Рішення № 71661368, 23.11.2017, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/1233/17

Провадження № 2/204/821/17

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Сорокіної А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, яким просив ухвалити рішення про визнання недійсним договір № 337 фінансового лізингу від 19 січня 2017 року, укладений між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна»; стягнути з відповідача на його користь комісію за організацію по договору фінансового лізингу № 337 від 19 січня 2017 року у сумі 25670 грн. 89 коп., авансовий платіж у сумі 4329 грн. 11 коп.; комісію банку у сумі 256 грн. 71 коп. та 43 грн. 29 коп., комісію банку у розмірі 300 грн. 00 коп. В обґрунтування позову вказав, що 19 січня 2017 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна» у м. Кам’янське було укладено договір № 337 фінансового лізингу на придбання автотранспортного засобу «Skoda Rapid Active», під час укладання якого його було введено в оману, які мають істотні значення, а тому він вважає цей правочин недійсним. Відповідач порушив його права як споживача, оскільки під час укладання спірного договору застосував нечесну підприємницьку діяльність, не надавши йому достатньо часу для прийняття свідомого рішення, що призвело до того, що в договорі зазначені інші характеристики, ніж він бажав отримати, зокрема: замість об’єму двигуна у 1600 см?, як то зазначено у рекламі відповідача на сайті ОLX, зазначено 1200 см?; замість ціни у 250520 грн. 00 коп., як то зазначено у рекламі, в спірному договорі п. 8.2, ціна автотранспортного засобу зазначена у 12958, 55 доларів США з урахування ПДВ, що еквівалентна 366 727 грн. 00 коп. та мала корегуватися згідно курсу долару США до гривні на час кожного платежу; замість обумовлено строку поставки автотранспортного засобу у три робочі дні після сплати першого платежу, в договорі п. 4.1 відповідач зазначив 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок комісії та авансового платежу; після підписання спірного договору, відповідач не видав йому для узгодження і не долучив до спірного договору додатки, які визначають його (договору) істотні умови, а саме: додаток № 1 – Графік сплати авансового внеску, додаток № 2 – Специфікація; додаток № 3 – Графік сплати лізингових періодичних платежів. Крім того, договір № 337 фінансового лізингу із його додатками не було посвідчено нотаріусом. Також зазначив, що відповідач при укладанні договору фінансового лізингу завуалював призначення адміністративного платежу в розмірі 25 670 грн. 89 коп. під вигляд «комісією за організацію по договору фінансового лізингу», який за умовами договору не повертається в жодному випадку. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладання договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору. Оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені ч. 3 ст. 18 даного Закону, а саме: встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо таке право не надається; установлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладанням договору; надання продавцю можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладання договору. Отже існує невідповідність положень договору фінансового лізингу принципам добросовісності, розумності, справедливості, рівності сторін у договорі; умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін та завдають шкоди споживачеві. Оскільки додаток № 1 при укладанні договору № 337 йому не наданий, тому він не має можливості узгодити суму у 7% від вартості предмета лізингу. Проаналізувавши зміст договору, він вважає, що за невиконання своїх зобов’язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а навпаки, отримує вигоду – штраф у розмірі 40% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченого адміністративного платежу (п.3.2.6, 12.1 договору). Також зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком № 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається. На виконання договору, ним на рахунок відповідача № 26007532869 19 січня 2017 року за квитанцією 0.0.689750521.1 була сплачена сума 25670 грн. 89 коп., комісія за організацію по договору фінансового лізингу із сплатою комісії банку 256 грн. 71 коп. та за квитанцією 0.0.689749677.1 сплачена сума 4329 грн. 11 коп. авансовий платіж за договором фінансового лізингу. Зрозумівши про обман, він 30 січня 2017 року звернувся до відповідача із вимогою про недійсність договору та повернення коштів. Представник відповідача відмовився отримувати дану вимогу, тому він направив вимогу відповідачу поштовим відправленням за його юридичною адресою. Відповідачем дана вимога була отримана 02 лютого 2017 року. За відсутності реагування, 03 лютого 2017 року він був вимушений направити в адресу відповідача повторну вимогу про повернення коштів, яка не виконана до теперішнього часу, у зв’язку з чим він вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Позивач у судове засідання не з’явився, але надав заяву з проханням розглянути справу у його відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, але надав суду 06 червня 2017 року заперечення на позовну заяву, в яких просив позовну заяву залишити без задоволення, справу розглянути без участі представника. В обґрунтування заперечень вказав, що договір фінансового лізингу № 337 вчинений у письмовій формі, відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», підписаний позивачем добровільно на кожному аркуші зазначеного договору, в якому передбачені усі істотні умови, а тому не може бути визнаний недійсним, оскільки відсутні підстави недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України. Комісія за організацію в сумі 25670 грн. 89 коп., що сплачена позивачем відповідно до умов договору відноситься до інших витрат, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу. Такі витрати передбачено ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг». Лізингоодержувач погодився з усіма умовами договору під час його підписання і здійснив оплату комісії за організацію саме за послугу з організації та оформлення договору при його укладанні, що визначено умовами договору. Крім того, у квитанції про сплату 25670 грн. 89 коп. зазначено призначення платежу – комісія з організації договору фінансового лізингу № 337 від 19 січня 2017 року. Також позивачем було підписано заяву про те, що він уважно прочитав, та він зрозумів всі умови договору. Не погоджуються з твердженням позивача про те, що представник відповідача не захотів отримувати вимогу про повернення коштів, оскільки позивачу була надіслана відповідь на заяву у межах строків визначених умовами договору та чинним законодавством. Позивач отримав відповідь на заяву та акт повернення, у якому зазначено, що гроші будуть повернуті після направлення на адресу відповідача підписаного акту. Що зроблено не було. Також зазначено, що позивач має право не лише розірвати договір зі своєї ініціативи, а й отримати компенсацію у зв’язку з його розірванням, а саме – відповідач повертає сплачені позивачем кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу. Вважає, що твердження позивача про те, що умови договору про сплату комісії за організацію є несправедливою, оскільки її розмір є неспівмірний виконаній послузі лізингодавця при укладанні договору є помилковими та не відповідають дійсності, оскільки відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу. Комісія за організацію договору відноситься саме до інших витрат, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору фінансового лізингу. Зокрема, такими іншими витратами відповідача є: надання консультації менеджером; оформлення договору, робота з клієнтом, організація та супровід договору на протязі всього часу його дії, організаційні заходи щодо підписання договору та інші витрати пов’язані з виконанням договору лізингу. Тлумачити поняття співмірності розміру платежу виконаній послузі недоцільно, оскільки лізінгоодержувач погодився з усіма умовами договору під час його підписання і здійснив оплату комісії з організації та оформлення договору при його укладанні, що визначені умовами договору, а тому вищевказані твердження позивача є безпідставними. Не відповідає дійсності і твердження позивача про те, що він не отримав додаток № 1 до договору фінансового лізингу, оскільки у заяві було вказано, що лізінгоодержувач був належним чином ознайомлений з додатками до договору. Також безпідставними є твердження позивача про те, що договір фінансового лізингу є недійсним, оскільки не був посвідчений нотаріально, оскільки спірні правовідносини врегульовані як загальними так і спеціальними нормами (Закон України «Про фінансовий лізинг», які підлягають застосуванню у системному зв’язку. При цьому, спеціальні норми мають пріоритет у застосуванні над нормами загальної дії. Форму договору фінансового лізингу визначено окремою частиною статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», де однозначно вказано, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Так, договір лізингу і договір найму транспортного засобу з фізичною особою є різними видами одного типу договору – договору найму, а тому до договору найму транспортного засобу не можуть бути застосовані положення про лізинг, як і до договору лізингу не можуть бути застосовані положення про договір найму транспортного засобу, хоча до кожного із зазначених договорів підлягають застосуванню загальні положення про найм, параграф 1 глави 58 ЦК України. З правової позиції ВСУ випливає, що до відносин фінансового лізингу потрібно застосовувати положення ст. 628 ЦК України, проте такі положення застосовуються лише у разі відсутності конкретних норм, які регулюють певні відносини. А відносини фінансового лізингу регулюються конкретно визначеними нормами права. Враховуючи особливості, встановлені параграфом 6 ст. ст. 806, 807, 808, 809 ЦК України і спеціального Закону України «Про фінансовий лізинг» договори фінансового лізингу не підлягають нотаріальному посвідченню. Також зазначив, що враховуючи те, що на момент підписання договору у лізингодавця ще немає у наявності предмета лізингу, а він тільки зобов’язується придбати його для передачі лізингоодержувачу, та те, що згідно п.9.4 ст. 9, п. 9.5 ст. 9 договору, вартість предмета лізингу може змінюватися. Додатки № 1,2, 3 до договору не підписуються на момент підписання договору. Підписання додатків відбувається після придбання предмета лізингу та до моменту передачі предмета лізингу лізингоотримувачу. Вартість предмета лізингу, відсоток платежів комісії за організацію (7%), авансового платежу (23%), комісії за передачу предмета лізингу (3%) та порядок їх сплати визначені у договорі на момент його укладання, а тому підписання додатків не є обов’язковим під час підписання договору фінансового лізингу. Підписання додатків до договору відбувається після купівлі предмета лізингу і додатки є невід’ємною частиною договору фінансового лізингу. Враховуючи те, що ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не передбачено звільнення споживача від сплати судового збору, підстави для звільнення заявника від сплати судового збору за подання позовної заяви про захист прав споживачів відсутні, а тому позивач повинен був при поданні позовної заяви сплатити судовий збір. Вважає, що договір фінансового лізингу укладений з позивачем вчинений з дотриманням норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «про захист прав споживачів», містить основні істотні умови, встановлені законом, вчинений у письмовій формі, а тому не може бути визнаний судом недійсним у встановленому законом порядку.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню по наступним підставам.

Стаття 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно ч. 1ст. 806 ЦК України. за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нормами статей 203, 627 ЦК України закріплено, що правочин є чинним, якщо його зміст не суперечить цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасників є вільним і відповідає їхній волі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У судовому засіданні встановлено, що 19 січня 2017 року між ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 337 фінансового лізингу. Відповідно до умов укладеного договору, предметом фінансового лізингу є транспортний засіб «Skoda Rapid Active», об'єм двигуна 1200 см?, тип: 5МТ, привід 2 WO. Пунктом 1.2 договору передбачено, що вартість предмета лізингу на момент укладання договору визначається у додатку № 1. Пунктом 1.3 договору передбачено, що лизингодавець бере на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства. Згідно п.1.5-1.8 договору, лізингодавець разом із продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем виключно за зобов’язанням щодо продажу якісного предмету лізингу. Предмет лізингу є власністю лізингодавця до моменту переоформлення права власності на предмет лізингу на лізингоодержувача. Предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору. Сторони погодили укласти даний договір у простій письмовій формі з дотриманням всіх його істотних умов. Статтею 2 даного договору передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, та діє до повного виконання зобов’язань сторонами за цим договором. Строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акту приймання-передачі предмета лізингу, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового періодичного платежу за додатком № 3 до цього договору. Пунктом 3.4.3 договору передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитись або розірвати договір у передбачених даним договором або чинним законодавством випадках. Відповідно до п. 4.3 даного договору, сторони домовили, що продавця/постачальника предмету лізингу може бути обрано лізингоодержувачем. У разі якщо лізингоодержувач не скористався своїм правом на обрання продавця/постачаника предмету лізингу та не повідомить у зазначені строки про свій намір та обраний лізингоодержувачем продавець/постачальник не може виконати зобов’язання щодо поставки предмету лізингу належної якості, сторони погоджують, що такий вибір буде здійснено лізингодавцем. При цьому лізингодавець несе перед лізингоодержувачем відповідальність щодо поставки предмету лізингу належної якості.

Статтею 9 даного договору передбачено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізингу у розмірі 7%, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію договору зазначено у додатку № 1 до даного договору. Комісія за організацію договору входить до складу обов’язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов’язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу. Авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 23% від вартості предмета лізингу зазначеному у даному договорі та додатку №1 до цього договору. Даним договором сторони визначили, що у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору та з метою виплати лізингоодержувачем не менше 23% від вартості предмета лізингу на момент купівлі предмета лізингу та його передачі, лізингоодержувач зобов’язаний одноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплачених авансових платежів. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та подальші лізингові та інші обов’язкові платежі будуть визначені у додатку № 3 до даного договору, який сторони зобов’язані підписати та який є його невід’ємною частиною. Сторони погодили, що доказом зміни вартості предмету лізингу є рахунок-фактура чи прайс-лист від продавця транспортного засобу станом на дату виписки рахунку-фактури продавцем.

Пунктом 10.3 даного договору передбачено, що на момент укладання даного договору попередній розмір щомісячного пері, на фактичну дату укладання даного договору, що відповідно становить 8454 грн.62 коп. У разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору, сторони домовилися та беруть на себе зобов’язання підписати додаток № 3 до даного договору із визначенням лізингових періодичних платежів, які розраховуються із ціни транспортного збору, що буде діяти на момент купівлі та передачі транспортного засобу. Статтею 12 даного визначено порядок розірвання договору, порядок повернення коштів, відповідальність сторін і порядок повернення предмету лізингу, зокрема п. 12.1 передбачено, що лізингоодержувач має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання даного договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається. Пунктом 12.4 передбачено, що максимальний строк повернення грошових коштів становить 30 банківських днів з моменту отримання лізингодавцем заяви лізингоодержувача про розірвання даного договору із зазначенням власних банківських реквізитів, згідно з якими повинні бути перераховані грошові кошти.

Договір фінансового лізингу був підписаний сторонами на кожному аркуші договору.

На виконання умов договору ОСОБА_1 було сплачено комісію за організацію по договору фінансового лізингу № 337 від 19.01.2017 року у сумі 25 670,89 грн., авансовий платіж за договором фінансового лізингу у розмірі 4 329 грн. 11 коп., комісію банку у розмірі 300 грн., а всього 30 300 грн., що підтверджується квитанціями №№ 0.0.689750521.1 та 0.0.689749677.1(а.с.27).

Не погодившись з умовами договору фінансового лізингу ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою про недійсність договору та повернення коштів, де вказав, що йому не були роз’яснені положення даного договору. Додатки № 1, 2, 3 до договору № 337 фінансового лізингу він так і не отримав і з їх вмістом не знайомий. Впродовж 10 днів він не отримав від відповідача обумовлений транспортний засіб і зазначив, що з цих підстав вважає даний договір недійсним та просить у триденний строк після отримання даної вимоги повернути йому сплачені кошти. Дана вимога була надіслана відповідачу рекомендованим листом з повідомленням, що підтверджується описом та квитанцією і була отримана представником відповідача 02 лютого 2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення (а.с.28-32).

Також, позивачем на адресу відповідача була надіслана повторна вимога про недійсність договору та повернення коштів, що підтверджується квитанцією Укрпошти та описом і яка була отримана представником відповідача 05 лютого 2017 року (а.с.34).

10 лютого 2017 року відповідач надіслав рекомендованим листом з повідомленням позивачу листа за вих. № 168, де зазначив, що відповідно до п. 12.1 договору комісія за організацію договору не повертається. Договір фінансового лізингу № 337 від 19 січня 2017 року розірваний з 03 лютого 2017 року і що було надіслано акт повернення, згідно якого позивачу будуть повернуті кошти відповідно до умов договору, після отримання ТОВ «Єврокар Україна» зазначених у акті повернення документів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовий лізинг відноситься до фінансових послуг.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Судом встановлено, що відповідно до розпорядження Нацкомфінпослуг від 04 липня 2017 року за № НОМЕР_1 «Лізингова компанія «Єврокар Україна» було видано ліцензію про провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку фінансових послуг), а саме на надання послуг фінансового лізингу, що підтверджується листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 16 серпня 2017 року за № 6377/16-12. Дата видачі та початок дії ліцензії ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна» - 04 липня 2017 року. Даний факт підтверджено відповіддю Національної комісії що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, наданої на звернення ОСОБА_1 від 17.08.2017 року.

Таким чином, на момент укладання спірного договору лізингу, а саме 19 січня 2017 року, ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна» не мала ліцензії на такий вид діяльності, а тому укладання спірного договору суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Крім того, відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг» (частина 2 ст. 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

В силу ст. ст. 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Верховний Суд України під час розгляду справи 16 грудня 2015 року за № 6-2766цс15 сформулював таку правову позицію.

Згідно із частиною 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Судом встановлено, що договір № 337 фінансового лізингу від 19 січня 2017 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 нотаріально посвідчено не було.

Кім того, відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб, а отже на послуги фінансового лізингу поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що при укладанні договору сторонами остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погоджено графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком № 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається, а також з тим, що додатки до договору фінансового лізингу ним не були отримані.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач 19 січня 2017 року написав заяву про те, що отримав усі конкретно викладені відповіді на запитання, які щодо основних його умов та обов’язків виникли на момент укладання договору. Свій примірник належно отриманого договору фінансового лізингу та додатки до нього він отримав, однак як зазначив відповідач у своїх запереченнях додатки № 1, 2, 3 до договору не підписуються на момент підписання договору. Підписання додатків відбувається після придбання предмета лізингу та до моменту передачі предмета лізингу лізингоотримувачу, що суперечить чинному законодавству.

Крім того, як встановлено судом із змісту спірного договору № 337 фінансового лізингу від 19 січня 2017 року, укладеного між сторонами, в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу відповідно до п. 4.3 договору здійснює відповідач, то в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, даний договір суперечить положенням ст. 808 ЦК України.

За змістом частин 1, 2 ст.16 цього Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що є несправедливими умови договору фінансового лізингу про нарахування штрафних санкцій за дострокову сплату лізингових платежів , а також є несправедливими умови договору фінансового лізингу, які передбачають жорстку відповідальність лізингоодержувача за невиконання умов укладеного договору та відсутність відповідальності лізингодавця за невиконання останнім умов договору, оскільки такі умови договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов’язків сторін.

Також суд погоджується з доводами позивача про несправедливість умов договору в частині того, що у випадку розірвання договору комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається і що відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладання договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору, оскільки по-перше, дана умова порушує принцип добросовісності, встановлений п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. ст. 509 ЦК України, тому що комісія за організацію по договору фінансового лізингу 337 від 19 січня 2017 року у сумі 25 670,89 грн. є неспівмірними з затратами лізиногодавця при укладенні договору, оскільки за вчинення лізингодавцем інших дій на виконання договору, передбачені інші платежі, які належить сплатити лізингоодержувачу. По-друге, дана умова договору призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, оскільки на порушення вимог п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» договором № 337 від 19 січня 2017 року не встановлено право позивача, як споживача, на одержання відповідної компенсації від Лізингової компанії ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна»», як виконавця, у зв'язку з розірванням договору. У випадку розірвання договору відповідальність за це покладається тільки на позивача. По-третє, даний пункт договору завдає шкоди споживачеві, оскільки сплачені ним 25 670,89 грн. після розірвання договору залишаються у лізингової компанії.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

За таких обставин, оскільки договір фінансового лізингу № 337 від 19 січня 2017 року є таким, що містить несправедливі умови щодо споживача (позивача по справі), вказаний договір не є нотаріально посвідченим, а також укладений в супереч вимогам чинного законодавства, особою яка не мала права на укладання такого договору без отримання відповідної ліцензії, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору фінансового лізингу із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору при подачі позову, а позов задоволено, суд вважає що необхідно з відповідача на користь держави стягнути судовий збір у розмірі 640 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 203, 215, 216, 220, 227, 509, 627, 628, 638, 799 806, 808 ЦК України, Законом України «Фінансовий лізинг», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації: 49000, АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Єврокар Україна» (місце реєстрації: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 7, оф. 169, код ЄДРПОУ 40481805) про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів – задовольнити.

Визнати недійсним договір № 337 фінансового лізингу від 19 січня 217 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Єврокар Україна» та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 комісію за організацію по договору фінансового лізингу 337 від 19.01.2017 року у сумі 25 670,89 грн., авансовий платіж за договором фінансового лізингу у розмірі 4 329 грн. 11 коп., комісію банку у розмірі 300 грн., а всього 30 300 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Єврокар Україна» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Т.О. Дубіжанська