Постанова № 71684865, 18.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 754/15616/17 Суддя (судді) першої інстанції: Лісовська Олена Володимирівна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 через законного представника ОСОБА_4 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 через законного представника ОСОБА_4 до Спеціалізованої школи I-II ступеня №247 міста Києва, Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції м. Києва про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017 року позивач звернувся до суду а адміністративним позовом, в якому просив:

1) визнати неправомірною бездіяльність Спеціалізованої школи I-II ступеня №247 міста Києва відносно відсутності з боку керівництва вказаного навчального закладу прийняття належного рішення щодо забезпечення належного захисту здоров'я, життя ОСОБА_3 з 13 червня 2016 року по 09 листопада 2017 року;

2) визнати неправомірними дії та бездіяльності Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції м. Києва щодо прийняття рішення на розгляд, складання та відсутності належного оформлення з боку працівника вказаного відповідача адміністративного протоколу серія АА 972485 від 15 листопада 2017 року відносно ОСОБА_4.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Спеціалізована школа I-II ступеня №247 міста Києва не забезпечує охорону життя та здоров'я неповнолітнього ОСОБА_3 При цьому, 15.11.2017 представник Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції м. Києва безпідставно відносно позивача склав протокол про адміністративне правопорушення, та не прийняв жодних мір щодо доведення йому положень статті 63 Конституції України.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року відмовлено у відкритті провадження.

В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати ухвалу та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Зокрема, апелянт посилався на те, що останній оскаржує дії та бездіяльність посадових осіб відповідачів, при цьому Спеціалізована школа I-II ступеня №247 міста Києва є комунальним закладом Управління освіти Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, а директор та педагоги, які виконують обов'язки директора в час його відсутності, прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тобто є суб'єктами владних повноважень, тому вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачами до суду апеляційної інстанції не надано.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звертається до суду з позовом, зокрема до Спеціалізованої школи І-ІІ ступеня № 247 м. Києва, яка не є суб'єктом владних повноважень, а оскарження дій спеціалізованої школи повинно здійснюватись відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства. При цьому, не допускається об'єднання в одне провадження декількох позовних вимог, розгляд яких здійснюється за різними видами судочинства.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Частиною першою ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв'язку із частиною першою тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав та інтересів юридичних та фізичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин (частина друга ст. 2 КАС України).

Частиною першою статті 17 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до п.1 частини другої ст.17 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У частині першій статті 3 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно абзацу 7 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У випадку, якщо суб'єкт у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у даній справі є вимоги позивача про визнання неправомірною бездіяльність Спеціалізованої школи I-II ступеня №247 міста Києва відносно відсутності з боку керівництва вказаного навчального закладу прийняття належного рішення щодо забезпечення належного захисту здоров'я, життя ОСОБА_3 з 13 червня 2016 року по 09 листопада 2017 року та вимоги про визнання неправомірними дії та бездіяльності Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції м. Києва щодо прийняття рішення на розгляд, складання та відсутності належного оформлення з боку працівника вказаного відповідача адміністративного протоколу серія АА 972485 від 15 листопада 2017 року відносно ОСОБА_4.

За правилами частини третьої статті 21 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належать розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суддя відмовляє у відкритті провадженні в адміністративній справі лише, якщо: заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Однак, відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції передчасно зробив висновок про те, що оскільки Спеціалізована школа І-ІІ ступеня № 247 м. Києва не є суб'єктом владних повноважень, тому оскарження дій спеціалізованої школи повинно здійснюватись відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства, з огляду на таке.

Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.

За правилами частин шостої-восьмої статті 22 Закону України «Про освіту» статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах закладу освіти.

Заклади освіти всіх форм власності мають рівні права і обов'язки у провадженні освітньої діяльності відповідно до законодавства.

Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками відповідно до законодавства.

Разом з тим, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали не було з'ясовано чи здійснює у спірних правовідносинах Спеціалізована школа I-II ступеня №247 міста Києва згідно її установчих документів, Статуту чи Положення, владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі й на виконання делегованих повноважень, чи має вона статус суб'єкта владних повноважень.

Оскільки у спірних правовідносинах судом першої інстанції не було досліджено правового статусу Спеціалізованої школи I-II ступеня №247 міста Києва щодо здійснення останньою владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, тому судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали було порушено норми процесуального права.

При цьому, колегія суддів враховує, що статтею 8 Конституції України закріплено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно частини першої ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У контексті наведених юридичних норм, колегія суддів зауважує, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та чи звертатися йому до суду з цього приводу, а суд в свою чергу повинен вирішити правомірність його вимог. Суд апеляційної інстанції наголошує, що позивач не може бути позбавлений гарантованого законом права на судовий захист.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, порушив норми процесуального права, що є підставою для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до Деснянського районного суду міста Києва.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За правилами статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в зв'язку з цим виникає необхідність у задоволенні апеляційної скарги та відповідно у скасуванні ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року й направленні справи до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 через законного представника ОСОБА_4 - задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року - скасувати та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено: 19 січня 2018 року.