Рішення № 71686484, 19.01.2018, Луганський окружний адміністративний суд

8.1

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

19 січня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1905/17

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 16.11.2017 № Ф-6460-17,

ВСТАНОВИВ:

11 грудня 2017 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (далі – Позивач, ФОП ОСОБА_1Г.) до Головного управління ДФС України в Луганській області (далі – Відповідач, ГУ ДФС у Луганській області) про визнання протиправною та скасування вимоги від 16.11.2017 № Ф-6460-17.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що з 17.10.2015 позивача перереєстровано у м. Сєвєродонецьку та взято на облік в ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області. ГУ ДФС у Луганській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-6460-17 від 16.11.2017 у розмірі 18 451,72 грн, що виник станом на 31.10.2017. Позивачем до ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області та до ГУ ДФС у Луганській області подано відповідну заяву про звільнення від виконання зобов`язань платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції.

З посиланням на п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р, рішення ЄСПЛ у справі «Щокін проти України», статтю 55 Конституції України, позивач просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Луганській області від 16.11.2017 № Ф-6460-17 про сплату боргу з єдиного внеску в сумі 18 451,72 грн.

Ухвалою суду від 13.12.2017 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків (арк.спр. 49-50).

Ухвалою суду від 26.12.2017 відкрито провадження у даній справі, з зазначенням, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження (арк.спр. 1-2).

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (арк.спр. 68), надав заяву від 16.01.2018 вх. № 1532/2018 про розгляд справи без його участі, просив задовольнити позовні вимоги та розглянути справу в порядку письмового провадження (арк.спр. 70).

Представник відповідача у судове засідання не прибув, надав заяву про розгляд справи без його участі та відзив від 17.01.2018 вх. № 1680/2018 (арк.спр. 72-73), і додаткові пояснення від 19.01.2018 вх. № 1949/2018 (арк.спр. 82-85), в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на таке. ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно з інтегрованою карткою платника з єдиного внеску АІС «Податковий блок» станом на 31.10.2017 за ФОП ОСОБА_1 рахувалася заборгованість з єдиного внеску на загальну суму 18 451,72 грн. Недоїмка виникла 21.07.2014. Позивач знаходиться на обліку у ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області на спрощеній системі оподаткування. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч.8 ст. 9 Закону № 2464).

Також відповідач послався на те, що згідно із статтею 10 Закону № 1669 протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово – промислової палати України. Закон № 1669 не скасовував обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, а надавав можливість платникам єдиного внеску на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, і, як наслідок, законодавець звільняв платника від застосування штрафних санкцій і пені з боку фіскальних органів. Позивачем відповідний сертифікат ТПП України не надавався, отже форс-мажорні обставини не підтверджені.

Також відповідач послався на те, що згідно пункту 28 розділу І Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зміни, внесені Законом № 1669 до розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2464 втратили чинність.

На підставі викладеного предстаник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши справу в порядку письмового провадження, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-77 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом установлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа –підприємець 23.11.1995 виконавчим комітетом Луганської міської ради (арк.спр. 19), з 14.09.2016 місцем проживання є АДРЕСА_1, перебуває на обліку в ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області як платник єдиного внеску, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань від 17.01.2018 за № НОМЕР_1 (арк.спр. 80-81),

Позивач у розумінні статті 4 Закону № 2464 є платником єдиного внеску.

З картки особового рахунку вбачається, що заборгованість зі сплати єдиного внеску виникла у позивача з 21.07.2014, а саме – нараховано єдиного внеску платникам спрощеної форми 21.07.2014 – 488,30 грн, 20.10.2014 – 1756,25 грн, 20.01.2015 – 1267,95 грн, 20.04.2015 – 1267,95 грн, 20.07.2015 – 1267,95 грн, 19.10.2015 – 1323,47 грн, 19.01.2016 – 1434,51 грн, 19.04.2016 – 909,48 грн, 19.07.2016 – 941,16 грн, 19.10.2016 – 957,00 грн, 19.01.2017 – 990,00 грн, 19.04.2017 – 2112 грн, 19.07.2017 – 112 грн, 19.10.2017 – 2112 грн, всього 18451,72 грн (арк.спр. 74-76, 77, 86).

22.12.2017 позивач звернувся до ГУ ДФС у Луганській області з заявою про звільнення його як платника єдиного внеску від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану (арк.спр. 62-63).

Заяву отримано ГУ ДФС у Луганській області 22.12.2017 вх. № ФОП/4096 (арк.спр. 62).

16 листопада 2017 року ГУ ДФС у Луганській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6460-17, за якою сума боргу зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2017 у позивача становить 18451,72 грн, у тому числі недоїмка – 18 451,72 грн (арк.спр. 17).

Між сторонами відсутні розбіжності щодо даних, відображених в картці особового рахунку позивача з єдиного внеску.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” № 2464-VІ (далі – Закон № 2464), зокрема, частиною восьмою зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” № 1669-VII від 02.09.2014 (далі - Закон № 1669), який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає серед іншого тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1669 внесено зміни до Закону № 2464, а саме підпункт б) розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13.03.2015) такого змісту:

"9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Суд зазначає, що ця норма є нормою прямої дії, яка не передбачає необхідність отримання сертифікату на підтвердження настання для особи форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для її застосування.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".

Суд звертає увагу відповідача на той факт, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення за порушення Закону.

Судом установлено, що з 23.11.1995 місцем проживання позивача була Луганська область, м. Луганськ, вул. 2-га КраснознаменнаАДРЕСА_2, з 14.09.2015 – АДРЕСА_1.

Населені пункти м. Луганськ та м. Сєвєродонецьк Луганської області входять до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

З огляду на дію пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464 позивач звільняється від виконання зобов'язань платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464, у тому числі передбачених підпунктом першим частини другої цієї статті, а саме, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.

Як вбачається з матеріалів справи спірну вимогу сформовано 16 листопада 2017 року відповідно до статті 25 Закону № 2464-VІ, яка визначає заходи впливу та стягнення. За положеннями абзацу другого частини першої цієї статті її положення поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Відсутність (відстрочення в силу закону) обов'язку сплати внесків у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірної вимоги на момент їх складання, а саме, станом на 16 листопада 2017 року.

Таким чином, спірна вимога про сплату боргу є протиправною на момент її формування.

Суд вважає за необхідне зазначити, що норма щодо доповнення розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464 пунктом 9-4 проіснувала в Законі № 1669 з 15 вересня 2014 року до 01 січня 2016 року, внаслідок її виключення згідно із Законом № 911, але в повній мірі зберіглася в Законі № 2464. Більш того, пункт 9-4 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464 й після внесення змін до Закону № 1669 Законом № 911 продовжує свою дію в часі, чим спростовуються відповідні твердження відповідача.

Заява про звільнення від обов'язку сплати єдиного внеску подається платником до контролюючого органу за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Аналізуючи вищенаведену законодавчу норму суд дійшов висновку про те, що приписи п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464 не ставлять факт звільнення платника від обов'язку зі сплати єдиного внеску у залежність від часу подання відповідної заяви (після прийняття спірної вимоги або до її прийняття), а прямо встановлює, що така заява подається у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Оскільки на даний час антитерористична операція не закінчена, заява про звільнення від обов'язку сплати єдиного внеску подана позивачем в межах, встановлених законодавством.

Суд вважає, що факт подання позивачем заяви про звільнення від виконання обов’язків платника єдиного внеску протягом визначеного законодавством строку на подання такої заяви, має бути врахований при розгляді та вирішенні даної адміністративної справи.

На підставі встановлених обставин справи суд дійшов висновку про те, що до позивача застосовуються положення п. 9-4 № 2464 щодо звільнення від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на відсутність у позивача сертифікату Торгово-промислової палати України як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, суд також вважає необґрунтованими, оскільки подання такого сертифікату не є обов’язковою умовою для звільнення від обов’язків платника єдиного внеску, а є умовою для списання недоїмки, що не є тотожними поняттями у розмінні п. 9-4 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464.

У даній справі предметом оскарження є вимоги про сплату боргу від 16 листопада 2017 року № Ф-6460-17, а не питання списання безнадійного боргу, а тому наявність у позивача відповідного сертифікату ТТП судом не перевіряється.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір у сумі 640 грн згідно з квитанцією від 06.12.2017 № 5 (арк. спр. 3).

Таким чином, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 16.11.2017 № Ф-6460-17 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу від 16 листопада 2017 року № Ф-6460-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 18 451,72 грн (вісімнадцять тисяч чотириста пятдесят одна гривня 72 коп.), винесену Головним управлінням ДФС у Луганській області відносно фізичної особи – підприємця ОСОБА_1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області (93401, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, 72, ідентифікаційний код юридичної особи 39591445) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: 93400, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 640,00 грн (шістсот сорок гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя ОСОБА_2