Постанова № 71668144, 16.01.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/172/2018

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин І. А.

Доповідач :Якименко М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 рокуСправа № 147/595/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Войтка Ю.Б.,

за участю секретаря Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 листопада 2017 року, яке ухвалене суддею Тростянецького районного суду Вінницької області І.А. Волошиним,

в с т а н о в и в :

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ДП «Тростянецький спиртовий завод» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи свої вимоги тим, що у жовтні та листопаді 2015 року працював на посаді слюсаря-ремонтника Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» за сумісництвом, згідно трудового договору.

Основне місце роботи - ДП «Ладижинський завод Екстра» .

Всупереч вимогам законодавства, за період його роботи відповідач не виплачував ОСОБА_2 заробітну плату та не провів з ним остаточний розрахунок в день звільнення. На неодноразові звернення щодо виплати заробітної плати постійно чув відмову з посиланням на те, що немає коштів, коли з'являться - виплатять.

Відповідно до довідки про доходи від 08 червня 2016 року № 86, виданої ДП «Тростянецький спиртзавод», за час роботи позивачу нарахована заробітна плата в сумі 3306,73 грн., з якої утримано 646,80 грн. податків. Таким чином, сума заборгованої заробітної плати становить 2659,93 грн.

20.06.2017 року ОСОБА_2 отримав повторно поштове повідомлення про переказ грошових коштів, на його ім'я в сумі 2659,93 грн., що співпадає із сумою заборгованої по заробітній платі. Як повідомили у відділі поштового зв'язку переказ отримано 14.06.2017 року. Вважає, перерахування відповідачем грошових коштів є визнання ним наявної заборгованості з виплати заробітної плати. У зв'язку з тим, що позивачу не було проведено розрахунку, згідно вимог ст. 116 КЗпПУ, просив суд стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 30153,59 грн.

В подальшому ОСОБА_2 подав заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просив стягнути з ДП «Тростянецький спиртовий завод» на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 61161, 48 грн., оскільки на момент подачі заяви були відсутні відомості про складові нарахованої заробітної плати та фактично відпрацьований час за жовтень та листопад 2015 року.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 листопада 2017 року позов задоволено частково: стягнуто з Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 58200 грн 93 коп.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

З таким рішенням не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважаючи, що при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права просив скасувати рішення районного суду та ухвалити нове , яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України Апеляційний суд Вінницької області здійснює повноваження до утворення апеляційних судів в апеляційних округах.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, пояснення представників відповідача та позивача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, прийшов до наступного висновку.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 10 жовтня 2015 року (наказ №125-к від 09.10.2015 та наказ №170-к від 09.11.2015) працював на посаді слюсара-ремонтника ДП «Тростянецький спиртовий завод» за сумісництвом, згідно строкового трудового договору з погодинною тарифною ставкою, згідно штатного розпису. Основне місце роботи - ДП «Ладижинський завод Екстра».

Наказом №204к від 23.11.2015 року ОСОБА_2, слюсара -ремонтника IV р. основного виробництва, звільнено з 24 листопада 2015 року за угодою сторін, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України .

На час звільнення позивача з роботи мала місце заборгованість по зарплаті у розмірі 2659, 93 грн., у тому числі компенсація за невикористану відпустку 237,35 грн.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням

заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців

робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів

(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена

законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і

допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної

заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього

пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому

періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на

2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці

згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 працював на посаді слюсара-ремонтника ДП «Тростянецький спиртовий завод» в період з 10 жовтня 2015 року по 24 листопада 2015 року. 14.06.2017 року відповідачем виплачено ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за жовтень-листопад 2015 року у розмірі 2659,93 гривень. Як зазначив районний суд дана сума заборгованості не узгоджується з даними Форми ОК-5, оскільки згідно даних індивідуальної відомості про застраховану особу, форма ОК-5 (а.с.11-14), ДП «Тростянецький спиртовий завод» позивачу за період жовтень - листопад 2015 року нараховано заробітну плату у розмірі 4899,36 грн.

Судом апеляційної інстанції при перевірці зазначених обставин було встановлено, що за період роботи на підприємстві позивачем було отримано 4899, 36 грн.

Період з якого необхідно обчислювати розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - з 25.11.2015 року (наступний день після звільнення) по 14.06.2017 року (фактичний день розрахунку по заборгованості із заробітної плати).

Судом першої інстанції правильно розраховано період, за який необхідно здійснити виплату середнього за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому суд виходив з розміру середньоденної заробітної плати за останні два місяці роботи, тобто за жовтень-листопад 2015 року. Зарплата за вказані місяці включає також компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 237,35 грн., яка відповідно до Порядку не враховується для визначення середньоденної заробітної плати.

З урахування вищезазначеного, середня заробітна плата ОСОБА_2 становить 4662,01 грн. (4899,36 -237,35).

Кількість робочих днів, які припадають нарозрахунковий

період, тобто період роботи ОСОБА_2 в жовтні-листопаді 2015 року становить 31 день, а отже середньоденна заробітна плата позивача за вищевказаний період становить 150,39 грн ( 4662,01 (заробітна плата) / 31 (робочі дні)).

Кількість робочих календарних днів за період з 25.11.2015 року по 14.06.2017 року (день фактичного розрахунку) становить 387 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку позивачу становить 58200 грн 93 коп. (150,38 грн * 387 робочі дні), які підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_2

Аналогічні розрахунки були проведені судом першої інстанції, які зроблені відповідно до Порядку нарахування виплат, з чим також погоджується апеляційний суд.

Позивачем, при визначенні розміру коштів, які підлягають виплаті, було допущено арифметичну помилку, а саме - неправильно обчислено середньоденний заробіток. Судом першої інстанції така помилка була усунута, а тому позовні вимоги були задоволені частково.

В апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що судом першої інстанції були порушені правила підвідомчості даного спору, оскільки в провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа ДП «Тростянецький спиртовий завод» про банкрутство, а майнові спори за вимогами до боржника, в тому числі про стягнення заробітної плати є виключною компетенцією господарського суду. Зазначав, що господарським судом порушено провадження з аналогічного спору. Крім того вина роботодавця у затримці розрахунку при звільненні не доведена позивачем, оскільки з 2008 року щодо відповідача розпочато процедуру відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а 15 серпня 2016 року державним виконавцем винесена постанова про арешт коштів боржника, що унеможливило виконання зобов'язань щодо погашення заборгованості з виплати заробітної плати.

Апеляційний суд не бере до уваги такі посилання відповідача, зокрема, про те, що даний спір належить розглядати за правилами господарського судочинства з тих підстав, що Законом України від 22 грудня 2011 р. № 4212-VI, який набрав чинності 19 січня 2013 року, «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначений Закон викладено в новій редакції.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» статтю 12 ГПК (чинного станом на 19 січня 2013 року) доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах, зокрема про стягнення заробітної плати з боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до Закону України від 2 жовтня 2012 р. № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, слід враховувати положення пункту 1-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги статті 15 ЦПК (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) , статті 12 ГПК та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо таку ухвалу постановлено після 19 січня 2013 р.

По справі встановлено, що ухвалу господарського суду Вінницької області про порушення провадження у справі про банкрутство ДП «Тростянецький спиртовий завод» постановлено 21 березня 2008 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в частині, що встановлює виключну підвідомчість справ про стягнення заробітної плати з боржника господарським судам, а тому такий спір правильно розглянуто судом першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції на підставі наявних у справі належних і допустимих доказів, яким відповідно до вимог ст.ст. 81, 264 ЦПК України надав належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Також скаржник зазначав, що обов'язковою умовою виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є вина підприємства, яка судом залишилась не встановленою.

Суд бере до уваги те, що відповідач не заперечував наявності боргу перед позивачем та факт несвоєчасного розрахунку, а наявність постанови державного виконавця про арешт коштів боржника не свідчить про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів, а тому не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити відповідні кошти.

В ході апеляційного розгляду справи скаржником не було надано інших доказів, які б вказували на безумовну невідповідність висновків суду обставинам справи, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Отже, при ухваленні рішення Тростянецьким районним судом Вінницької області було додержано норми матеріального та процесуального права, а тому воно скасуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» відхилити.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складений 19 січня 2018 року.

Головуючий

Судді: