Постанова № 71668022, 17.01.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/275/2018

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М.

Доповідач :Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 рокуСправа № 130/2088/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Матківської М.В., Берегового О.Ю.,

з участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року (головуючий суддя Заярний А.М.), ухвалене о 17:12 год. у приміщенні Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, дата складання повного тексту рішення 11 грудня 2017 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Жмеринської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання розпорядження голови районної державної адміністрації протиправним та скасування розпорядження,

встановив:

У вересні 2017 ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом до Жмеринської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання розпорядження голови районної державної адміністрації протиправним та скасування розпорядження. Посилається на те, що розпорядженням першого заступника голови райдержадміністрації Віканова І. №17 від 24.01.2005 року затверджено протокол розподілу земельних ділянок між власниками земельних ділянок (паїв) на території Рівської сільської ради. Додатком №1 під п. ¹35 йому виділено 1,712 га номер ділянки НОМЕР_1 в с. Рів Жеринського району Вінницької області. На дану земельну ділянку видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 05.05.2005 року кадастровий номер НОМЕР_3.

Проте, в листопаді 2014 року при реєстрації прав та обтяжень в Єдиному державному реєстрі, з'ясувалось, що за його номером рахується лише 0,9396 га. В подальшому він дізнався, що голова Жмеринської районної державної адміністрації Колесник Д. своїм розпорядженням №28 від 18.01.2006 року «Про внесення змін до додатку №1 розпорядження першого заступника голови райдержадміністрації №17 від 24.01.2005 року» зменшив йому площу його земельної ділянки до 0,9396 га, тобто на 0,772 га. Натомість без всяких підстав збільшив площу земельної ділянки ОСОБА_4 на 0,772 га., тобто з 1,4222 га до 2,1942 га, а в акті розподілу земельної частки (паю) НОМЕР_4 за нього хтось розписався. Вважає, що голова Жмеринської райдержадміністрації Колесник Д. своїм розпорядженням позбавив його права власності на земельну ділянку, а тому просив розпорядження голови Жмеринської районної державної адміністрації Колесника Д. №28 від 18.01.2006 «Про внесення змін до додатку №1 розпорядження першого заступника голови райдержадміністрації №17 від 24.01.2005 року визнати протиправним та скасувати, а також стягнути на його користь з відповідача судові витрати.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, вихід суду за межі позовних вимог, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Гук Г.І. апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи.

Представник відповідача Жмеринської районної державної адміністрації та третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися, тому відповідно до вимог ст. 128, ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність.

Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та змісту положень п.8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційний суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно з вимогами статті 213 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України (діюча редакція) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Колегія суддів переконана, що рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України (діюча редакція), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 12, 76, 81 ЦПК України (діюча редакція) суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України (діюча редакція) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України (діюча редакція) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом серії АЕА №509614 від 16.05.2001 року спадкоємцями майна ОСОБА_8, яка померла 1996 року є на 1/3 частку син ОСОБА_2 та на 2/3 його частки дочка ОСОБА_4,в тому числі на 1/3 його частку в зв'язку з відмовою на її користь сина померлої ОСОБА_9(а.с.35).

Згідно сертифікату серії НОМЕР_5 від 20.12.2000 року померлій ОСОБА_8 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Маяк» розміром 3,01 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Згідно відмітки від 16.05.2001 року про зміни внесені до сертифікату, право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом - розмір земельної частки (паю) 1,00 в умовних кадастрових гектарах (а.с.32).

Відповідно сертифікату серії НОМЕР_6 від 16.05.2001 року ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Маяк» розміром 2,00 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а.с.34).

Розпорядженням першого заступника голови райдержадміністрації №17 від 24.01.2005 року «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачу державних актів на право власності на землю власникам земельних часток (паїв) на території Рівської сільської ради» затверджено протокол розподілу між власниками земельних часток (паїв) на території Рівської сільської ради та згідно додатку №1 виділено позивачу ОСОБА_2 - 1,712 га (земельна ділянка НОМЕР_1), а третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 - 1,4222 га (земельна ділянка НОМЕР_4) (а.с.3-5).

18.01.2006 року розпорядженням голови Жмеринської районної державної адміністрації «Про внесення змін до додатку №1 розпорядження першого заступника голови райдержадміністрації №17 від 24.01.2005 року» встановлено, що площа земельної ділянки НОМЕР_4 ОСОБА_4 має площу 2,1942 га та площа земельної ділянки НОМЕР_1 ОСОБА_2 має площу 0,9396 га (а.с.6).

Згідно акту розподілу земельної частки (паю) НОМЕР_4 між власниками земельних сертифікатів Рівської сільської ради с. Рів Жмеринського району Вінницької області - ОСОБА_4 (ділянка НОМЕР_4) та ОСОБА_2 (ділянка НОМЕР_4 а) спірних питань щодо розподілу землі немає (а.с.7).

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 за ОСОБА_2 рахується земельна ділянка, площею 1,7120 га на території Рівської сільської ради Жмеринського району (а.с.8).

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 08.10.2014 року №5389 нормативна грошова оцінка земельної ділянки НОМЕР_1, належної ОСОБА_2, площею 1,7120 га (державний акт серії НОМЕР_2) становить 21482,65 грн. (а.с.9).

Відповідно листа Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області від 01.10.2014 року №1002/3695/14 відмітки про скасування державних актів на право власності на земельну ділянку (пай) площею 1,712 га серії НОМЕР_2 від 05.05.2005 року на ім'я ОСОБА_2 та земельної ділянки (пай) площею 1,4222 га серії НОМЕР_7 від 05.05.2005 року на ім'я ОСОБА_4 в книзі реєстрації державних актів відсутні (а.с.12).

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_8 за ОСОБА_4 рахується земельна ділянка, площею 2,1945 га на території Рівської сільської ради Жмеринського району (а.с.33).

За договором оренди землі від 25.12.2014 року ОСОБА_2 передав в оренду ТОВ «Агротал» земельну ділянку загальною площею 1,7120 га на п'ять років (а.с.41-42). Вказаний договір 25.10.2015 року був зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, однак площа орендованої земельної ділянки не вказана (а.с.46).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд правильно виходив з того, що вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Згідно з ч.1 та ч.4 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з п. 10 ч.2 ст. 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 2 ЗК України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 80 ЗК України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності та держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Виходячи з положень ст.ст.13,14 Конституції України, ст.ст.177,181,324, глави 30 Цивільного кодексу України земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, ст.ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини.

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право власності є непорушним.

Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ч.1 ст.131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Згідно із ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов'язки, які належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Згідно із ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною державною адміністрацією.

Відповідно до пунктів 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними прав вимоги на відведення земельної частки (пай) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай), є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

У відповідності до ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом. Форма державного актів затверджується КМУ.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, місцевий суд також правильно встановив та обґрунтовано посилався на те, що право на земельну частку (пай) в загальному розмірі 3,01 умовних кадастрових га, в порядку спадкування позивач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_4 отримали після смерті матері ОСОБА_8, що підтверджується сертифікатами та свідоцтвом про право на спадщину за законом. Відповідно часток успадкованого майна, ОСОБА_2 належить 1/3, а ОСОБА_4 2/3, відповідно 1,00 і 2,00 умовних кадастрових га, проти чого не заперечували сторони.

Розпорядження першого заступника голови райдержадміністрації №17 від 24.01.2005 року затверджено протокол розподілу між власниками земельних часток (паїв) на території Рівської сільської ради для виділу в натурі (на місцевості) земельних ділянок, для видачі державних актів, відповідно ОСОБА_2 було визначено для виділу земельну ділянку площею 1,712 га, а ОСОБА_4 - 1,4222 га.

Однак, як було встановлено в судовому засіданні за неодноразовими зверненнями ОСОБА_4 до державної адміністрації, в зв'язку з тим що площа її земельної ділянки розділена між нею та її братом, не відповідає її частці у спадщині, 18.01.2006 року розпорядженням голови Жмеринської районної державної адміністрації було внесено зміни до розпорядження першого заступника голови райдержадміністрації №17 від 24.01.2005 року, та виправлено помилку, встановивши, що площа земельної ділянки ОСОБА_4 має 2,1942 га, а площа земельної ділянки ОСОБА_2 має 0,9396 га, що відповідає їх часткам у спадщині.

Згідно ч.1 ст.155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За ч. 5 ст.158 ЗК України у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Не можна погодитись з твердженнями позивача про те, що не дивлячись на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 успадкували своє право на земельну частку (пай) після смерті матері 1/3 і відповідно 2/3, розпорядження голови райдержадміністрації №17 від 24.01.2005 року, голова державної адміністрації не мав права вносити зміни в раніше прийняте розпорядження, оскільки він вважає такий спосіб не передбачений законом, порушено його право власності на землю так як значно зменшено йому площу земельної ділянки, на яку в нього видано державний акт, і навпаки збільшено її ОСОБА_4

Так, згідно роз'яснень викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), абз. 2 п. 8 постанови, при вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 р. № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до пункту 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Крім того, згідно цього ж рішення Конституційного суду України, зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Таким чином, не дивлячись на те, що відповідач у справі Жмеринська районна державна адміністрація, відповідно до ст. 1, 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади (а не місцевого самоврядування), однак в своїй діяльності керується Конституцією України, цими та іншими Законами України, і відповідно правовий висновок Конституційного суду України, викладений в рішенні від 16.04.2009 року №7-рп/2009, також її стосується.

Отже, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 успадкували своє право на земельну частку (пай) після смерті матері по 1/3 і відповідно 2/3, які після прийняття спадщини залишаються незмінні, а при прийнятті розпорядження про виділення земельних часток (паїв) на місцевості в натурі і видачі державних актів, в розпорядженні першого заступника голови державної адміністрації було допущено помилку, тому суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, з яким також погоджується і апеляційний суд, про законність внесення в нього головою державної адміністрації змін за зверненням ОСОБА_4 (що відповідає правовому висновку Конституційного Суду), оскільки першим розпорядженням порушувались саме її права, як власника земельної частки (паю) і, відповідно, жодним чином не порушені права ОСОБА_2, у зв'язку з тим, що розмір його земельної ділянки визначений розпорядженням голови державної районної адміністрації від 18.01.2006 №28 «Про внесення змін» відповідає його частці у спадщині та сертифікаті.

За таких підстав апеляційний суд повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та переконана, що доводи апеляційної скарги, наведені на її обґрунтування, їх не спростовують і не дають підстав для висновку про вихід місцевого суду за межі позовних вимог, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому визнає, що місцевий суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення - 18 січня 2018 року.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ М.В. Матківська

/підпис/ О.Ю. Береговий

Згідно з оригіналом: