Постанова № 71666589, 10.01.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Фатсовець В.М.

Доповідач -Карташов О.Ю.

Справа № 415/3673/17

Провадження № 22ц/782/801/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючий суддя Карташов О.Ю.

судді Дронська І.О., Яресько А.В.

за участю секретаря Єгорової О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сєвєродонецьку цивільну справу

за позовом

ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» про зобов'язання вчинити певні дії, третя особа Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення

Лисичанського міського суду Луганської області від 4 жовтня 2017 року

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, та просив визнати розмір несплачених обов'язкових податкових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і єдиного соціального внеску за період з 19.10.2016 р. по 30.11.2016 р. та стягнути з відповідача на його користь в повному обсязі обов'язкові податкові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і єдиного соціального внеску за період з 19.10.2016 р. по 30.11.2016 р. шляхом перерахування до відповідних органів за призначенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ПАТ «Лисичанськвугілля» не провело перерахування обов'язкових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з 01.10.2010 року та єдиного соціального внеску з 01.11.2015 року, що призвело до зменшення страхового стажу та відмові УПФУ в місті Лисичанську провести відповідний перерахунок отриманої їм пенсії.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 4 жовтня 2017 року вирішено у задоволені позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заначив, що норми трудового права це норми індивідуальної дії, з трудових правовідносин виникають певні права та обов'язки, як у працівника так і у роботодавця, одним із обов'язків роботодавця є нарахування та сплата грошової винагороди з сплатою внесків до відповідних фондів. ПАТ «Лисичанськвугілля» не провело сплату обов'язкових платежів, чим позбавило його гідного пенсійного забезпечення.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник ПАТ «Лисичанськвугілля» ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги не визнала, просила рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, сторін, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» ПАТ «Лисичанськвугілля», знаходиться на обліку в УПФУ в місті Лисичанську Луганської області, з 02.06.2008 року одержує пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 згідно норм ст. 13 «а» Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В березні 2017 р. позивач письмово звернувся до УПФ України в м. Лисичанську щодо розрахунку пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 (шахтарі), на що отримав відповідь №20/К-7 від 20.03.2017 р. про те, що страхувальником ВП «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» ПАТ «Лисичанськвугілля» не сплачений єдиний соціальний внесок за період з 19.10.2016 р. по 30.11.2016 р.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідач, який є страхувальником позивача, сплачує та надає звітність про сплату за внесення єдиного соціального внеску на всіх застрахованих осіб, тобто за всіх працівників підприємства.

Подання індивідуальної звітності на окрему застраховану особу діючими законодавством не передбачено та не відповідає забороні привілеям та дискримінації, встановленої ст. 24 Конституції України.

Таким чином, зобов'язання відповідача до сплати окремо на позивача єдиного соціального внеску не може бути способом захисту його інтересів, бо не передбачено Законом і позов задоволенню не підлягає.

Так, право на виплати зі сфери соціального забезпечення включено до змісту статті 1 Протоколу 1 до Конвенції.

У рішенні у справі «Міллер проти Австрії» від 16 грудня 1974 р. Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і у рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 р.: якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Цей принцип було значно розширено у рішенні «Стек та інші проти Сполученого Королівства». Суд наголосив на тому, що в сучасній демократичній державі багато осіб протягом усього свого життя або ж його частини, коли йдеться про засоби для існування, перебувають у повній залежності від виплат за соціальним страхуванням або соціальним забезпеченням. В правових системах багатьох країн визнається, що такі особи потребують певного забезпечення, і відтак для них передбачається, що в разі дотримання умов, за яких вони можуть скористатися цими встановленими для них виплатами, вони автоматично будуть отримувати відповідні виплати.

Стаття перша Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування містить визначення поняття загальнообов'язкового державного соціального страхування як системи прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Пенсійне страхування є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, відповідно до ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Принципом загальнообов'язкового державного соціального страхування, в силу ст. 5 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є, серед інших, державна гарантія реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Відповідно до ст. ст. 6, 20 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язанням щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.

Статтею 29 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачена відповідальність страховиків за невиконання або неналежне виконання умов страхування, згідно з якою вони несуть відповідальність відповідно до законодавства за шкоду, заподіяну застрахованим особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання матеріального забезпечення та соціальних послуг, встановлених законодавством.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що цей закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суб'єктами солідарної системи є: застраховані особи, а в окремих випадках, визначених цим Законом, - члени їхніх сімей та інші особи; страхувальники; Пенсійний фонд; уповноважений банк; підприємства, установи, організації (далі - організації), що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Статтею 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначено принципи загальнообов'язкового пенсійного страхування, якими, зокрема, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом; відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Згідно норми ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) доходу на який відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Відповідно до ст. 113 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат та їх пенсійних активів, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках.

Таким чином, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 14 та ч. 1 ст. 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідач є страхувальником, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», також є платником єдиного внеску, а позивач ОСОБА_2 є застрахованою особою, але не є платником єдиного внеску.

Як передбачено п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Однак, відповідач ПАТ «Лисичанськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» не сплатив страхові внески та не надав відомості про позивача як застраховану особу до Пенсійного фонду України за період з 19.10.2016 року по 30.11.2016 року, що призвело до зменшення страхового стажу та неможливості перерахунку розміру пенсії позивача.

Розмір нарахованих страхових внесків в 2016 році діяв за ставкою 22 % сум доходу у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих (виплачених) відповідно до умов трудового або цивільно-трудового договору, що включається до складу загального оподаткованого доходу.

Наведене у своїй сукупності свідчить на те, що відповідач був зобов'язаний нарахувати та сплатити в Пенсійний фонд України за період з 19.10.2016 року по 30.11.2016 року страхові внески за позивача, а отже бездіяльність відповідача щодо вчинення цих дій є незаконною, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Задовольняючи позов частково, колегія суддів, враховуючи положення ст. 5 ЦПК України, вважає, що відповідно до викладеної в позові вимоги, ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_2 є зобов'язання відповідача перерахувати страхові внески у розмірі 22% нараховані на заробітну плату останнього, за період з 19.10.2016 року по 30.11.2016 року до УПФУ в місті Лисичанську Луганської області.

З огляду на наведене, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Луганської області, ~

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 4 жовтня 2017 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» про зобов'язання вчинити певні дії, третя особа Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську - задовольнити частково.

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Лисичанськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта ім. Д.Ф. Мельникова» перерахувати страхові внески у розмірі 22% нараховані на заробітну плату ОСОБА_2 за період з 19.10.2016 року по 30.11.2016 року до Управління Пенсійного фонду України у м. Лисичанську Луганській області з відображенням цього в щомісячній звітності до Управління Пенсійного фонду України у м. Лисичанську Луганській області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий

Судді: