Постанова № 71690416, 16.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 629/3460/16-ц Головуючий 1-ї інстанції - Мішуровська С.Т.

Провадження № 22-ц/790/742/18 Доповідач - Колтунова А.І.

Категорія: спори, що виникають із договорів

позики, кредиту, банківського вкладу

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«16» січня 2018 року апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Кругової С.С., Маміної О.В.,

за участю секретаря: Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 липня 2017 року (ухвалене суддею Мішуровською С.Т. «20» липня 2017 року в залі суду м. Лозова Харківської області),-

ВСТАНОВИЛА:

07 вересня 2016 року представник публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначив, що 25 травня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір без номеру, відповідно до умов якого останньою отримано кредит в розмірі 6600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Зазначений кредитний договір є договором приєднання та складається з підписаних ОСОБА_1 заяви, «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів Банку», відповідно до яких позичальник надає свою згоду на встановлення кредитного ліміту та його зміну за рішенням позивача. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на офіційному веб-сайті, з розрахунку 365/366 календарних днів на рік (далі - кредитний договір).

Відповідно до «Умов та правил надання банківських послуг» власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникненню Овердрафту, погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених договором.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, станом на 15 червня 2016 року виникла заборгованість в розмірі 13181,80 грн., де: заборгованість за тілом кредиту - 8479,32 грн.; заборгованість по відсотках за користування кредитом - 2022,54 грн.; заборгованість за пенею за прострочене зобов'язання - 3203,92 грн.; заборгованість за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 750,00 грн.; штрафи - 500,00 грн. (фіксована складова), 603,90 грн. (процентна складова).

Зважаючи на що, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь вищевказану заборгованість в розмірі 13181,80 грн.

ОСОБА_1 заперечувала проти позову в повному обсязі. В обґрунтування зазначила, що в травні 2010 року їй було надано кредит в розмірі 6600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, проте даною карткою вона не користувалась. В подальшому 09 вересня 2015 року з її картки невідомими особами було знято грошові кошти в розмірі 6600,00 грн. Вона одразу ж зателефонувала позивачу та попросила заблокувати картку і провести службове розслідування, проте відповіді до цього часу не отримала. Крім того, вона звернулась із заявою про злочин до Лозівського ГУМВС, її заяву була внесена до ЄРДР, вона визнана потерпілою, проте до цього часу досудове розслідування не закінчено. Враховуючи наведене, вона не визнає факт наявності в неї заборгованості перед позивачем. Крім того, з розрахунку позивача, доданого до позову, вбачається, що позивач в односторонньому порядку з 01.09.2014 року збільшив процентну ставку з 27,6 % до 32,4 %, а з 01.04.2015 року - до 42 %, при цьому не повідомивши її про вказану зміну процентної ставки. Вказані дії позивача порушують умови кредитного договору та суперечать чинному законодавству України, зокрема ст. 1056-1 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, вона є мати-одиначкою, дохід її сім'ї, яка складається з неї та дитини ІНФОРМАЦІЯ_1, дорівнює 2250,00 грн.

Представником позивача до суду першої інстанції було надано письмові пояснення, в яких зокрема зазначено, що підвищення процентної ставки відбувалось тільки за витратами з певної дати, що дає можливість в разі незгоди з новою процентною ставкою погасити наявну заборгованість за кредитом по раніше встановленій процентній ставці. Крім того, зазначено, що оскільки відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку без зазначення цільового призначення, даний кредитним договір не можна вважати споживчим та застосовувати до правовідносин сторін положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 липня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 13181,80 грн. та судовий збір в розмірі 1378,00 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати. При цьому посилається на необґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції та зазначає, що 09 вересня 2015 року невідомі особи шахрайським шляхом заволоділи грошовими коштами з її кредитної картки в сумі 6600,00 грн., в зв'язку з чим органами поліції проводиться досудове розслідування. Проте суд першої інстанції вказану обставину до уваги не прийняв, провадження у справі не зупинив. Крім того, судом були порушені загальні засади цивільного законодавства, що закріплені в ст. 3 ЦК України, а саме справедливість, добросовісність, розумність.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та викладені в ній доводи.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

16 січня 2018 року в судове засідання сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Оскільки відповідно до вимог ч.1 ст. 369 ЦПК України справи зазначеної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, то суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем 25 травня 2010 року було укладено кредитний договір, згідно якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, в зв'язку з чим, станом на 15 червня 2016 року виникла заборгованість в розмірі 13181,80 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8479,32 грн.; заборгованість по відсотках за користування кредитом - 2022,54 грн.; заборгованість за пенею за прострочене зобов'язання - 3203,92 грн.; заборгованість за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 750,00; штрафи - 500,00 грн. (фіксована складова), 603,90 грн. (процентна складова), з них 2377,88 грн. - внесено коштів на погашення заборгованості з 01 серпня 2015 року, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Колегія суддів частково погоджується з даними висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог ї заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 липня 2017 року зазначеним вимогам закону у повному обсязі не відповідає.

Так, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, підтверджується письмовими доказами та не оспорюється сторонами, що 25 травня 2010 ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 9).

З тексту даної анкети-заяви вбачається, що ОСОБА_1 погодилася, що ця анкета-заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомилася і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

Також в анкеті-заяві було зазначено, що ОСОБА_1 зобов'язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на веб-сайті ПАТ КБ «ПриватБанк».

Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання, було укладено в письмовій формі кредитний договір.

При цьому матеріали справи не містять даних, які б свідчили про заперечення відповідачем фактів підписання анкети-заяви, укладення кредитного договору та отримання за останнім грошових коштів в кредит.

Навпаки, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 підтверджує, що дійсно 25 травня 2010 року уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір, відповідно до умов якого отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту, який постійно зростав, на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 27,60 % річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 159-160).

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, у неї, згідно наданого позивачем до суду першої інстанції розрахунку, станом на 15 червня 2016 року виникла заборгованість в розмірі 13181,80 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8479,32 грн.; заборгованість по відсотках за користування кредитом - 2022,54 грн.; заборгованість за пенею за прострочене зобов'язання - 3203,92 грн.; заборгованість за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 750,00; штрафи - 500,00 грн. (фіксована складова), 603,90 грн. (процентна складова).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Частиною першою статі 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 549 ЦК України передбачено обов'язок боржника сплатити кредитору неустойку (штраф, пеню) в разі порушення ним зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як вбачається з правових позицій, викладених в постановах Верховного суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, від від 11 жовтня 2017 року по справі № 6-1374 цс17, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Вказані вище правові позиції Верховного Суду України були обов'язковими для загальних судів під час розгляду справи судом першої інстанції.

Проте суд першої інстанції не звернув уваги на вказані вище норми законодавства України, які забороняють одночасне застосування одного виду цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення та, задовольняючи позов в повному обсязі, стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача як пеню за прострочення зобов'язання в сумі 3203,92 грн., так і пеню за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. в розмірі 750,00 грн., а також штрафи в розмірі 500,00 грн. (фіксована складова) та 603,90 грн. (процентна складова).

При цьому, як вбачається з умов кредитного договору, вказані вище пеня та штрафи нараховані банком за одне й те саме порушення - несвоєчасну сплату заборгованості за кредитом.

Враховуючи наведене, відсутні підстави для одночасного застосування вказаних вище пені та штрафів.

Не зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції в частині одночасного стягнення пені та штрафів не оскаржується, у відповідності з вимогами ч. 4 ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги та на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України змінити рішення суду першої інстанції у вказаній частині, відмовивши у стягненні з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. в розмірі 750,00 грн., а також штрафів в розмірі 500,00 грн. (фіксована складова) та 603,90 грн. (процентна складова).

Що ж стосується розміру заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та пені, то колегія суддів дійшла висновку про їх зменшення, зважаючи на наступне.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується даними, що містяться в розрахунку заборгованості за кредитним договором, що станом на 09 вересня 2015 року за картковим рахунком ОСОБА_1 було знято грошову суму в розмірі 6 600,00 грн., будь-яких інших списань з карткового рахунку за спірним кредитним договором ОСОБА_1 не здійснювалося.

У зв'язку з чим, позивачем неправильно була зазначена сума заборгованості за кредитним договором в розмірі 8 479,32 грн.

Оскільки позивачем неправильно було визначено розмір заборгованості за кредитним договором, то як слідство неправильно були нараховані проценти за користування кредитом та пеня.

Виходячи із суми заборгованості за кредитом в розмірі 6 596,97 грн., з якою позивач погодився під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, останній надав новий розрахунок, з якого вбачається, що розмір заборгованості по процентах складає 1 573,37 грн., а пеня за рік 363,54 грн.

Отже розмір заборгованості ОСОБА_1 за цим кредитним договором складає 8 533,18 грн.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Що ж стосується доводів відповідача щодо зміни процентної ставки, то колегія суддів не вбачає будь-яких порушень прав відповідача.

Встановлено, що наказами ПАТ КБ «ПриватБанк» СП-2014-6915682 від 18 серпня 2014 року, СП-2015-6552838 від 18 лютого 2015 року процентну ставку було змінено з 27,6% до 32,40% та до 42,0%.

Збільшення процентної ставки застосовувалося лише з дати, зазначеної в наказах, зважаючи на що відповідачу надавалося право на погашення заборгованості за процентною ставкою, що існувала на дату виникнення такої заборгованості, ставки 32,40% та 42,0% при нарахуванні заборгованості ОСОБА_1 не застосовувались.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, на які вона посилалась як на підставу скасування рішення суду першої інстанції щодо відсутності її винних дій у списанні грошових коштів з карткового рахунку, то колегія суддів керується наступним.

Всупереч вимог ст. 10, 60 ЦПК України належних та допустимих доказів на підтвердження того, що грошовими коштами в розмірі 6600,00 грн. шахрайським шляхом заволоділи невідомі особи, а саме вироку суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, колегії суддів не надано.

Наданий ОСОБА_1 витяг з кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 12 вересня 2015 року за № 12015220380002251 (а.с. 161), суд не може визнати допустимим доказом, яким може підтверджуватись факт злочинного заволодіння грошовими коштами з картки ОСОБА_1

Посилання ОСОБА_1 на здійснення невідомими особами обманним шляхом транзакції є недоведеною.

Під час розгляду справи встановлено, що кожна транзакція забезпечена захистом від шахрайських дій шляхом проходження власником картки авторизації, яка полягає у внесенні реквізитів картки, на підставі яких особа (власник картки) проходить ідентифікацію. Також, від власника картки вимагається введення одноразового паролю (коду авторизації), який надсилається банком на мобільний номер телефону власника картки, що зареєстрований в банківській системі.

Власником картки - ОСОБА_1 всі вказані та необхідні дії для проведення транзакції були здійснені.

Зважаючи на зазначене, посилання ОСОБА_1 на шахрайське заволодіння грошовими коштами з кредитної картки не підтверджені будь-якими належними доказами.

Крім того, ОСОБА_1 не було проінформовано банк щодо незаконного використання картки, попри те, що таке інформування, зберігання картки та інформації, що дає змогу нею користуватися, та контроль руху грошових коштів є обов'язком держателя (власника) картки, тобто ОСОБА_1

Доводи апеляційної скарги відносно того, що судом першої інстанції були порушені загальні засади цивільного законодавства, а саме справедливість, добросовісність, розумність, колегія суддів також оцінює критично, оскільки ОСОБА_1 не зазначено, в чому саме полягали вказані порушення з боку суду першої інстанції і яким чином вказані порушення, які за її доводами мали місце, позначились на законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, пропорційно задоволеним позовним вимогам з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню судовий збір в сумі 881,90 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 липня 2017 року - змінити, скасувавши його в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - в розмірі 750,00 грн. (сімсот п'ятдесят гривень 00 копійок) грн., штрафів в розмірі 500,00 грн. (п'ятсот гривень) - фіксована складова та 603,90 грн. (шістсот три гривні 90 копійок) - процентна складова.

У задоволення вказаної частини позовних вимог відмовити.

Зменшити розмір заборгованості за кредитом, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» з 8 479,32 грн. до 6 596,27 грн., процентів за користування кредитом з 2 022,54 грн. до 1 573,37 грн., пені з 3 203,92 грн. до 363,54 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 8 533,18 грн., де заборгованість за кредитом становить 6 596,27 грн., заборгованість по процентах 1 573,37 грн., пеня 363,54 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 881,90 грн.

В іншій частині рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 липня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає відповідно до п.2 ч.3 ст. 388 ЦПК України.

Повний текст постанови складений «19» січня 2018 року.

Головуючий суддя: А.І. Колтунова

Судді: С.С. Кругова

О.В. Маміна