Рішення № 71661191, 09.01.2018, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/3266/17

Провадження № 2/202/213/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09 січня 2018 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Дмитрієва Р.С.,

позивача - ОСОБА_1,

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4,

представника відповідача - ОСОБА_5,

представника третьої особи - ОСОБА_6,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №21, Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, про визнання фізичної особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

В травні 2017 року позивачі звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання фізичної особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В ході розгляду справи позовні вимоги були уточнені та визначені сторони по справі.

В позовній заяві, уточненій позовній заяві позивачі посилалися на те, що вони разом із відповідачкою на підставі виданого виконавчим комітетом Індустріальної ради народних депутатів м. Дніпропетровська ордеру №342 від 11.08.1977 року вселилися у квартиру №6, що розташована у будинку 1/3 по вул. Академіка Образцова у м. Дніпро. Перешкод у користуванні квартирою вони відповідачці не створювали, але у 2009 році, забравши з квартири усі свої речі, і, також малолітню доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідачка добровільно виселилася з вказаної квартири та вселилася в житло свого цивільного чоловіка - ОСОБА_9, але з реєстрації місця постійного проживання в квартирі так і не знялася. З того часу відповідачка у спірній квартирі не мешкає, витрати на її утримання не несе, платежі за комунальні послуги не сплачує. Відтак, послуги з обслуговування прибудинкової території і будинку, за тепло, електро, водопостачання, аби уникнути неприємностей з відповідними установами та організаціями, вони вимушені сплачувати за неї своїм коштом. З часу виселення до іншого житла у 2009 року відповідачка житлом у квартирі не цікавилася, вселитися до квартири протягом 8 років наміру не виявила. Питання щодо збереження за нею права користування квартирою ОСОБА_4 ніколи не ставилося. Вважають, що відповідачка на свій власний розсуд скористалася ч.2 ст.310 ЦК України, відповідно з якою фізична особа має право на вільний вибір місця проживання. Спірна квартира не приватизована, належить до комунальної власності територіальної громади м. Дніпро. Оскільки відповідачка у спірній квартирі не проживає понад 7 років, зі спірної квартири виселилася добровільно до іншого житла, вступивши у сімейно-шлюбні відносини з ОСОБА_9 та набула право користування у житлі свого чоловіка, тому на підставі ст.107 ЖК України, просили суд визнати громадянку України ОСОБА_4 такою, що втратила право

користування житловим приміщенням квартирою №6 будинку 1/3 по вул. Академіка Образцова у м. Дніпро.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.11.2017 року було залучено в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спорів, Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради.

Позивач ОСОБА_10 позовні вимоги підтримав, відповідно до заяви просив суд розглядати справу за його відсутності та задовольнити позов ( а.с.53).

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримали позовну заяву та просили суд позов задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. Суду вказали на те, що з 2003 року, після народження дитини - ОСОБА_8, позивачі навмисно створювали нестерпні умови для сумісного з ними проживання, внаслідок чого, вона з малолітньою дитиною була вимушена періодично проживати або в орендованій квартирі, або у друзів. Ключів від квартири в неї не має.

Представник третьої особи Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №21 в судове засідання не з’явився. Про час і місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради у судовому засіданні просив суд ухвалити рішення відповідно до чинного законодавства. Звернув увагу суду на те, що відповідачка наразі проживає в гаражному боксі №364, де не може проживати її неповнолітня донька, яка була направлена до Комунального Закладу Центру соціально-психологічної реабілітації дітей, у зв’язку з складними життєвими обставинами. В дитини неконтрольована поведінка, що є наслідком конфліктної ситуації, яка склалася між сторонами.

Свідок ОСОБА_11, сусідка, вказала, що заселилася в будинок разом з ОСОБА_12 у 1977 році. Їх квартири знаходяться на одному поверсі та межують спільною стіною. Відповідачка перестала проживати в квартирі з 2007-2008 року. Вона доросла, самостійна людина. Про те, що ОСОБА_4 перестала проживати їй стало відомо через те, що стало тихо на поверсі, оскільки вона вела себе дуже шумно та в неї була аморальна поведінка. Останній раз вона приїздила в квартиру в 2010 році на декілька днів. Її речей в квартирі немає.

Свідок ОСОБА_13, тітка відповідачки, розповіла про те, що ОСОБА_4 виселилася з квартири разом з донькою у 2006-2007 році і стала проживати з чоловіком за його місцем мешкання. Останній час вона проживала в с. Башмачка. Так, вона поверталася додому на декілька днів, а потім знову йшла. Її речей в квартирі немає.

Свідок ОСОБА_14, товариш померлого чоловіка відповідачки ОСОБА_9, розповів про те, що ОСОБА_9 знав з дитинства, а ОСОБА_4 знає з 2009 -2010 року. Вони проживали з 2009 року по 2013 рік в квартирі №48 в будинку №106 а по пр. Кірова в м.Дніпро, це була квартира бабусі ОСОБА_9. В 2013 році ОСОБА_9 продав квартиру і купив будинок в с. Башмачка де стала проживати сім’я. Коли проживали в м. Дніпрі, то ОСОБА_4 часто йшла з дому і її ОСОБА_9 шукав неділями, місяцями, а дитина залишалася з ним.

Свідок ОСОБА_15, подруга відповідача, знайома з дитинства, з якою разом навчалися в музикальній школі. Розповіла про те, що ОСОБА_4 завжди зверталася до неї за допомогою коли її виставляли з квартири і вона допомагала їй.

Свідок ОСОБА_16, сусідка по пр. Кірова буд.106 а, яка проживає в кв.47, розповіла про те, що ОСОБА_9 з ОСОБА_4 стали проживати разом в квартирі №48 з 2008 року. Вона спілкувалася з ними кожного дня. Доньці було 5 років, дівчинка часто залишалася ночувати в неї, ОСОБА_4 періодично йшла з квартири і її шукав ОСОБА_9. Після продажі квартири ОСОБА_9 купив будинок в селі і сім’я переїхала жити в село.

Суд, заслухавши пояснення позивачів, представника позивача, відповідача, представника відповідача, представника третьої особи, допитавши свідків: ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, неповнолітню ОСОБА_8, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 11.08.1977 року ОСОБА_7 виконавчим комітетом Індустріальної районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська був виданий ордер на житлове приміщення №342, за яким він разом сім’єю: дружиною – ОСОБА_1, донькою – ОСОБА_17, донькою ОСОБА_10 вселилися в квартиру № 6 у буд.1/3 по вул. Академіка Образцова у м. Дніпропетровську (а.с.28).

ОСОБА_18 01.12.2012 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_9 і змінила прізвище на «Соколянська». Шлюб розірвано 19.02.2014 року (а.с.16).

ОСОБА_10 14.06.2003 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_19 і змінила прізвище на «Литвинович».

Згідно з довідкою Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 03.05.2017 року за №3/4-57, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: основний квартиронаймач – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований з 07.04.1978 року по теперішній час; дружина – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована з 07.04.1978 року по теперішній час; донька – ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрована з 07.04.1978 року по теперішній час; донька - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрована з 07.04.1978 року по теперішній час; онука – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована з 04.06.2003 року по теперішній час; онука – ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрований з 25.11.2005 року по теперішній час ( а.с.30).

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Відповідно до ст. 107 Житлового кодексу України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття необхідно брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, виїзд в інший населений пункт і постійна там прописка), на що вказує п.11 постанови Пленуму Верховного суду України « Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року за №2.

Отже, при розгляді справи про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням з передбачених ст. 107 ЖК України підстав - у зв'язку з вибуттям на інше постійне місце проживання, суд має встановити факт щодо іншого постійного проживання, а саме: яке житло є постійним місцем проживання; чи вважається воно таким особою, яка в ньому проживає; чи визнають таке право інші мешканці; які є докази того, що житло є постійним місцем проживання.

При цьому, обов'язок доведення факту вибуття особи на інше місце проживання в силу вимог ст.ст. 12,81 ЦК України, покладається на позивача, який ставить питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням з підстави, передбаченої ст. 107 ЖК України.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_8 тривалий час не проживають у спірній квартирі, що не заперечувалося сторонами, та проживала за іншими адресами, що підтверджується показаннями свідків: ОСОБА_14, ОСОБА_16

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі зазначили, що відповідачка разом з малолітньою донькою добровільно виселилася з вказаної квартири та вселилася в житло свого чоловіка - ОСОБА_9, відповідачка не проживає у спірній квартирі, а лише формально зареєстрована в ній та фактично проживає в іншому жилому приміщенні, даною квартирою не цікавиться. Однак не заперечували щодо реєстрації в спірній квартирі неповнолітньої доньки відповідачки ОСОБА_8, а також те, що у них з відповідачкою склалася конфліктна ситуація.

Звертаючись до суду з позовом позивачі зазначили, що відповідачка втратила право користування житлом, вибувши на інше постійне місце проживання, що є підставою для визнання її такою, що втратили право користування квартирою в порядку, передбаченому, ч.2 ст. 107 ЖК України.

На підтвердження заявлених вимог надали лише акт від 03.05.2017 року, який посвідчує факт не проживання ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_2 більше 8 років та відсутність її особистих речей у квартирі, що також було підтверджено в судовому засіданні і показаннями свідків: ОСОБА_11, ОСОБА_13 Однак акт не містить жодних фактичних даних, які свідчать про обрання нею іншого постійного місця проживання та адреси останньої (а.с. 4).

Жодних інших доказів на підтвердження заявленого позивачами позову матеріали справи не містять.

Отже, позивачі, в порушення ст.ст. 12,81 ЦПК України, не довели належними та допустимими доказами, що відповідачка не проживає в спірній квартирі у зв'язку з її вибуттям на інше постійне місце проживання.

Разом із цим, як вбачається з пояснень відповідачки, з 2003 року, після народження дитини ОСОБА_8, позивачі навмисно створювали нестерпні умови для сумісного з ними проживання, внаслідок чого вона з малолітньою дитиною була вимушена періодично проживати або в орендованій квартирі, або у друзів.

Так, допитана в судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_8, розповіла про те, що в період проживання в спірній квартирі позивачі забороняли її матері користуватися пральною машиною та іншими речами. Мати була вимушена ходити до друзів. Вона проживала разом з мамою в гаражі, але там взимку було дуже холодно, тому взимку 2015 року вона прийшла до позивачів та її впустили жити в квартиру, а її матір ні. Проживала, як у спірній квартирі з позивачами так і у тітки, в 2016 році пішла від них. Зараз проживає у Центрі.

Вказаний факт також підтверджується висновком лейтенанта поліції ДОП СП Індустріального ВП ДВП від 04 липня 2017 року, яким встановлено, що 29 червня 2017 року в черговій частині Індустріального ВП ДВП зареєстровано заяву гр. ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, в якій остання просить вжити заходи реагування до її батька та матері, які не пускають її та неповнолітню ОСОБА_8 до місця їх проживання, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. В ході розгляду матеріалу, та проведеної перевірки здійснювався вихід працівників поліції за адресою: АДРЕСА_3, в ході якого встановлено, що двері квартири працівникам поліції не було відкрито, також встановлено, що між сторонами виникли цивільно-правові відносини ( а.с.84.)

Згідно з довідкою №6/180 від 12 вересня 2016 року, виданої Центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_8, відповідно до протоколу комісії з питань захисту прав дитини від 08.06.2016 року перебуває на обліку сімей, які опинились у складних життєвих обставинах, центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради (а.с.75).

В судовому засіданні встановлено, що наразі відповідачка ОСОБА_4 проживає у гаражному боксі №364 за адресою: м. Дніпро, гаражний кооператив «Осінь», вул. Осіння, 2/1.

ОСОБА_12 ОСОБА_8, за заявою своєї матері ОСОБА_4, була направлена до комунального закладу у зв’язку з складними життєвими обставинами, що підтверджується довідкою №01/23/116 від 27.06.2017 року, наданою комунальним закладом соціального захисту центрі соціально-психологічної реабілітації дітей департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради ( а.с.73).

Листами Служби у справах дітей Дніпропетровської обласної державної адміністрації № С-164, №С-210 від 30 червня 2017 року та 17 травня 2017 року також підтверджується той факт, що за клопотанням служби у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради з 21 березня 2017 року ОСОБА_8, за попередньої заявою ОСОБА_4, влаштовано до КЗ «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей», де вона і перебуває по теперішній час ( а.с.77-80).

Листом виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради №С-72 від 03 жовтня 2016 року відповідача ОСОБА_4 повідомлено, що вирішити питання щодо надання тимчасового житла виконавчим комітетом Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради, неможливо. Рекомендовано здійснити необхідні дії щодо налагодження взаємовідносин з батьками та вирішити питання по оформленню права власності на частину будинку, або захистити право дитини на користування належною їй частиною житлової площі у судовому порядку ( а.с.81).

Згідно з довідкою Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Комунального закладу соціального захисту Департаменту соціальної політики Управління-Служби у справах дітей Дніпровської міської ради №01-13/197 від 12 жовтня 2017 року, ОСОБА_8 поступила до центру реабілітації 21 березня 2017 року у зв’язку з тим, що у сім'ї немає житла. Дівчина з мамою проживали в гаражі. Зі слів ОСОБА_8 її рідна бабка ОСОБА_1 не дає змоги проживати відповідачці за місцем реєстрації. ОСОБА_4 навідує дочку регулярно, цікавиться її поведінкою та навчанням. За час перебування в центрі реабілітації, інші родичі чи близькі люди ОСОБА_8 не навідували ( а.с.74).

Отже, судом достовірно встановлено, що відповідач залишила місце проживання через постійні конфлікти з іншими наймачами щодо користування квартирою та не мала наміру втратити право на користування у спірній квартирі, що підтверджується зверненнями відповідача вже під час знаходження спору в суді до правоохоронних органів та суду про вселення, а саме 29 червня 2017 року ОСОБА_4 зверталася із відповідною заявою до Індустріального ВП ДВП м. Дніпропетровська про те, що позивачі перешкоджають їй та її неповнолітній доньці у користуванні майном не пускаючи в квартиру ( а.с.84). Бажаючи відновити своє право користування спірним житлом ОСОБА_4 подано позовну заяву до суду про вселення (справа 202/5216/17) ( а.с.59-63). При цьому відповідачка зазначає, хоч вона і проживала в іншому житлі, але не вважала те житло своїм постійним місцем проживання, а саме: квартиру №48 в будинку №106 а по пр. Кірова та житловий будинок №36 по вул. Кірова в с. Башмачка Солонянського району Дніпропетровської області, право власності на ? частку якого за нею не визнано. Єдиним місцем її мешкання є квартира АДРЕСА_4.

Суд також не приймає до уваги посилання позивачів на несплату відповідачкою витрат на утримання житла та комунальних послуг за адресою спірної квартири, оскільки це є підставою для звернення із вимогами про стягнення цих витрат із відповідачки, а не підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Аналізуючи зібрані докази, суд вважає, що позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням в зв'язку з вибуттям на інше постійне місце проживання, відповідно до ст. 107 ЖК України є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати не розподіляються.

Керуючись: ст.107 ЖК України, ст.ст. 4,13,141,259,263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 (м. Дніпро, вул. Образцова, буд.1/3, кв.6), ОСОБА_1 ( м. Дніпро, вул. Образцова, буд.1/3, кв.6), ОСОБА_2 (м. Дніпро, вул. Образцова, буд.1/3, кв.6) до ОСОБА_4 (м. Дніпро, вул. Образцова, буд.1/3, кв.6 РНОКПП НОМЕР_1), треті особи: Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №21 (м. Дніпро, вул. Байкальська, буд.84 Б), Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради ( м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд.8, ЄДРПОУ 04052465) про визнання фізичної особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний тест рішення складено 18 січня 2018 року.

Суддя: Л.П.Слюсар