання обвинуваченого суд першої інстанції послався на те що суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст. 186 КК України характеризується лише прямим умислом, коли особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, відкрито вилучає чуже майно, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає спричинити таку шкоду, вольовою ознакою прямого умислу є бажання настання передбачуваних наслідків такого діяння, саме мотив злочину являються необхідною умовою для правильної кваліфікації злочину.

В даному випадку відсутні об’єктивні дані про наявність в діях ОСОБА_5 умислу на відкрите заволодіння чужим майном, як і відсутні допустимі докази про те, що оглянуті 25.01.2015 року залишки мобільного телефону являються об’єктом злочинних посягань, визначених потерпілою ОСОБА_4, як мобільний телефон «Nokia108», ІМЕІ 356451065069093 та №356451065069911.

Таким чином суд першої інстанції не вказав підстав з яких він виправдав ОСОБА_12, оскільки обґрунтовуючи в мотивувальній частині вироку рішення виправдати останнього та прийшовши до висновку про відсутність в його діях складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, виправдав ОСОБА_5 відповідно до резолютивній частині вироку суд на підстав п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України - у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведеності винуватості особи в суді і не можливістю їх отримати.

Таким чином вирок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки висновки суду викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Відповідно до ч. 2 ст. 411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінальною провадження, якщо: висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; ) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Відповідно до ст. 409 КПК України, підставами для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Суд першої інстанції допустив невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

Так визнаючи винуватим ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України суд першої інстанції послався на показання потерпілої ОСОБА_4 визнав їх належними та допустимими доказами.

Потерпіла стверджувала, що 24 січня 2015 року приблизно о 13.00 годині вона бачила ОСОБА_5 біля кладовища. Приблизно о 17.00 годині, почувши стук у двері, відчинила їх та побачила на порозі ОСОБА_5, який перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння. Останній, повідомивши її, що має на меті вступити з нею в інтимні стосунки, відштовхнув її від дверей, від поштовху вона впала, а ОСОБА_13 почав допомагати їй піднятися. Вже в коридорі між ними почалася бійка, під час якої ОСОБА_5 хватав її за пальці та праву руку, з великою силою викручував руку. Потім схопив її за голову і почав її також викручувати, а через деякий час, схопивши за шию, потягнув до кімнати будинку, де штовхнув її на диван та мав на меті вступити з нею у статеві стосунки, намагаючись зняти з неї одяг. Коли він нахилився над нею, вона не втрималася, їй стало зле, тому відхилившись від дивана вона вирвала, зрозумівши, що їй треба тікати від ОСОБА_5 Однак, останній з усією силою схопив її та не випустив, після чого став перед нею на дверях в прихожій кімнаті. Вона спробувала залагодити бійку, почала пропонувати ОСОБА_5 чай чи каву, останній присів за стіл, вона також сіла за столом, але намагалася вийти до коридору, внаслідок чого він схопив її обома руками за волосся, наніс удар коліном у праве око, а потім декілька разів ударив по обличчю коліном. Потім вона схопила його за верхній одяг, з усієї сили навалилася на нього, тому опинилася зверху нього, а ОСОБА_5 намацав банку та декілька разів банкою наніс їй удари по потиличній частині голови. Вона почала відбиватися, однак ОСОБА_5 схопив її руку, почав її з великою силою викручувати, після чого накинув на її шию електричний подовжувач та почав душити. Вона, зібравшись з силами, почала від нього відбиватися, нанесла йому удар між ногами, і, скориставшись його тимчасовою безпорадністю, вибігла на вулицю та заховалася за літньою кухнею. Дочекавшись, коли ОСОБА_5 пішов, вона повернулася до хати. Під час бійки у ОСОБА_5СМ. декілька разів дзвонив його мобільний телефон, однак він не відповідав на дзвінки, а вона в цей час дістала свій мобільний телефон «Nokia108» та зателефонувала на перший же номер, ним виявився ОСОБА_14П, однак ОСОБА_5 вихопив з її рук телефон та поклав до своєї кишені.

Визнавши ОСОБА_5 В,М винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.. 1 ст. 122 КК України, суд першої інстанції встановивши, що показання потерпілої є належним та допустимим доказом жодним чином не обґрунтував у вироку виправдовуючи ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 186 КК України , чому він не приймає її показання в частині заволодіння ОСОБА_5 мобільним телефоном потерпілої.

Також суд першої інстанції жодним чином не перевірив яким чином і хто саме психологічно тиснув на свідка ОСОБА_7П яка видала залишки мобільного телефону потерпілої який приніс її чоловік ОСОБА_5, формально пославшись на те, що тиск здійснявся з боку працівників поліції, при цьому як стверджувала потерпіла під час судового розгляду понятий ОСОБА_9 стверджував, що ОСОБА_7 видала телефон добровільно, дані обставину суд у своєму вироку не проаналізував, формально вказавши у вироку, що детальний аналіз показань свідка ОСОБА_7П та понятих ОСОБА_8 і ОСОБА_9 спростовує добровільну видачу ОСОБА_7 мобільного телефону. Та не обґрунтувавши які саме підстави дозволяють зробити даний висновок.

Зазначені порушення є істотними відповідно до ч. 1 ст.412 КПК України та такими, які перешкодили суду повно та всебічно розглянути кримінальне провадження і постановити законний і обґрунтований вирок.

Згідно ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За таких обставин апеляційний суд виходячи з вимог статей 7 і 9 КПК України не вправі встановлювати і доказувати факти, які не були встановлені та не доведені судом першої інстанції.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 КПК України не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом

Також відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2016 року № 5-249кс15, що є обов’язковою для застосування відповідно до ч. 1 ст. 458 КПК України, безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з’ясування обставин кримінального провадження та його об’єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв’язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК, і сформувати повне та об’єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне вирок скасувати і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції, під час якого суду необхідно з дотриманням усіх вимог кримінального і кримінального процесуального закону повно і всебічно дослідити всі докази по справі, дати їм належну оцінку, а також перевірити інші доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 412, 415 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_4 та прокурора, який приймав участь при розгляді справи у суді першої інстанції – задовольнити частково.

Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2017 року щодо ОСОБА_5 – скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Апеляційного суду

Дніпропетровської області

___ __ __

О.Ю.ОСОБА_15ОСОБА_16ОСОБА_2