Постанова № 71689093, 19.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2018 р. Справа № 554/5538/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Бершова Г.Є.

суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області та ОСОБА_2 на постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 13.10.2017, суддя Січиокно Т.О., м. Полтава, повний текст складено 13.10.17 по справі № 554/5538/17

за позовом ОСОБА_2

до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

11.07.2017 ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2.) через свого представника ОСОБА_3 звернулася до Октябрського районного суду м. Полтава із адміністративним позовом до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якому просить суд визнати протиправним рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 327 від 21.06.2017 року щодо відмови їй у поновленні виплати пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2; зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати та поновити їй виплату пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 із 07.10.2009 з врахуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним законодавством України.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтава від 13.10.2017 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано протиправним рішення Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 327 від 21.06.2017 року щодо відмови ОСОБА_2 у поновленні виплати пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2.

Зобов'язано Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати та поновити ОСОБА_2 виплату пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 з 29.04.2016 в розмірах відповідно чинного законодавства як непрацюючому пенсіонеру.

В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, представник позивачки подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права просить змінити оскаржувану постанову в частині дати, з якої відповідач повинен здійснити виплату пенсії. В обгрунтування доводів апеляційної скарги стверджує, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права позивачки на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тому з цього часу відповідач має відновити виплату пенсії позивачці.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Посилається на те, що заява про поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 підписана довіреною особою та направлена на адресу управління поштою, що є підставою для прийняття рішення про відмову в поновленні виплати пенсії.

У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 була зареєстрована у АДРЕСА_1 та з 05.07.1982 року отримувала пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 в органах Пенсійного фонду України, що підтверджено даними пенсійного посвідчення, наявного у матеріалах справи. (а.с.9).

Виплату пенсії позивачці було припинено у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю в 2006 році. Позивач на даний час постійно проживає в Ізраїлі, однак має громадянство України, що підтверджується копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон. (а.с.10).

29 квітня 2016 року представник позивачки ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії на пільгових умовах за списком № 2 в розмірі відповідно до чинного законодавства, як непрацюючому пенсіонеру (а.с.8).

До заяви про поновлення та перерахунок пенсії представником позивача було додано нотаріально посвідчені копії довіреності, паспорта, пенсійного посвідчення; нотаріально посвідчену копію картки платника податків; заяву про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок; копію паспорта представника (зворотній бік а.с.8).

Відповідач листом від 18.06.2016 № 49/Б-17 повідомив, що для поновлення виплати пенсії позивачці необхідно особисто звернутися та надати до управління паспорт (в оригіналі, для написання заяви), трудову книжку (копію та оригінал).

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 по справі № 554/68116-а зобов'язано Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області розглянути заяву ОСОБА_2 від 29.04.2016 про перерахунок та поновлення виплати пенсії, подану її представником ОСОБА_3 в порядку, передбаченому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1.

Рішенням Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України № 327 від 21.06.2017 відмовлено у поновленні виплати пенсії ОСОБА_2 у зв'язку із відсутністю такого права (а.с.4).

Не погодившись із такою відмовою, позивачка через свого представника звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право особи на виплату їй пенсії, виплата якої була зупинена, а відповідач зобов'язаний відновити виплату пенсії як громадянці України, яка виїхала на постійне місце проживання за кордон. Оскільки із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії позивач звернулася до відповідача 29.04.2016, то з цього часу необхідно поновити виплату пенсії, а не з 07.10.2009.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі по тексту - Закон № 1058), виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону N 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону N 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що з наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 року по справі № 608/1189/14-а.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач має право на пенсію, виплату якої було зупинено, а відповідач зобов'язаний відновити виплату пенсії як громадянці України, яка виїхала на постійне місце проживання за кордон.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі по тексту - Порядок № 22-1) заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Згідно з п. 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (п.2.22 Порядку № 22-1).

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію (п.2.23 Порядку № 22-1).

Враховуючи вищенаведене нормативно-правове обгрунтування, колегія суддів відхиляє посилання апелянта - відповідача на неподання позивачкою документу, який засвідчує, що ОСОБА_4 є громадянкою України, передбаченого п.1.5 Порядку № 22-1, оскільки це спростовуються наявною в матеріалах справи копією заяви позивачки від 29.04.2016 з переліком наданих документів, відповідно до якого позивачкою було надано до Полтавського об'єднаного УПФУ нотаріально завірену копію паспорту громадянина України.

Також колегія суддів відхиляє посилання заявника апеляціної скарги - відповідача, про необхідність прибуття позивачки особисто до Полтавського об'єднаного УПФУ для подачі заяви про поновлення виплати пенсії, оскільки пунктом 1.5 Порядку № 22-1 передбачено можливість подачі такої заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги доводи заявника апеляційної скарги - ОСОБА_2 з приводу невірного визначення судом першої інстанції дати, з якої слід здійснити поновлення виплати пенсії.

У відповідності до п. 4.1 Порядку № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Тобто, права позивачки підлягають захисту саме з дати звернення її представника із заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 29.04.2016, а позовні вимоги в частині зобов'язання Полтавського ОУПФ Полтавської області поновити виплату позивачу пенсії за віком та провести її виплату за період з 07.10.2009 задоволенню не підлягають.

З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження у даній справі є саме відмова відповідача у задоволенні заяви позивача про поновлення пенсії (ас. 4,8), а не рішення про припинення виплати пенсії позивачці після її виїзду за кордон на постійне місце проживання у 2006 році.

Крім цього, відповідно до чинного на той час законодавства перед від'їздом за кордон на постійне місце проживання, згідно статті 51 Закону № 1058, позивачка отримала пенсію за шість місяців наперед, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання.

Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу у 2006 році було здійснено на підставі відповідної заяви, і таке припинення не є предметом оскарження у даній справі.

Відтак, для правильного вирішення даного спору суду необхідно встановити, чи були у відповідача підстави для відновлення виплати позивачу пенсії станом на дату звернення представника позивача із заявою від 29.04.2016, враховуючи вищенаведені висновки Конституційного Суду України.

Як вже зазначено вище, позивач має право на відновлення виплати їй пенсії.

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Отже, враховуючи наведені норми права, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що права позивачки підлягають захисту саме з дати звернення із заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 29.04.2016.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши постанову суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 13.10.2017 по справі № 554/5538/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Г.Є. БершовСудді В.В. Катунов І.М. Ральченко