Постанова № 71666145, 16.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/441/18 Головуючий 1 інст. - Зуб Г.А.

Справа № 640/486/16-ц Доповідач - Бурлака І.В.

Категорія: відшкодування шкоди

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«16» січня 2018 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт». В обґрунтування свого позову посилався на те, що 28 січня 2015 року в м. Харкові на регульованому перехресті вулиці Академіка Павлова та проспекту 50 років ВЛКСМ ОСОБА_1., керуючи транспортним засобом марки «Geely Emgrand 7» державний реєстраційний номер НОМЕР_1, намагалася проїхати регульоване перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофору, в результаті чого сталося зіткнення автомобілю «Geely Emgrand 7» з автомобілем НОМЕР_2 під його керуванням та автомобілем НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_4

Зазначив, що на підставі статті 38 КУпАП провадження у адміністративній справі відносно ОСОБА_1 закрито у зв'язку з закінченням строків притягнення її до адміністративної відповідальності, однак дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія ОСОБА_1 внаслідок порушення нею вимог пункту 8.7.3-є Правил дорожнього руху України, про що зазначено в постанові Київського районного суду м. Харкова від 12 травня 2015 року.

На час дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб, яким керувала ОСОБА_1 був забезпечений у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Український страховий стандарт» полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/9062252 строком до 21 березня 2015 року, розмір страхової суми становить 50000,00 грн. на одного потерпілого, розмір франшизи складає 1000,00 грн.

Зазначив, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Український страховий стандарт» здійснив виплату лише у розмірі 36062,53 грн., таким чином недоплата суми страховою компанією становить 12937,47 грн.

Вказав, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди його автомобіль був пошкоджений та відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 28 від 11 березня 2015 року розмір матеріальної шкоди визначено як вартість відновлювального ремонту (172311,03 грн.) з урахуванням фізичного зносу замінних деталей і втрати товарної вартості автомобіля та складає 76311,26 грн.

На даний час роботи з відновлення пошкодженого транспортного засобу виконані, а саме ним здійснено ремонт автомобіля на загальну суму 184580,00 грн.

Зазначив, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 15000,00 грн.

Просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» на його користь 12937,47 грн. відшкодування матеріальної шкоди; стягнути з ОСОБА_1 на його користь 135580,00 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, а також 15000,00 грн. моральної шкоди; стягнути з відповідачів на його користь судовий збір у сумі 2703,18 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в якості страхового відшкодування в розмірі 12937,47 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 135580,00 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн.; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 551,00 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2151,98 грн.; в іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог до неї відмовити в повному обсязі.

При цьому посилалася на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що позов повинен бути задоволений та кошти необхідно стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт»; що дорожньо-транспортна пригода сталася не в Київському районі м. Харкова, а в Московському районі м. Харкова; що позивачем не доведено моральну шкоду, тому вважає, що з неї безпідставно стягнуто моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_2

В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилася. Матеріали справи містять відомості про вручення їй судової повістки 02 січня 2018 року.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи залишено без задоволення, оскільки доказів поважності причин відкладення ОСОБА_1 не надано. Її посилання на те, що вона на теперішній час хворіє не підтверджено належними доказами. До суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 надала копії наступних документів: консультативний витяг від 15 січня 2018 року, витяг з медичної карти амбулаторного хворого, з якого вбачається, що вона знаходилася на денному стаціонарі з 10 листопада по 24 листопада 2017 року, витяг із історії хвороби № 1013, з якої вбачається, що вона знаходилася на лікуванні з 16 березня 2015 року по 27 березня 2015 року. Проте, із наданих копій документів не вбачається, що ОСОБА_1 на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції хворіє.

Виходячи з вимог закону та обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справі за її відсутністю.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 січня 2015 року приблизно о 18:30 на регульованому перехресті вулиці Академіка Павлова - проспекту 50 років ВЛКСМ в м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої транспортний засіб ОСОБА_2 отримав механічні пошкодження. Винною у вчиненні дорожньо-транспортна пригоди визнано ОСОБА_1 Транспортний засіб ОСОБА_2 відремонтовано. Сума відновлюваного ремонту склала 184580,00 грн. без ПДВ, яку сплачено ОСОБА_2На час дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб ОСОБА_1 забезпечено у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/9062252 строком до 21 березня 2015 року зі страховим лімітом 50000,00 грн. на одного потерпілого.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 отримано від страхової компанії страхове відшкодування в розмірі 36062,53 грн. Недоплата суми страховою компанією становить 12937,47 грн., яка підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» та різниця між сплаченою і стягнутою страховою сумою та витраченою ОСОБА_2 на ремонт транспортного засобу становить 135580,00 грн.

Твердження ОСОБА_1 на те, що позов повинен бути задоволений та кошти необхідно стягнути тільки з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, обґрунтовано виходив з того, що оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована на підставі укладеного між нею та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Український страховий стандарт» полісом, згідно якого передбачено ліміт відповідальності у зв'язку із спричиненням шкоди майну в розмірі 50000,00 грн., і вона є недостатньою, різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою підлягає стягненню з ОСОБА_1

Відповідно до частин першої другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 ЦК України та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до статей 3, 5 зазначеного Закону метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно зі статтю 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом статей 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до статті 9 цього Закону розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50000,00 грн. на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15 право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

З огляду на зазначене, якщо розмір завданої шкоди перевищує належним чином визначену страхову суму («ліміт відповідальності страховика» у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності), відшкодування шкоди в обсязі такої різниці здійснюється в межах окремого деліктного зобов'язання за участі деліквента та потерпілого.

Аналогічні правові висновки Верховний Суд України висловив у постановах від 23 грудня 2015 року та 18 травня 2016 року.

Відповідно до ст. 36, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування. При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.

Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оскаржений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Враховуючи, що судом першої інстанції встановлено вину ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, факт сплати Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Український страховий стандарт» ОСОБА_2 страхового відшкодування у розмірі 36062,53 грн., стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» недоплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 12937,47 грн. у відповідності до договору страхування, за яким страховий ліміт складає 50000,00 грн., вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 щодо стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і сплаченою страховою виплатою (страховим відшкодуванням) є обґрунтованими, на підставі того, що вона, на відміну від страхової компанії, є боржником у деліктному зобов'язанні.

Посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 не доведено моральну шкоду, тому вважає, що з неї безпідставно стягнуто моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн. є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно пунктів 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року № 4, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Задовольняючи позов в цій частині частково та стягуючи 2000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках ОСОБА_2, час та зусилля, необхідних для відновлення попереднього стану та дійшов правильного висновку, що відшкодування моральної шкоди в цій сумі є достатнім та розумним.

Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, і підстав для його скасування або зміни не вбачається. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України судова колегія

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії

Повний текст постанови складено 18 січня 2018 року.