Постанова № 71684707, 17.01.2018, Апеляційний суд Рівненської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2018 року м. Рівне

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії:

головуючий суддя Боймиструк С.В., судді Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,

секретар судового засідання Пиляй І.С.

за участю ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2017 року ухваленого в складі судді Бердія М.А. в справі № 569/11801/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", -

В С Т А Н О В И Л А :

19 серпня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" звернулось до Рівненського міського суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ "Дельта Банк" належної відповідачу іпотечної однокімнатної квартири.

В обґрунтування даного позову зазначає про те, що 29 січня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1701/0108/71-013, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 28 000 доларів США з розрахунку 12,5% річних на строк з 29.01.2008 року по 28.01.2033 рік.

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку та обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ "Сведбанк" передає АТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, який набув статус нового кредитора.

Вказує на те, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлявся, в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги, однак зобов’язання не виконані, у зв’язку з чим станом на 28 липня 2015 року за відповідачем наявна заборгованість в сумі 493 539,34 грн.

Згідно п.12. іпотечного договору №1701/0108/71-013-Z-1 від 29.01.2008 р., звернення стягнення здійснюється за вибором іпотекодержателя, в тому числі, за рішенням суду.

Враховуючи наведене, банк просив в рахунок погашення заборгованості в сумі 493 539,34 грн. за кредитним договором №1701/0108/71-013 від 29 січня 2008 року, звернути стягнення на предмет іпотеки, згідно іпотечного договору №1701/0108/71-013-Z-1 - належну ОСОБА_1 однокімнатна квартира за адресою: м. Рівне, вул. Литовська, буд. 99. кв. 3, загальною площею 24,6 кв.м, житловою 13,5 кв.м., шляхом визнання за ПАТ "Дельта Банк" права власності на вказану квартиру.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2017 року в задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" вважає його незаконним, необґрунтованим, таким що ухвалене з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зазначає про наявність правових підстав для подачі та задоволення позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у власність з огляду на правову позицію ВСУ у справі № 6-124цс13 від 11.12.2013 року, згідно якої відповідно до ч.1 ст. 37 ЗУ "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Виходячи із положень ч.2 ст. 16 ЦК України, ч.3 ст. 33, ст. 36, ч.1 ст.37 ЗУ "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, тобто банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки.

Тому, позов АТ "Дельта Банк" про звернення стягнення на нерухоме майно шляхом набуття права власності на нього є підставний, оскільки таким способом суд захищає порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов’язань забезпечених іпотекою.

Покликаючись на викладені обставини, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність банку задовольнити.

Представник банку в судове засідання не з’явився, хоч завчасно був повідомлений про час і місце розгляду справи, заяви про відкладення розгляду справи не подав, а тому колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за його відсутності в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 просили відхилити апеляційну скаргу банку, а рішення місцевого суду залишити без змін.

15 грудня 2017 року набирала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності судовим рішенням нормами Закону України "Про іпотеку" не передбачено. Банку згідно застереження п. 12.3.1 Іпотечного договору, достатньо було звернутися для проведення державної реєстрації прав власності на предмет іпотеки до відповідної реєстраційної служби, однакбанк таких дій не вчинив і відповідної відмови державного реєстратора у проведенні державної реєстрації його прав власності на іпотечне майно до справи не надав. Місцевий суд дійшов висновку про передчасне звернення банку до суду із даним позовом та обрання невірного способу задоволення кредиторських вимог.

Такий висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1701/0108/71-013, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 28000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних на строк до 28.01.2033 року (том 1 а.с.4-7).

На забезпечення виконання умов кредитного договору, 29.01.2008 року був укладений договір іпотеки № 1701/0108/71-013-Z-1, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку кв. №3, за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вул. Литовська, буд.99 (том 1 а.с.8-10).

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким останній набув право грошової вимоги на погашення (стягнення) заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними у реєстрі заборгованості боржників (а.с.19-22).

За вказаним кредитним договором проведено заміну кредитора у зобов'язаннях, а тому всі права та обов'язки кредитора перейшли до ПАТ «Дельта Банк».

За кредитним договором відповідачем було сплачено 27 960 доларів США, що підтверджено копіями квитанцій. Згідно розрахунків долучених до позовної заяви, зазначена сума зарахована банком, як в рахунок погашення тіла кредиту, так відсотків за кредитом (т. 1 а.с.65-123).

При зверненні банку до суду, заборгованість ОСОБА_1 перед ним склала 493539,34 грн. в зв'язку з чим позивач і звернувся до суду за захистом порушеного права (т.1 а.с.12).

Згідно з ч.1 та ч.3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" та п.10.3, 11, 12 Іпотечного договору, в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов’язання повністю або частково, банк може обирати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки: за рішенням суду, виконавчим написам нотаріуса та відповідно до застереження в п.12.3.1 шляхом передачі права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч.3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “ Про іпотеку ”.

Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» - передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки не передбачає стягнення предмету іпотеки через суд, а передбачає тільки договірний порядок набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, навіть без додаткової згоди іпотекодавця під час реєстрації, що випливає з ч.2 цієї статті.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону (Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки).

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України, законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов договору банк не вчиняв дій на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань.

Отже, місцевий суд ухвалив обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у заявлений позивачем спосіб, не заперечивши його права задоволити свої вимоги в інший законний спосіб.

За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись вимог норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає,

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати понесені банком на оплату судового збору покладаються на нього.

Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381,382,383,384,389,390 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складений 18 січня 2018 року.

Головуючий: С.В. Боймиструк

Судді: С.О. Гордійчук

ОСОБА_3