Ухвала суду № 71669407, 17.01.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/964/17 17.01.2018

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження: № 11-кп/784/162/18 Головуючий суду першої інстанції:

Категорія: ч.1 ст.121 КК України ОСОБА_1

Доповідач апеляційного суду:

ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

головуючого – Маркової Т.О.,

суддів – Міняйла М.П., Чебанової-Губарєвої Н.В.

за участю секретаря - Клімової Л.В., розглянувши матеріали кримінального провадження №12017150230000446 за апеляційними скаргами першого заступника прокурора Миколаївської області Білоуса О.В., потерпілого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2017 року відносно

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_2, одруженого, непрацюючого, неповнолітніх дітей не має, несудимого, зареєстрованого та мешкаю чого за адресою: м.Миколаєв, вул. Вінграновського (Енгельса), 43, кв. 65.

обвинуваченого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

учасники судового провадження

прокурор: Телечкан Д.В.

потерпілий ОСОБА_3,

обвинувачений: ОСОБА_4

захисник: ОСОБА_5

представник потерпілого: ОСОБА_6

В с т а н о в и в :

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги.

Вироком суду ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_4 від відбування покарання, якщо він на протязі іспитового строку у три роки не вчинить нового злочину.

На підставі п.п.3,4 ч.1 ст.76 КК України, покладено на ОСОБА_4 обов’язок повідомляти службу пробації про зміну місця проживання роботи або навчання, також періодично з’являтися для реєстрації в органи, що відають виконанням покарань.

Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої витратами на лікування, 38390 грн 23 коп. та на відшкодування моральної шкоди - 20000 грн.

Вирішено питання стосовно речових доказів.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати в частині звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Ухвалити новий вирок, яким вважати ОСОБА_4 засудженим за ч.1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

В апеляційній скарзі потерпілий просить вирок суду змінити в частині стягнутого розміру моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілого 200000 грн моральної шкоди.

Обвинувачений ОСОБА_4 просить вирок суду скасувати та перекваліфікувати його дії з ч.1 ст.121 КК України на ст.124 КК України, призначивши відповідне покарання.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій вважає, що зазначений вирок суду підлягає скасуванню в частині звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Судом допущено суперечливий висновок щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування покарання, зважаючи на поведінку потерпілого, що передувала злочину, оскільки у вироку суд дійшов висновку, що потерпілий ніяких протиправних дій щодо сім'ї ОСОБА_4 не вчиняв, будь-кому тілесних ушкоджень не наносив і не намагався.

ОСОБА_4 спроб відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, спричинену потерпілому внаслідок його протиправних умисних дій, не вживав.

Крім того, судом допущене неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у виді фактичного застосування приписів п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України, тоді як судом у вироку зазначено про застосування п.п. 3, 4 ч.1 ст.76 КК України, яких частина перша цієї статті не передбачає.

Потерпілий ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі зазначає, що розмір моральної шкоди, стягнутий з обвинуваченого за вироком суду занадто занижений. Потерпілий це обґрунтовує тим, що внаслідок отриманих травм він втратив працездатність та можливість вести звичайний образ життя.

Після отриманих травм він потребує тривалого лікування та реабілітації, що потребує багато коштів.

Обвинувачений ОСОБА_4 не згоден з кваліфікацією дій, інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Вказує, що у вироку невірно зазначено про те, що він непрацевлаштований, що він не визнав свою вину. Невірно зазначені обставини кримінального правопорушення.

Суд безпідставно не взяв до уваги показання самого обвинуваченого та членів його сім’ї. У вироку не зазначено, що він неодноразово дзвонив до поліції і повідомляв про протиправні дії потерпілого та його друзів.

Вказує, що розкаявся у скоєному, однак вважає, що його дії необхідно кваліфікувати за ст.124 КК України, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Судом встановлено, що 3 травня 2017 року, близько 00:00 год. ОСОБА_4, знаходячись на території дачної ділянки № 68, належній його сім’ї, розташованої в СВТ «Трикотажник» біля с.Пересадівка Вітовського району Миколаївської області, де в ході сварки, що відбувалась на протязі деякого часу між ОСОБА_7Ю, його матір’ю ОСОБА_8 з одного боку, та потерпілим ОСОБА_3, свідками ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 з другого боку, які відпочивали на сусідній дачній ділянці, наніс ОСОБА_3 дерев’яною палицею, яку взяв коли ОСОБА_3 підійшов до межі його дачної ділянки з метою подальшого продовження словесного конфлікту, та умисно наніс ОСОБА_3 два удари в голову, в результаті чого спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку легкого ступеню, відкритих вдавлених переломів тім’яної кістки справа, лобної кістки ліворуч, забитих ран тьмяної області справа, лобної області ліворуч.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, потерпілого та обвинуваченого на підтримку апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволення, а в задоволенні апеляційних скарг потерпілого та обвинуваченого слід відмовити, виходячи з наступного.

Суд 1 інстанції всебічно та повно дослідив обставини кримінальної справи, надав належну оцінку дослідженим доказам і прийшов до обгрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та вірно кваліфікував його дії як заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Кваліфікуючи дії обвинуваченого як умисне тяжке тілесне ушкодження, суд 1 інстанції обгрунтовано взяв до уваги показання ОСОБА_7 про те, що під час конфлікту з потерпілим ОСОБА_3 саме він наніс потерпілому два удари палицею по голові. В результаті цієї дії обвинуваченого потерпілий отримав відкриту черепно-мозкову травму, забій головного мозку легкого ступеню, відкритих давлених переломів тім’яної області справа, лобної області ліворуч.

Посилання обвинуваченого на те, що при цьому вона діяв у стані необхідної оборони, перевірялися судом і обґрунтовано визнані безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи. Зокрема, відповідно до висновків судово-медичної експертизи № 130 від 11.05.2017 року судом враховано, характер і локалізація ушкодження життєво важливого органу, сила та направленість 2 ударів.

Відповідно до показань самого обвинуваченого ОСОБА_7 палицю він взяв, щоб захисти матері від потерпілого. Наведене підтверджує висновок суду про умисний характер його дій.

Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_4 вбачається, що він не оспорює фактичних обставин справи. Обвинувачений визнає, що скоїв кримінальне правопорушення з метою нанесення тілесних ушкоджень, однак стверджує, що такі дії він вчинив при перевищенні меж необхідної оборони, тобто, передбачені ст. 124 КК України, а не ч.1 ст.121 КК України, як це зазначено у вироку.

Як визначено ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається від суспільно небезпечного посягання, шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Тобто необхідною обороною є оборона від суспільно небезпечного посягання.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, то потерпілий лише знаходився біля огорожі – рабиці під час конфлікту із сім’єю ОСОБА_4 та ніяких протиправних дій щодо них не вчиняв, будь-кому тілесних ушкоджень не наносив і не намагався.

Показання обвинуваченого та свідка ОСОБА_8 про наміри потерпілого нанести останній тілесні ушкодження, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки учасники конфлікту перебували по різні сторони огорожі, та свідок ОСОБА_8 у разі відчуття небезпеки для свого життя чи здоров’я мала можливість відсторонитись від потерпілого поза огорожею на своїй дачній ділянці, однак остання залишалася в безпосередній близькості від осередку конфлікту.

Наведене свідчить, що ОСОБА_7 не перебував у стані необхідної оборони, оскільки в момент заподіяння ним тілесних ушкоджень потерпілому, як правильно встановив суд 1 інстанції, з боку останнього не було суспільно-небезпечного посягання на життя та здоров'я обвинуваченого та його рідних, яке давало б їй підстави для застосування щодо потерпілого палиці і спричинення йому тяжкого тілесного ушкодження. Характер дій ОСОБА_7, який свідомо та послідовно вдався до застосування палиці, спростовують доводи апеляційної скарги обвинуваченого про неправильну юридичну кваліфікацію злочинних дій та підтверджують висновок суду про винуватість обвинуваченого.

Повно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч.1 ст.121 КК України, і підстав для їх перекваліфікації на інші статті кримінального закону не встановлено.

Наведені вище докази спростовують твердження ОСОБА_4 про недоведеність винуватості ОСОБА_4 у скоєні вказаного злочину, а тому апеляційний суд не має підстав для скасування з цих підстав вироку, тим більш, що він не навів в своїй апеляційній скарзі жодної переконливої підстави для скасування вироку, або доказів скоєння обвинуваченим саме злочину, передбаченого ст.124 КК України.

В своїй апеляційній скарзі потерпілий просить стягнути з обвинуваченого 200000 грн моральної шкоди як компенсацію за перенесені ним страждання. Однак, суд першої інстанції, з чим погоджується і апеляційний суд, стягнув на його користь 20000 грн моральної шкоди. Вказана сума є достатньою для компенсації завданих йому страждань.

Подальші витрати потерпілого на лікування можуть бути відшкодовані в порядку цивільному судочинства. За такого, апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Що ж стосується апеляційної скарги прокурора, то вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, районний суд призначаючи ОСОБА_4 вид та розмір покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ч.3 ст.12 КК України належить до злочинів середньої тяжкості, особу обвинуваченого, особу обвинуваченого, ступінь та форму його вини, те що за місцем проживання характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, обставини справи, поведінку самого потерпілого, що передувала конфлікту із обвинуваченим.

Суд врахував сукупність обставин, що характеризують дане кримінальне правопорушення приходить до висновку, що виправлення обвинуваченого та попередження скоєння ним інших кримінальних правопорушень можливе без його ізоляції від суспільства із застосуванням ст. 75 КК України, що є необхідним і достатнім для виправлення його та попередження нових злочинів.

За наведених обставин, призначене обвинуваченому покарання за ч.1 ст.121 КК України у виді 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України, відповідає тяжкості злочину та особі обвинуваченого, з чим погоджується і апеляційний суд.

Враховуючи викладене, достатніх підстав для скасування вироку в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням апеляційний суд не вбачає.

Крім того, слід зазначити, що потерпілий не заперечує проти призначеного вироком ОСОБА_4 покарання.

Однак, в апеляційній скарзі прокурор вірно зазначив, що судом допущене неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у виді фактичного застосування приписів п.п. 1, 2 ч.1 ст.76 КК України, тоді як судом у вироку зазначено про застосування п.п. 3, 4 ч.1 ст.76 КК України, яких частина перша цієї статті не передбачає, що підлягає виключенню.

З огляду на викладене, вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2017 року стосовно ОСОБА_4 в частині призначення покарання підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 424,532 КПК України , апеляційний суд, -

П о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4 та потерпілого ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області Білоуса О.В. задовольнити частково.

Вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2017 року відносно ОСОБА_4 в частині призначення йому покарання – змінити.

Виключити із резолютивної частини вироку посилання суду на застосування п.3,4 ст. 76 КК України.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Ухвала суду апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: