Рішення № 71675060, 11.01.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/4602/17

Провадження № 2/206/103/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2018 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря Мороза К.Т.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа: Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області про усунення перешкод у здійсненні права власності, -

ВСТАНОВИВ

Представник позивача звернулась до суду з даним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила нижчевикладене. Квартира АДРЕСА_1 (далі - квартира) належить позивачу на підставі договору довічного утримання. Під текстом зазначеного вище правочину було зазначено про накладення заборони відчуження даної квартири, яка належала ОСОБА_3, до припинення такого правочину. Договір довічного утримання був припинений у грудні 1994 року в зв'язку із смертю відчужувача, ОСОБА_3, після смерті якого позивач не зверталась в Першу ДДНК для зняття заборони відчуження квартири. У 2016 році позивач вирішила зареєструвати право власності на спірну квартиру для чого звернулась в Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради. 06.12.2016 позивач отримала Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо спірної квартири. З якої їй стало відомо, що відомості про належність їй на праві власності даного нерухомого майна 29.11.2016 державним реєстратором були внесені до Державного реєстру. Крім того, з даної довідки стало відомо про державну реєстрацію двох обтяжень. Одне з яких виконано на підставі заборони Першої ДДНК, згідно договору довічного утримання, а друге обтяження - запис про обтяження № 17811930, на підставі ухвали суду, серія та номер б/н, виданої Самарським районним судом м. Дніпропетровська від 11.11.1994, зареєстрованого по повідомленню 8 ДДНК, реєстраційний номер обтяження - 3704212 від 08.09.2006. Для з'ясування підстав обтяження позивач зверталась до Самарського районного суду м. Дніпропетровська, де на запит позивача було повідомлено про відсутність справ про накладення арешту на спірну квартиру. Після чого, позивач звернулась до відповідача для зняття арешту, та надала відповідь суду про відсутність справи про накладення арешту. Однак, державним реєстратором позивачу було відмовлено та зазначено про необхідність надання рішення суду про зняття арешту. Після чого, на запит позивача, Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області, Восьма ДДНК були надані відповіді про відсутність інформації щодо підстав арешту нерухомого майна. Головне територіальне управління юстиції в Дніпропетровській області зазначило, що не можливо з'ясувати яким чином та ким було внесено відомості про накладення оспорюваного арешту. Позивач зазначила, що в зв'язку із арештом квартири порушуються її права, як власника, а тому просила суд усунути їй перешкоди в здійсненні права власності шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 32718318 від 05.12.2016 та запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17811930 від 08.09.2006 щодо арешту квартири позивача.

Представник відповідача заперечень та/або будь-яких пояснень суду не надав.

05.09.2017 у даній справі відкрито провадження та призначено судове засідання.

25.10.2017 на електрону адресу суду надійшли пояснення по справі представника третьої особи, просив прийняти законне та обґрунтоване рішення у справі (а.с.27-29).

Судові засідання були неодноразово відкладені за клопотаннями представника відповідача, витребування доказів та неявкою сторін.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухано пояснення представника позивача.

11.01.2018 у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представника позивача, судом було встановлено наступне.

З копії інвентаризаційної справи на квартиру вбачається, що ОСОБА_3 був власником квартири, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 12.07.1994 (а.с.62).

Згідно договору від 11.11.1994, ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2, а ОСОБА_4, в свою чергу, зобов’язалась довічно утримувати ОСОБА_3 забезпечуючи його харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, зберігаючи при цьому, у його довічному користуванні всією квартирою. Даний договір, також, має відмітку про накладення обтяження на відчуження вказаної квартири, до припинення даного договору (а.с.7).

Згідно інформації наданої КП «ДМБТІ» ДОР власником квартири зазначено ОСОБА_4 (а.с.8).

08.07.2005 ОСОБА_5 змінила прізвище на «Лось», в зв’язку із реєстрацією шлюбу, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб, виданого 08.07.2005, серія І-КИ № 015873 (а.с.17).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 74900683 від 06.12.2016, квартира зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер № 32718318 від 05.12.2016. Також, зазначена інформація щодо обтяжень нерухомого майна, а саме:

1) на підставі договору довічного утримання від 11.11.1994, номер запису про обтяження – 17812043, дата та час державної реєстрації – 14.09.2006, особа майнові права якого обтяжуються - ОСОБА_3, архівний запис № 59-12 від 11.11.1994;

2) на підставі ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.11.1994, зареєстровано по повідомленню 8 ДДНК, номер запису про обтяження – 17811930, дата та час державної реєстрації – 08.09.2006, реєстраційний номер обтяження - 3704212, особа майнові права якого обтяжуються - ОСОБА_3, архівний запис № 1776-21 від 11.11.1994 (а.с.9-10).

У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 105182817 від 27.11.2017 у розділі - Відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо квартири, зазначено заявником – Обласний державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області (а.с.45-48).

Згідно відповіді Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області №1/85/01-21 від 08.12.2017, останнім було повідомлено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області виступає реєстратором архівного запису обтяження, а не зберігачем інформації; накладення заборони (арешту) покладається на державну нотаріальну контору або інформаційний центр при Міністерстві юстиції України; підставою обтяження – є договір довічного утримання, на зберігання будь-яка інформація по заборонам 1 ДДНК не передавала; повноважень для накладення та зняття арешту у державного нотаріального архіву не має; в разі зняття арешту з нерухомого майна повинна бути проінформована та організація, яка виконувала первинну реєстрацію заборони, про що інформація в новому Державному реєстрі речових прав відсутня, але має місце архівний запис де реєстратором за строком давності виступає Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області. Державний нотаріальний архів був створений у 1997 році (а.с.59).

Згідно відповіді Самарського районного суду м. Дніпропетровська б/н від 16.02.2017 наданої на запит позивача, була надана наступна інформація: згідно перевірки алфавітних покажчиків, актів прийому-передачі цивільних справ за 1994-1996 роки до архіву та наявних справ і оригіналів рішень, ухвал, постанов цивільних справ розглянутих у 1994-1996 роках, справа про накладення арешту на квартиру до Самарського районного суду м. Дніпропетровська не надходила та не розглядалась (а.с.11).

20.02.2017 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради ОСОБА_6 було відмовлено у державній реєстрації обтяження – арешт нерухомого майна (припинення), оскільки подані ОСОБА_2 документи, а саме: лист Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2017 не давав можливості встановити речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (а.с.12).

23.03.2017 за № 45/01-21 Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області надано інформацію, що згідно Закону України «Про нотаріат» заборона або арешт накладалась працівниками державних нотаріальних контор при посвідченні правочину чи за рішенням суду, тощо; державний нотаріальний архів видає дублікати та копії з документів, які знаходяться на зберіганні; будь-яка інформація відносно підстави для накладання заборони до державного нотаріального архіву на зберігання не передавались; повноважень на накладення та зняття заборони у державного нотаріального архіву не має (а.с.13).

30.03.2017 за № Л-2/02-47 8 ДДНК зазначено, що згідно Реєстру для реєстрації заборони відчуження жилих будинків, а також арештів, накладених на будинки судовими та слідчими органами та Алфавітної книги обліку заборони відчужень жилих будинків та арештів, накладених на жилі будинки, які зберігаються в архіві 8 ДДНК, відомості щодо заборони № 40 від 11.11.1994 на ім’я ОСОБА_3, а також на квартиру відсутні (а.с.14).

Згідно відповіді Л – 1040-042 від 14.06.2017 Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області наданої на запит позивача, не вбачається можливим з’ясувати, яким чином та ким було внесено відомості про накладення арешту до Єдиного реєстру заборон, запропоновано звернутись до суду (а.с.16).

Розглянувши позовні вимоги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши та оцінивши їх у сукупності, суд зазначає наступне. Питання зняття обтяжень з майна, права власника та його обов’язки щодо такого майна регулюються Конституцією України, цивільним законодавством, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини, у даному випадку підлягали доказуванню факт наявності/відсутності ухвали суду про арешт спірної квартири та/або помилковості запису про обтяження його незаконності, визначення правильного кола осіб, підстави накладення обтяження на квартиру, що у своїй сукупності та доведеності, є підставою для скасування арешту спірного майна або відмові у такому.

Як вбачається із документів, що містяться в матеріалах справи, на нерухомому майні, окрім іншого, наявне обтяження накладене на підставі ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.11.1994, зареєстроване по повідомленню 8 ДДНК, номер запису про обтяження – 17811930, дата та час державної реєстрації – 08.09.2006, реєстраційний номер обтяження - 3704212, особа майнові права якого обтяжуються - ОСОБА_3, архівний запис № 1776-21 від 11.11.1994, заявник – Обласний державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області.

З відповіді наданої Самарським районним судом м. Дніпропетровська вбачається, що згідно перевірки алфавітних покажчиків, актів прийому-передачі цивільних справ за 1994-1996 роки до архіву та наявних справ і оригіналів рішень, ухвал, постанов цивільних справ розглянутих у 1994-1996 роках, справа про накладення арешту на квартиру до Самарського районного суду м. Дніпропетровська не надходила та не розглядалась.

В той же час, необхідно зазначити, що станом на дату постановлення ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська про обтяження нерухомого майна, тобто на 11.11.1994, у цивільному законодавстві, поняття «арешт», «заборона відчуження», «обтяження» майна існувало лише у випадках укладення договорів.

Між тим, як вбачається із кримінально – процесуального законодавства діючого на момент прийняття зазначеної ухвали, останнє містить відповідні поняття і передбачає накладення/зняття арешту з нерухомого майна (наприклад, ст. 404 та інші статті КПК України в редакції 1960 року), а отже арешт могло бути накладено в межах кримінальної справи.

Таким чином, враховуючи надану відповідь, та з урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку, що позивачем не вичерпано усіх наявних можливостей щодо отримання відповідного рішення суду (ухвали), або інформації про відсутність такого рішення у кримінальних справах.

У той же час, вирішуючи питання щодо зняття арешту, накладеного відповідною ухвалою, наявність даного рішення дала б можливість з’ясувати причини накладення такого обтяження, а відтак і підстави для його скасування.

Що ж до наявності та помилковості оскаржуваного запису або його незаконності суд виходить з наступного.

Так, в п. п. 5, 8, 9 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наведено наступні поняття: - обтяження це - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору; - реєстраційна дія це - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав;

-реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі.

В той же час, доказом помилковості оскаржуваного запису, його незаконності, безпідставності або порушення прав позивача оскаржуваним рішенням мало бути доведено документами, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документами, сформованими у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі, тобто реєстраційній справі. Згідно п. 6 ст. 17 вище зазначеного закону витребування (вилучення) реєстраційних справ або документів із них здійснюється виключно за рішенням суду. Однак, з відповідним клопотанням щодо витребування доказів позивач та її представник не звертались, в зв’язку із чим, дані документи не витребувались, та не вивчались при розгляді даної справи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено відсутність ухвали про обтяження, про що позивачем зазначено у позовній заяві, помилковості оскаржуваного запису, його незаконності та безпідставності.

Окрім того, суд, також, не може погодиться з тим, що відповідачем у даній справі порушені права позивача як власника, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Саме це положення Конституції України на найвищому рівні гарантує дотримання прав особи під час та в результаті вчинення органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами (суб'єктами владних повноважень, владними суб'єктами) відносно неї юридично значущих дій або прийняття рішень.

Перш за все, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України для дій чи рішень суб'єктів владних повноважень має бути визначена законом підстава. Саме ця конституційна норма втілює засадничу складову принципу законності, відповідно до якої суб'єктам владних повноважень дозволено робити тільки те, на що їх прямо уповноважує закон. Ця конституційна норма вимагає передовсім закону як підстави для вчинення суб'єктом владних повноважень активних дій. Закон, своєю чергою, визначає, описує, який юридичних факт чи їх сукупність повинні бути наявними для того, щоб у владного суб'єкта виникли повноваження діяти тим чи іншим чином. Будь-яка діяльність та будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності таких юридичних фактів, визначених законом, буде проявом свавільності.

Конструкція "в межах повноважень" у розумінні ст. 19 Конституції України стосується обсягу повноважень і вказує на необхідність владних суб'єктів діяти виключно в тих межах, на які їх уповноважили Конституція та закони України. Це означає, що суб'єктам владних повноважень заборонено вчиняти будь-які дії або приймати будь-які рішення, можливість вчинення чи прийняття яких прямо не передбачена в тексті закону для певного випадку. Будь-які такі рішення або дії будуть проявом свавільності.

Нарешті, "у спосіб" у тексті ч. 2 ст. 19 Конституції України вказує на те, що, по-перше, спосіб вчинення дій і прийняття рішень обов'язково має бути встановлений законом. Положення ч. 2 ст. 19 Конституції вимагає того, щоб і підстави вчинення дій та прийняття рішень суб'єктами владних повноважень, і межі їхніх повноважень, і спосіб вчинення дій та прийняття рішень були або встановлені на конституційному рівні, або закріплені на рівні закону. По-друге, суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти й приймати рішення саме в такий спосіб, який передбачений законом, тобто неухильно дотримуватися визначеної на рівні закону процедури вчинення юридично значущих дій та прийняття обов'язкових для інших суб'єктів рішень. По-третє, суб'єкти владних повноважень не мають права вчиняти дії чи приймати рішення свавільно, тобто у спосіб, відмінний від того, який визначений законом.

Суд також звертає увагу на відсутність ієрархічного підпорядкування вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України. Жодна з них не є важливішою за іншу. Суб'єкти владних повноважень можуть діяти та приймати рішення виключно з дотримання усіх трьох із них одночасно. Таким чином, порушення владним суб'єктом визначеної законом процедури вчинення дій або прийняття рішень є настільки ж неприпустимим, як і вчинення ним дій (прийняття рішень) без уповноваження законом.

На окрему увагу заслуговує й акцент положень Конституції України на необхідності визначення способу вчинення дій або прийняття рішень для суб'єкта владних повноважень (процедури їх вчинення) саме на рівні закону. Оскільки рішення або дії суб'єктів владних повноважень як органів публічної адміністрації прямо впливають на права та інтереси інших осіб, вимоги до процедури їх вчинення, які запобігають порушенням прав осіб та свавільності повинні бути встановлені саме законодавчим органом, як органом представницької демократії як одна із передумов дотримання принципу верховенства права.

В той же час, відповідачем у справі є та процесуальна особа, яка на думку позивача, своєю діяльністю (діями або бездіяльністю) порушила його права та до якої позивач направляє свої позовні вимоги (свій позов) звернувшись при цьому до органу суду.

Як було роз'яснено у постанові Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ постановою № 5 від 03.06.2016 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" - позов про зняття арешту з майна може бути пред’явлений власником. Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках – особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване (тобто, у даному випадку мав бути залучений боржник/особа в інтересах якої накладено арешт на майно, та/або правонаступник/спадкоємець, або особа за ініціативою якої, такий арешт було накладено - Обласний державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області). Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, згідно роз'яснень, має бути залучено відповідний орган, який у випадках, передбачених законом, виконує судові рішення.

Вивчивши та дослідивши усі наявні матеріали у справі та заслухавши представника позивача, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено факту порушення її прав відповідачем.

В світлі зазначених приписів, суд зазначає, що ст.ст. 316, 317, 319, 391 ЦК України - норми права на які посилалась представник позивача, у даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки ч. 2 ст. 321 ЦК України передбачає, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, одні посилання позивача на порушення її прав як власника не можуть бути підставою для скасування арешту, оскільки у даному випадку обтяження було накладено за рішенням (ухвалою) суду, а отже у порядку, встановленому законом, в свою чергу позивачем не доведено, що підстави, які були приводом для обтяження нерухомого майна на сьогодні перестали існувати.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Окрім, вищевикладеного необхідно зазначити, що відповідно до пункту 9 ч. 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», дана цивільна справи, провадження у якій було відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, була розглянута за правилами, що діяли після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 321 ЦК України, ст.ст. 2, 17 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2, місце проживання: 49124, АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_1, до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 58, ідентифікаційний номер 40392181, третя особа: Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75, ідентифікаційний номер 40392181, відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 19.01.2018.

Головуючий суддя: К.С. Маштак