Постанова № 71698473, 19.01.2018, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/9104/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - Корольова Г. Ю.Номер провадження 22-ц/788/142/18 Суддя-доповідач - Собина О. І. Категорія - 48

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2018 року м. Суми

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Собини О. І. (суддя-доповідач), Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С. , за участю секретаря - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 листопада 2017 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Сумської міської ради про відібрання і повернення дитини, -

в с т а н о в и в :

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

22 серпня 2017 року позивачка звернулась до місцевого суду із позовом про відібрання дитини від батька та повернення її за місцем проживання матері. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 27.01.2012 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. З серпня 2015 року подружні відносини між ними припинені і рішенням суду від 17.02.2016 року шлюб між ними розірвано. Дитина залишилась проживати разом з нею, була влаштована в дитячий садочок «Волошка», але у липні 2016 року відповідач обманом взяв у неї сина, забравши його з дитячого садочку і утримує у себе чим позбавляє її можливості на спілкування з дитиною. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.04.2017 року, яке набрало законної сили, визначено місце проживання малолітнього сина разом з нею. Незважаючи на це, відповідач до цього часу не віддає дитини, утримує її за місцем свого проживання та проживання своїх батьків і в добровільному порядку не бажає передати їй дитину. У зв'язку із цим просила ухвалити рішення, яким відібрати у відповідача дитину та передати їй. Також просила стягнути судові витрати у справі.

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 13 листопада 2017 року позов ОСОБА_7 було задоволено.

Відібрано у ОСОБА_5 малолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 і повернуто за місцем проживання матері ОСОБА_7, яка проживає за адресою АДРЕСА_1.

Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати у справі.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м.Суми від 30 листопада 2017 року виправлені описки у рішенні Ковпаківського районного суду м.Суми від 13 листопада 2017 року.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції формально підійшов до вивчення обставин справи, що потягло за собою неправильне вирішення справи по суті, не сприяв повному, об'єктивному її розгляду, не врахував ту обставину, що відібрання малолітнього сина від батька та його сім'ї та повернення його до матері суперечить інтересам дитини і дана обставина підтверджується висновками психолога. Також вважає, що суд безпідставно розглянув справу у відсутність відповідача у справі і тому останній не використав своє право щодо подання заперечень та доказів, які мають значення для справи та впливають на результат її розгляду.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, думку відповідача та його представника, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення позивача та її представника проти апеляційної скарги, заслухавши свідка, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони з 27.01.2012 року перебували у шлюбі і від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 17.02.2016 року шлюб між сторонами розірваний. Сторони припинили подружні відносини та спільне ведення господарства з серпня 2015 року, і за взаємною згодою батьків їх малолітній син залишився проживати з матір'ю і дана обставина підтверджується копією рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 17.02.2016 року (а.с.7).

Між сторонами склались вкрай неприязні відносини з приводу виховання їх спільної дитини та визначення її місця проживання. Дитина протягом липня-серпня 2016 року проживала з відповідачем та його батьками в с.Н.Піщане, але позивач мала можливість зустрічатись із сином та забирати його на вихідні дні. З 01.09.2016 року дитина проживала з матір'ю у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 і була оформлена до дитячого садочку «Волошка» і відвідувала його до 26 вересня 2016 року включно. Дана обставина підтверджується довідкою ДНЗ № 21 «Волошка» (а.с.66).

У жовтні 2016 року відповідач без погодження з позивачем примусово забрав у неї дитину і з цього часу дитина проживає або з ним або з його матір'ю та вітчимом.

Позивач звернулась до суду із позовом про відібрання дитини, визначення місця її проживання та стягнення аліментів на утримання дитини і рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 12 квітня 2017 року її позов було задоволено частково та визначено місце проживання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю - ОСОБА_7 та стягнуто з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. В задоволенні вимог про відібрання дитини було відмовлено з тих підстав, що на час звернення позивачки до суду з позовом про відібрання дитини місце проживання дитини не було визначено законом або судом разом з позивачкою ОСОБА_7, а тому відсутні були правові підстави стверджувати, що відповідач протиправно змінив місце проживання дитини (а.с.8-10).

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 14 червня 2017 року рішення місцевого суду було залишено без змін (а.с.11-12).

Після ухвалення рішення про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю відповідач в добровільному порядку не повернув їй дитину і дитина проживає або разом з батьком та його цивільною дружиною в її будинку або разом з бабусею.

Відповідно до інформації Національної поліції України Головного Управління Національної поліції в Сумській області позивач неодноразово зверталася із заявами і повідомленнями про вчинення кримінального правопорушення до Сумського ВП ГУНП в Сумській області з приводу порушення її батьківських прав (а.с.15-22).

Згідно витягу з кримінального провадження №12017200440003204 від 23.08.2017 року внесені відомості про кримінальне правопорушення по правовій кваліфікації за ст.382 ч. 1 КК України по факту невиконання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.04.2017 року, яким проживання дитини ОСОБА_5, визначено з матір'ю ОСОБА_7, проте вказане рішення ОСОБА_5 не виконує.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_7 місцевий суд прийшов до висновку, що оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, визначено місце проживання малолітнього сина сторін разом з матір'ю і відсутні підстави вважати, що повернення дитини до своєї матері якимось чином буде негативно впливати або створюватиме реальну небезпеку її фізичному та психологічному стану, тому і позов є обґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р., ч.ч. 7 і 8 ст. 7 СК України в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Нормами ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" від 21.04.2001 року виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України).

Згідно ч. 1ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Виходячи з цього, колегія суддів при перевірці доводів апеляційної скарги керується тим, що при вирішенні спорів між батьками дитини і наявності у них рівних прав відносно своїх неповнолітніх дітей пріоритетне значення все ж мають права дитини, яка внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження, що відповідає принципам закладеним у Конвенції про права дитини (20 листопада 1989 року).

Колегія суддів при перевірці доводів апеляційної скарги про недоцільність повернення дитини її матері критично відноситься до письмових доказів долучених апелянтом до апеляційної скарги, а саме довідок про психологічне обстеження ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 складених практичним психологом ОСОБА_10 ( а.с.105-108). З цих довідок вбачається, що обстеження малолітньої дитини здійснювалось 25.10.2016 року та 14.08.2017 року на прохання бабусі дитини ОСОБА_11 та батька дитини ОСОБА_5 і, зважаючи на встановлені судом обставини, що між бабусею та батьком дитини з одного боку та матір'ю дитини з іншого склались вкрай неприязні відносини і починаючи з жовтня 2016 року зазначені особи в примусовому порядку забрали малолітню дитину у матері і створюють перешкоди у їх спілкуванні, тому із зрозумілих причин саме бабуся та батько мають беззаперечний вплив на неї і можуть створювати негативний образ матері в уявленні дитини і ніби-то страх перед матір'ю про наявність чого було зазначено у довідках психолога.

В той же час, з пояснень учасників справи даних ними у суді апеляційної інстанції вбачається, що вже після ухвалення рішення суду на користь позивача про відібрання дитини, в грудні 2017 року нею було встановлено місце перебування дитини у ДНЗ «Олімпійський». Вона двічі відвідувала дитину у цьому навчальному закладі і після наполегливого прохання дитини вона забрала її додому і протягом десяти днів син проживав з нею, але потім знову, в примусовому порядку, бабусею та батьком був відібраний у матері. Дана обставина визнається учасниками справи і ніким не оспорюється. Отже така поведінка дитини свідчить про помилковість висновків психолога про існування у малолітньої дитини страху перед матір'ю і небажання бачитись та проживати з нею.

Крім того, колегія суддів вважає, що зазначений психолог вийшов за межі психологічного дослідження психоемоційного стану малолітньої дитини і надав рекомендації щодо вирішення питання стосовно недоцільності проживання дитини разом з матір'ю, визначення місця проживання дитини з батьком, а також з незрозумілих причин, без особистого спілкування з матір'ю дитини та батьком матері, рекомендував проведення психіатричної експертизи матері та її батька, а також можливості розгляду питання щодо позбавлення матері дитини батьківських прав.

Колегією суддів під час розгляду доводів апеляційної скарги була досліджена і довідка про психологічне обстеження малолітньої дитини сторін складена 17.01.2018 року практичним психологом ОСОБА_12 з якої вбачається, що дійсно саме бабуся дитини проводить багато часу разом з онуком і має у нього авторитет і, в свою чергу, ОСОБА_5 приймає правила життєустрою, запропоновані бабусею, та виконує їх. В той же час, тема матері є для нього болісною, образ мами у внутрішньому світі хлопчика не забутий, його переживання глибоко травматичні, він не може зрозуміти, чому мами немає у його житті, чому вона не приходить до нього (а.с.165-167). Також психолог прийшла до висновку, що дитина хронічно перебуває у стресовому стані і тому саме базові потреби дитини у забезпеченні повноцінного та системного розвитку мають стати пріоритетом у діях значимих близьких людей і саме вони зобов'язані домовитись між собою про створення комфортного середовища для ОСОБА_5 з метою уникнення можливих ускладнень психічного та інтелектуального розвитку дитини.

Виходячи з вищезазначеного колегія суддів вважає, що такі висновки психологів можуть свідчити лише про те, що саме дії близьких родичів малолітньої дитини, відсутність між ними домовленості щодо місця її проживання та виховання, неодноразова різка зміна цього місця проживання без урахування прав та інтересів дитини негативно впливає на її психологічний стан та створює у неї відчуття небезпеки та страху.

За клопотанням апелянта в суді апеляційної інстанції в якості свідка була допитана матір ОСОБА_5 - ОСОБА_11, яка також фактично підтвердила ту обставину, що саме вона та її син, без домовленості з матір'ю дитини, приймали рішення про визначення місце проживання її малолітнього онука. Влітку онук мешкає разом з нею та її цивільним чоловіком в її будинку в с.Н.Піщане, а в інші пори року він мешкає разом з батьком в будинку його цивільної дружини в м.Суми. Вважала, що саме вона та її син зможуть створити належні умови для повноцінного розвитку та виховання дитини.

Не спростовують висновків суду і посилання апелянта на відвідування дитиною секції з футболу та школи ранньої творчої орієнтації «Малюк», оскільки проживання дитини разом з матір'ю ніяким чином не буде створювати перешкод у відвідуванні цих виховних та навчальних закладів, за умови попередньої домовленості між батьками дитини (з урахуванням графіків роботи батьків) щодо супроводження дитини до цих закладів.

Не знайшли свого підтвердження і доводи апелянта та його представника про коло знайомих та друзів в оточенні ОСОБА_7, які ведуть асоціальний спосіб життя і мають негативний вплив на дитину. Крім того, судом встановлено, що матір дитини має постійне місце роботи, стабільний заробіток, позитивно характеризується за місцем роботи (а.с.71, 176-177). Вона піклується про свою дитину, створила належні умови для проживання дитини за місцем свого проживання, облаштувала окрему кімнату дитячими меблями, забезпечила дитину одягом та взуттям. Дані обставини встановлені рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 12 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини, а тому відповідно до ч.5 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо порушення місцевим судом прав та законних інтересів відповідача у справі і ухвалення рішення у його відсутність, оскільки як вбачається з матеріалів цивільної справи вперше слухання справи було призначене на 25.10.2017 року і про день та час слухання справи належним чином був повідомлений відповідач у справі (а.с.40), але він в судове засідання не з'явився і подав заяву про відкладення слухання справи, у зв'язку із необхідністю залучення захисника у даній справі (а.с.44) і, незважаючи на явку в судове засідання інших учасників справи її слухання було відкладено на 13.11.2017 року і відповідач належним чином повідомлений про день та час слухання справи (а.с.49).

В той же час в судове засідання на 13.11.2017 року відповідач знову не з'явився, звернувся із клопотанням про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що ним оскаржене в касаційному порядку рішення суду про визначення місця проживання дитини, але місцевий суд обґрунтовано розцінив таку поведінку відповідача як зловживання своїми правами і розглянув справу у його відсутність на підставі наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим судом при розгляді справи за позовом ОСОБА_7 не порушувались права та інтереси відповідача у справі, він належним чином повідомлявся про день та час слухання справи, не позбавлений був можливості скористатись правовою допомогою, надати усі наявні у нього докази у справі та прийняти участь у судових засіданнях.

Крім того, при розгляді спору про відібрання дитини відповідно до вимог передбачених ч.4 ст. 19 Сімейного кодексу України приймала участь і представник органу опіки та піклування - служби у справах дітей Сумської міської ради Максименко О.А., яка підтримала позовні вимоги ОСОБА_7, а отже інтереси малолітньої дитини були належним чином захищені.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про відсутність підстав вважати, що повернення малолітнього ОСОБА_9 до своєї матері ОСОБА_7 якимось чином буде негативно впливати або створюватиме реальну небезпеку його фізичному та психологічному здоров'ю.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суд у є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 375 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 листопада 2017 року у даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення .

Повне судове рішення складене 14 січня 2018 року.

Суддя-доповідач - О. І. Собина

Судді : О. Ю. Кононенко

С. С. Ткачук