Постанова № 71665715, 10.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа №621/916/17 Головуючий І інстанції -Шахова В.В.

Провадження № 22-ц/790/345/18 Суддя-доповідач - КісьП.В.

Категорія: договірні

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі

головуючого: - Кіся П.В.,

суддів: - Бровченка І.О.,

-Кружиліної О.А.,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 15 вересня 2017 року (суддя Шахова В.В.) у цивільній справі № 621/916/17 за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 10.04.2017року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (далі за текстом - ТОВ «Єврокар Україна», відповідач) було підписано договір фінансового лізингу № 835, який нотаріально не посвідчувався. Його предметом є транспортний засіб Renault Duster. Після підписання договору, їй було надано рахунок на сплату комісії за організацію по вищенаведеному договору в розмірі 27399, 12 грн., який в цей же день був нею оплачений. Позивач вказував, що вказаний договір є недійсним в силу того, що порушує її права як споживача, містить несправедливі умови, нотаріально не посвідчений. Крім того, сам правочин укладений відповідачем без відповідного дозволу (ліцензії), оскільки у останнього відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб.

З огляду на викладене, ОСОБА_5 просила визнати недійсним договір фінансового лізингу № 835, укладений 10.04.2017 року між нею та ТОВ «Єврокар Україна», та стягнути з відповідача на її користь 27727 гривень 91 коп. та судові витрати.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 15 вересня 2017 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_5 кошти у розмірі 27727,91 грн.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Єврокар Україна» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ТОВ «Єврокар Україна» вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договір фінансового лізингу №835 від 10.04.2017 року підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню, адже це суперечить положенням ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», положення якого є спеціальними. Крім того, укладаючи договір, сторони керувались принципом свободи договору, який передбачений ст. ст. 6, 627 ЦК України.

Позивач апеляційну скаргу не визнала і просила відхилити, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 10.04.2017 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Єврокар Україна» було укладено (підписано) договір фінансового лізингу №835, відповідно до якого відповідач взяв на себе обов'язок придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (транспортний засіб Renault Duster), а лізингоодержувач (позивач) зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

На виконання вказаного договору позивачем було сплачено 27399,12 гривень - комісії за організацію договору, згідно п. 9.1. розділу 9 договору фінансового лізінгу.

Судом встановлено, що договір окрім сплати позивачем вказаного платежу, не виконувався і його сторонами не вчинялося жодних дій щодо його виконання, зокрема подальша оплата ОСОБА_4 не проводилася, транспортний засіб, що був предметом договору лізингоодержувачу не передавався.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір є нікчемним через недодержання сторонами вимог про його нотаріальне посвідчення, а тому він не підлягає визнанню недійсним, але мають бути застосовані наслідки недійсності правочину у вигляді реституції.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх законними та обґрунтованими.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 807 ЦК України встановлено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу №835 від10.04.2017 року за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судовим розглядом встановлено та визнається сторонами справи, що договір фінансовоголізингу №835 від10.04.2017 року нотаріально посвідчений не був.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний договір є нікчемним, тобто його недійсність встановлена законом, у зв'язку з недодержанням сторонами вимог закону щодо його нотаріального посвідчення.

При цьому, посилання апелянта на положення частини 1 статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якої договір лізингу має бути укладений у письмовій формі, відхиляються колегією суддів, адже вказаною нормою не обмежується можливість законодавчого встановлення додаткових вимог до форми договору фінансового лізингу за наявності відповідних підстав, зокрема,з урахуванням суб'єктного складу та предмету договору.

Також не можна погодитися з доводами відповідача щодо принципу свободи договору, адже, закріпивши вказаний принцип, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз.2 ч.З ст.6 та ст.627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Безпідставними є і посилання ТОВ «Єврокар Україна» на положення ч. 2 ст. 219 ЦК України, відповідно до якої суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Так, жодна зі сторін спірного договору з відповідним позовом до суду не зверталась, він не визнавався дійсним. Крім того, відсутні будь-які дані, що нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від волі сторін.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконані й роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно з п.п. 7, 10 Постанови пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки позовна вимога ОСОБА_4 про стягнення з відповідача коштів сплачених нею за договором фінансового лізингу є наслідком недійсності нікчемного правочину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про її задоволення.

Крім того, на підставі ч. 2 ст. 216 ЦК України стягненню з відповідача на користь ОСОБА_4 підлягають 328,79 грн.,як відшкодування завданих позивачу збитків.

З огляду на викладене, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що доводи ТОВ «Єврокар Україна» правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 370, п. 1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» відхилити.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 15 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосереднього Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 12 січня 2018 року.

Головуючий - П.В. Кісь

Судді колегії: І.О. Бровченко

О.А. Кружиліна