Постанова № 71698165, 16.01.2018, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/3999/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Косолап М. М.Номер провадження 22-ц/788/39/18 Суддя-доповідач - Левченко Т. А. Категорія - 5

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 року м.Суми

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Левченко Т. А. (суддя-доповідач), Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_5

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 жовтня 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит плюс» про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И Л А:

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

11 квітня 2016 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом, остаточно уточнивши свої позовні вимоги (т. 1, а. с. 113), просить стягнути з ОСОБА_5 на її користь компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Kia Ceed, державний номер НОМЕР_2, у розмірі 25 990 грн. 00 коп.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 14 листопада 2009 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_5, під час якого у них народився син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу за договором фінансового лізингу, укладеного між ОСОБА_5 та ТОВ «Автокредит плюс» ними було придбано автомобіль Kia Ceed, державний номер НОМЕР_2, однак всі платежі за даним договором ще не внесені. Враховуючи те, що даний автомобіль є річчю неподільною, вона згодна на компенсацію вартості майна у розмірі половини сплаченої грошової суми за договором від 10 листопада 2014 року, що складає 25 990 грн. 00 коп.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 жовтня 2017 року позов ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 компенсацію за її частку у спільному майні подружжя у розмірі 25 990 грн. 00 коп. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6

При цьому вказує, що суд першої інстанції присуджуючи до стягнення компенсацію у розмірі половини внесених в період з 10 листопада 2014 року по 30 травня 2017 року платежів не врахував те, що вони з позивачем з 30 листопада 2015 року проживають окремо, а з лютого 2016 року спільного бюджету не ведуть. Вважає, що договір був укладений в інтересах сім'ї, а тому підлягають стягненню лише платежі, які спрямовані на відшкодування частки вартості автомобіля, а не відсотки за користування предметом лізингу та комісії. Зазначає, що кошти для сплати авансу в сумі 29 828 грн. 21 коп. за договором були ним отримані в борг від брата ОСОБА_5, які до цього часу йому не повернуті. Окрім того, посилається на те, що позивачем було змінено предмет спору, а тому провадження у справі підлягало закриттю.

Заслухавши відповідача та його представника ОСОБА_8, які підтримали апеляційну скаргу, представника позивача - адвоката ОСОБА_9, який заперечує проти апеляційної скарги та вважає її необґрунтованою, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль не може бути виділений в натурі жодному із сторін, позивач згодна на компенсацію їй вартості майна - половини сплаченої суми за договором від 10 листопада 2014 року, який було укладено в інтересах сім'ї.

Проте колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду, оскільки вони не відповідають обставинам справи та суд дійшов їх з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно до приписів ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сторони з 14 листопада 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 травня 2016 року було розірвано (т. 1, а. с. 6, 74).

10 листопада 2014 року ОСОБА_5 підписано заяву про приєднання до публічного договору № SU00A!0000624225, відповідно до умов якого ТОВ «Автокредит Плюс» передано ОСОБА_5 у лізинг автомобіль згідно специфікації, викладеної в додатку №1, строком на 60 місяців (т. 1, а. с. 40).

Відповідно специфікації та акту приймання-передачі, що є додатком № 1 до Договору фінансового лізингу від 10 листопада 2014 року, предметом договору є автомобіль Kia Сeed, 1,6 LХ, 2007 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартість якого становить 127 000 грн. 00 коп.

Власником вказаного автомобіля є лізингодавець ТОВ «Автокредит плюс», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу СХХ 456171 (т. 1, а. с. 39).

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що договір про надання фінансового лізингу відповідачем було укладено в інтересах сім'ї.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_6 посилається на положення ст. 69, 71 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Положеннями ст. 71 СК України визначено порядок поділу спільного майна подружжя.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Підпунктом 11.2 публічного договору про надання фінансового лізингу, до якого приєднався відповідач підписуючи заяву від 10 листопада 2014 року, встановлено, що сторони дійшли згоди про те, що на протязі 10 робочих днів з дня закінчення строку лізингу передбаченого договором, при обов'язкових умовах сплати лізингоодержувачем в повному обсязі заборгованості, сплати можливих штрафних санкцій та відшкодування витрат, збитків лізингодавцю, та при обов'язковій відсутності відмови лізингодавця від договору (розірвання договору) відповідно до умов договору та чинного законодавства, лізингодавець зобов'язаний підписати акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності. Право власності на предмет лізингу переходить від лізингодавця до лізингоодержувача в момент підписання уповноваженим представником сторін та скріплення печатками сторін акту звірки взаєморозрахунків та переходу права власності, але не раніше ніж через один рік, починаючи з дати підписання сторонами акту прийому-передачі.

На даний час заборгованість по договору фінансового лізину, укладеного 10 листопада 2014 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Автокредит плюс», не погашена, право власності на автомобіль зареєстровано за лізінгодавцем, останній платіж за договором має бути внесеним в листопаді 2019 року.

Таким чином, з викладеного вбачається, що сторони за договором фінансового лізину, який було укладено в інтересах сім'ї, набули право користування спірним автомобілем, право власності на дане майно виникне у майбутньому лише за умови внесення всіх платежів, передбачених договором.

Крім того ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Враховуючи те, що право власності на автомобіль Kia Сeed, 1,6 LХ, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 сторонами ще не набуто, це майно відповідно до положень ст. ст. 61, 69 СК України на даний час поділу не підлягає, а відповідно до нього не можуть застосовуватись положення ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, на що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, уваги не звернув, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Так як договір про надання фінансового лізингу відповідачем було укладено в інтересах сім'ї, права та обов'язки за договором виникли та існують для обох сторін у справі. Право на поділ спірного майна, в тому числі і шляхом присудження одному з подружжя грошової компенсації, виникне у сторін після виконання зобов'язань за договором та набуття одним із них права власності на спірний автомобіль.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 2); 376 ч. 1 п. 4); 381-382 ЦПК України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 жовтня 2017 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 19 січня 2018 року.

Суддя-доповідач: Т.А.Левченко

Судді: О.Ю.Кононенко

С.С.Ткачук