Постанова № 71693222, 11.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/18482/16 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Беспалова О.О. Губської Л.В. Кондратенко Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: - визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо невключення даних про позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду, за договором банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» від 20.05.2015р. № 980-066-000247474; - зобов'язати відповідачів включити дані про позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду, за договором; - зобов'язати відповідачів внести зміни в реєстр акцептованих вимог кредиторів, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду, включивши до нього дані про позивача та суму її акцептованої вимоги у розмірі 192 000,00 грн.; - визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненадання обґрунтованої письмової відповіді-повідомлення про причини невиплати гарантованої суми відшкодування, невключення даних про позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду; - зобов'язати відповідачів відшкодувати позивачу судові витрати та моральну шкоду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи сторони до суду не прибули.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20.05.2016р. між ПАТ «Банк Михайлівський», як Банком, та позивачем, як Вкладником, укладено договір, за умовами якого Вкладник вносить, а Банк приймає грошові кошти Вкладника та зараховує їх на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 у гривні, що відкривається Банком на ім'я Вкладника.

В той же день Вкладником на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 внесено кошти у розмірі 192 000,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією квитанції від 20.05.2016р. № 5055902 та не заперечувалось сторонами.

В подальшому, на підставі рішення Правління Національного банку України від 23.05.2016р. № 14/БТ виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 23.05.2016р. № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12.07.2016р. № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 12.07.2016р. № 1213 про початок процедури ліквідації банку з 13.07.2016р. до 12.07.2018р. включно та делегування повноважень ліквідатора банку Ірклієнку Юрію Петровичу. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2016р. № 1702 призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича з 05.09.2016р.

З 15.07.2016 розпочато виплати гарантованої суми вкладникам.

Зважаючи на викладене, 29.07.2016р. позивач звернулася до Уповноваженої особи із заявою, в якій просила включити її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та подати до Фонду додаткову інформацію про неї як особу, яка має право на відшкодування коштів у ПАТ «Банк Михайлівський».

З наявної у матеріалах справи копії листа Уповноваженої особи від 12.12.2016р. № 12.12.16/08-вих. вбачається, що Комісією по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, неплатоспроможного банку ПАТ «Банк Михайлівський» було проведено додаткову перевірку руху коштів по рахунках фізичних осіб на підставі сформованих виписок, за результатами якої визначено перелік фізичних осіб, фінансові операції яких мають звичайний характер, та не мають факторів штучного збільшення навантаження на Фонду. Зокрема, до такого переліку віднесено фізичних осіб, які здійснювали операції за період із 19.05.2016р. по 23.05.2016р. з внесення готівкових коштів на поточні (вкладні) рахунки та одночасно не були вкладниками ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» і ТОВ «Кредитно-Інвестиційний центр».

Згідно з витягом з додатку до вказаного вище листа, позивача включено до переліку фізичних осіб, кошти яких підлягають виплаті.

Як наслідок, 21.12.2016р. позивачу виплачено грошові кошти у розмірі 192 021,12 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією роздруківки з Програмно-апаратного комплексу Фонду.

Вважаючи, що відповідачами не вчинено дій, спрямованих на відшкодування коштів, які позивачем були внесені на власний рахунок у банку, внаслідок чого ОСОБА_6 було завдано моральної шкоди, позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб регулюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI).

Приписами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно (ч. 3 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (ч. 5 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

В силу ч. 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

При цьому, уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду (ч. 3 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Нарахування відсотків за вкладами припиняється у день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).

Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 цього Закону; 3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; 4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; 5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак.

Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду.

Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».

Інформація про вкладника в переліку рахунків вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Пунктами 2 та 3 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012р. № 14 (надалі - Положення № 14) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2012р. за № 1548/21860 передбачено, що Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення (далі - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду.

Загальний реєстр складається на паперових носіях та в електронному вигляді.

Загальний реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду.

Фонд складає зміни та доповнення до Загального реєстру, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду на підставі змін та доповнень до Переліку, прийнятих Фондом.

Отже, Перелік, який складається Уповноваженою особою та Загальний реєстр, який затверджується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб є різними за суттю, змістом та призначенням документами. Перелік складається Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а Загальний реєстр вкладників формується та затверджується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі Переліку. Перелік, який складається Уповноваженою особою по суті має характер попереднього документу, який, надалі, у формі Загального реєстру затверджується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

В силу ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 звернулася до Уповноваженої особи із заявою від 29.07.2016 р., в якій просила включити її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та подати до Фонду додаткову інформацію про неї як особу, яка має право на відшкодування коштів у ПАТ «Банк Михайлівський».

З наявної в матеріалах справи копії листа Уповноваженої особи від 12.12.2016р. № 12.12.16/08-вих. вбачається, що Комісією по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, неплатоспроможного банку ПАТ «Банк Михайлівський» було проведено додаткову перевірку руху коштів по рахунках фізичних осіб на підставі сформованих виписок, за результатами якої визначено перелік фізичних осіб, фінансові операції яких мають звичайний характер та не мають факторів штучного збільшення навантаження на Фонду. Зокрема, до такого переліку віднесено фізичних осіб, які здійснювали операції за період із 19.05.2016р. по 23.05.2016р. з внесення готівкових коштів на поточні (вкладні) рахунки та одночасно не були вкладниками ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» і ТОВ «Кредитно-Інвестиційний центр».

Згідно з витягом з додатку до вказаного вище листа, позивача включено до переліку фізичних осіб, кошти яких підлягають виплаті.

21.12.2016р. ОСОБА_6 виплачено грошові кошти у розмірі 192 021,12 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією роздруківки з Програмно-апаратного комплексу Фонду (а.с.72). Виплата коштів у вказаному розмірі позивачем не заперечується.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що, на час розгляду та вирішення спору по суті, грошові кошти, які були внесені ОСОБА_6 на її вкладний (депозитний) рахунок у ПАТ «Банк Михайлівський» та невідшкодування яких, як зазначено у позові, стало підставою для звернення до суду, їй виплачені, а тому на момент постановлення даного судового рішення судом першої інстанції відсутнє порушене право позивача.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_6 в частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо ненадання обґрунтованої письмової відповіді-повідомлення про причини невиплати гарантованої суми відшкодування, невключення даних про позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду, колегія суддів зазначає про те, що, як зазначалося вище, грошові кошти, які були внесені ОСОБА_6 на її вкладний (депозитний) рахунок у ПАТ «Банк Михайлівський» та невідшкодування яких стало підставою для звернення до суду, їй виплачені, а відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Стосовно заявлених позовних вимог ОСОБА_6 щодо стягнення з відповідачів на її користь моральної шкоди в сумі 129 600,00 гривень, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

Проте, позивачем не надано жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між бездіяльністю відповідачів та завданням їй моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_6 в частині відшкодування моральної шкоди та відсутність правових підстав щодо їх задоволення.

Що стосується висновків суду в частині відмови ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог щодо компенсації витрат на правову допомогу в розмірі 19 200,00 грн., колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011р. № 4191-VI (далі - Закон № 4191-VI) із змінами, внесеними згідно із Законом № 1774-VIII від 06.12.2016р., розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Аналіз викладених положень Закону дає підстави для висновку про те, що компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.

На підтвердження факту надання вказаних видів правової допомоги, обсягу наданих послуг, часу участі особи, яка надавала правову допомогу, у цих заходах, та розміру відшкодування повинні бути надані суду відповідні докази.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2017 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2017 року становить 1 600 грн.

Таким чином, розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах за годину роботи адвоката, починаючи з 01 січня 2017 року, не може перевищувати граничний розмір - 640 гривень.

Відповідно до глави 6 розділу ІІ та глави 3 розділу ІІІ КАС України, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі.

Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Крім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати.

В підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. № 5076-VI, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Проте, виходячи з положень ст. 1 Закону України від 20.12.2011р. № 4191-VI, не зважаючи на порядок визначення гонорару у договорі, суд для обчислення суми компенсації витрат повинен керуватись вимогами Закону України № 4191-VI.

Водночас, Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачена компенсація за годину участі у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що компенсація витрат на правову допомогу може бути відшкодована у випадку обрахування її в часових проміжках (хвилини, години тощо).

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, на підтвердження понесення ОСОБА_6 витрат на правову допомогу, позивачем не надано розрахунку погодинної вартості правової допомоги по даній справі, яка має бути передбачена договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Крім цього, позивачем не доведено, що понесені нею витрати на правову допомогу в розмірі 19 200,00 грн. пов'язані саме із судовим розглядом даної справи, а відтак, суд першої інстанції також дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Разом з тим, вимоги апеляційної скарги про відшкодування позивачу заподіяних збитків, які вона оцінює в сумі 65 124,87 грн. не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не зазначено з яких складових обраховано вказану суму.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_6 та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Беспалов О.О. Губська Л.В.Повний текст постанови виготовлено 18.01.2018 року