Рішення № 71670815, 18.01.2018, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/4959/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2018 року м.Костянтинівка

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

у складі:

головуючої судді Бєлостоцької О.В.,

при секретарі Теліціній О.О.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Костянтинівка адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського об*єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов*язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

18 жовтня 2017 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому зазначила, що з листопада 2014 року перебувала на обліку в Костянтинівському об*єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як отримувач пенсії за віком. До лютого 2016 року відповідач по справі нараховував позивачеві пенсію, перераховуючи належні до виплати суми на пенсійний рахунок. В лютому 2016 року на пенсійний рахунок позивача не була зарахована щомісячна пенсія. Невиплата пенсії відбулась на підставі рішення комісії про призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст.49 Закону України «Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування». Припинення виплати пенсії має відбуватись за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Відповідачем в порушення ст.49 Закону України «Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування» припинено виплату позивачу пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав. Позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті їй з лютого 2016 року пенсії;

-зобов*язати відповідача поновити виплату пенсії, та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з лютого 2016 року;

-звернути постанову до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.

В судове засідання позивач не з*явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності та за відсутності її представника.

Представник Костянтинівського об*єднаного Пенсійного фонду України Донецької області в судове засідання не з*явився, надав заяву про розгляд справи у письмовому провадженні та заперечення на позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає і просить відмовити в його задоволенні, обґрунтовуючи свою позицію наступними обставинами. ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеній особі сплачувалась пенсія з 01 серпня 2014 року по 29 лютого 2016 року. Відповідачем було встановлено, що за адресою, вказаною у довідці про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 не проживає. За результатами обміну інформацією з органами соціального захисту населення про осіб, які взяті на облік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» з 01 березня 2016 року ОСОБА_1 було призупинено виплату пенсії для з*ясування фактичного місця проживання пенсіонера.

З*ясувавши позицію сторін по справі, дослідивши пенсійну справу пенсіонера ОСОБА_1 № 198231 та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судовим розглядом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (а.с.4) є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (а.с.5).

01 жовтня 2014 року позивач звернулась до Костянтинівського об*єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про виплату їй пенсії за фактичним місцем проживання в м.Костянтинівка (а.с.25).

Розпорядженням № 62999 від 24 жовтня 2014 року позивача було взято на облік в Костянтинівському об*єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області (а.с.24 на звороті).

Як вбачається із довідки УСЗН Костянтинівської міської ради від 22 листопада 2017 року № 01-20-10837-06 (а.с.22), ОСОБА_1 з 20 листопада 2014 року перебувала на обліку як особа, що перемістилась з тимчасово окупованої території або району проведення антитерористичної операції за адресою: м.Костянтинівка, вул. Злагоди, 20/4, а 02 серпня 2017 року була знята з обліку. При цьому довідка № НОМЕР_2 від 20 листопада 2014 року була занесена до архіву за причиною «вибув в інший район».

Відповідно до довідки від 28 липня 2017 року № НОМЕР_3 ОСОБА_1 було взято на облік як особу, яка перемістилась з тимчасово окупованої території або району проведення антитерористичної операції за адресою: м. Бахмут, вул. Леваневського, 160/22(а.с.5).

Але, як вбачається з листа Бахмутського об*єданого управління пенсійного фонду України Донецької області від 26 грудня 2017 року № 21727/02 ОСОБА_1 не перебуває на обліку в Бахмутському ОУ ПФУ Донецької області. Згідно регіональної бази отримувачів пенсії ОСОБА_1 перебуває на обліку з 04 березня 2016 року в Костянтинівському об*єднаному управління ПФУ (а.с.29).

Відповідно до заперечення відповідача (а.с.16-18) та розпорядження № 62999 від 24 жовтня 2014 року (а.с.24 на звороті) позивач отримувала пенсію за віком в Костянтинівському об*єднаному управлінні ПФУ Донецької області з 01 серпня 2014 року по 29 лютого 2016 року.

Згідно розпорядження начальника Костянтинівського об*єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 01 березня 2016 року ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з 01 березня 2016 року у зв’язку зі з’ясуванням місця фактичного проживання (а.с.25 на звороті).

Судом встановлено, що ані пенсійна справа пенсіонера, ані матеріали справи не містять рішення територіальних органів Пенсійного фонду про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року, як то передбачено ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Згідно статті 7Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки з березня 2016 року позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Питання виплати пенсії за минулий час врегульовані статтею 46 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058, за положеннями якої нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Згідно частини другої цієї статті нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. У межах спірних відносин обставини вини органу, внаслідок подій які відбуваються на території Донецької області, є загальновідомими. Наявність норми права яка обумовлює можливість виплати пенсій за минулий час без обмежень будь-яким строком, доводить наявність «іншого закону» в розумінні ч. 1 ст. 122 КАС України та надає можливість пенсіонеру звернутися у будь-який час до суду за відновленням порушеного права.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги, що Костянтинівським об*єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 із зазначенням передбачених законом підстав для припинення виплати пенсії не приймалось, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову і за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачці пенсії з 01 березня 2016 року; зобов*язати відповідача поновити ОСОБА_1. нарахування та виплату пенсії з 01 березня 2016 року, та сплатити на її користь невиплачені суми пенсії з 01 березня 2016 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті їй з лютого 2016 року пенсії та зобов*язання відповідача поновити виплату пенсії, та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з лютого 2016 року задоволенню не підлягають, оскільки, як встановлено судом, виплату позивачці пенсії було припинено з 01 березня 2016 року.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати слід віднести на рахунок держави.

На підставі Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», , ст.ст.47, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», керуючись ст.ст.3,5,6,9,243,244,245,246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: 86401, Донецька область, м.Єнакієве, вул.Щербакова, 113/6; РНОКПП НОМЕР_1) до Костянтинівського об*єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 85113, Донецька область, м.Костянтинівка, вул.Ціолковського, 25; ідентифікаційний код - 37544278) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов*язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Костянтинівського об*єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01 березня 2016 року.

Зобов*язати Костянтинівське об*єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року та слатити на її користь невиплачені суми пенсії з 01 березня 2016 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми пенсії за один місяць.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду через Костянтинівський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення по справі виготовлений 19 січня 2018 року.

Суддя